На часі – світоглядна революція

Для того щоб Україна встояла й відстояла свою державну незалежність та вийшла на цивілізований шлях свого суспільного розвитку, необхідно задіяти багато чинників, серед яких є визначальні, отже й першочергові. Найпершим із них є консолідація української політичної нації, шлях якої розпочинається з подолання ціннісного розколу між населенням України різних регіонів і повернення довір’я громадян до вітчизняної влади, яке було втрачено внаслідок її відчуження від народу в результаті захоплення держави кланово-олігархічними угрупуваннями для використання в приватних цілях заради власного збагачення.

•  Щоб це відбулося, необхідно демонополізувати політичну й економічну сфери сучасного українського суспільства, здолати в ньому деструктивні та небезпечно руйнівні для України й народу кланово-олігархічні протекціонізм і лобізм, які заблокували не лише розвиток середнього класу як базису демократії й здорової цивілізованої конкуренції, а й будь-які паростки демократії та правової держави і громадянського суспільства. Розв’язання цієї інтегральної проблеми, яка блокує вихід сучасного українського соціуму із системної суспільно-політично-економічної кризи, залежить від громадянського й політичного волевиявлення та світоглядної компетентності сучасних можновладців, державних діячів і політиків, які володіють реальною владою в Україні.

Після нинішньої революції на майданах і вулицях, яка увійшла в історію українського народу під назвою «Революція Гідності», потрібно, щоб відбулася світоглядна революція. Необхідність такої революції нагальна. Досвід революції 2004 року показав, що можновладці, які тоді з рук народу отримали державну владу, зрадили його так брутально й цинічно тому, що не виявили громадянської й політичної волі піднятися над меркантильністю ховрашиного світогляду й залишились у полоні окопно-пакувальної свідомості й продовжили нищівно трощити урожай суспільної ниви на корені та розтягувати його в свої нори й персональні окопи, відгородившись від народу високими мурами. Такою зрадою тодішні політики, які рядилися в одежі моралі й добра, щоб заволодіти суспільною владою, не лише згубили довіру народу до влади, а й украли віру в мораль і добро та справедливість. Це неспокутний гріх як перед Богом, так і перед людьми.

•  У чому ж полягає сутність світоглядної революції? Виходимо зі смислу, який позначає слово «революція», й визначаємо, що світоглядна революція — це кардинальна зміна цінностей, які лежать в основі світогляду людини й якими вона керується в баченні, сприйнятті, розумінні й ставленні до навколишнього світу. Суспільна влада є невід’ємною складовою цього світу. Той, хто розглядає й використовує суспільну владу як засіб панівного вивищення над іншими співгромадянами та особистого збагачення, керується цінностями, які не відповідають ні соціальному статусу суб’єкта влади, ні суспільній ролі, яку він має виконувати за своїм призначенням. Таку ціннісну невідповідність владного суб’єкта займаному статусу логічно кваліфікувати як його світоглядну некомпетентність, що зводить нанівець будь-яку професійну компетентність.

Адже цінності, які сповідує особистість, визначально впливають на її компетентність, оскільки від них залежить, на творення добра чи зла спрямовані знання, уміння та навички, врешті професійний і соціальний досвід, якими володіє фахівець, здійснюючи ту чи іншу професійну діяльність. Нині широко обговорюється проблема професійної придатності суб’єктів політичної, державної, судочинної та інших життєво важливих сфер діяльності для оздоровлення й забезпечення нормального функціонування сучасного українського соціуму. Те, що в численній армії цих суб’єктів знайдеться дуже багато тих, хто не володіє необхідними знаннями, уміннями та навичками для успішного виконання своєї суспільної ролі відповідно до його соціального статусу, є цілком закономірним наслідком утвердження й тривалого функціонування в Україні авторитарної системи влади, яка заблокувала нормальну соціальну конкуренцію.

•  Але наразі актуалізувалася суспільна вимога до відповідності цих суб’єктів зайнятим статусам не стільки за критеріями володіння ними необхідними знаннями, уміннями й навичками, як за рівнем їхньої світоглядної компетентності. Ця проблема стає чи не найбільш очевидною з огляду на вимоги щодо оновлення суддівського корпусу України. Адже більшості суддів висувають суспільні претензії та звинувачення не за недостатній рівень володіння ними юриспруденцією, а саме за невідповідність світоглядним цінностям, якими вони керуються, здійснюючи судочинство. Який сенс у юридичних знаннях судді, коли він їх застосовує для судового безчинства, грамотно керуючись казуїстикою. До суддів у судових процесах заведено звертатися зі словами «Ваша честь». Про яку честь і професійну компетентність безчесного судді можна говорити?

Після революції Гідності вже минуло дев’ять місяців. Усі ключові посади в українській владі обійняли представники тих політичних сил, яких до влади привела ця революція, оскільки вони себе найбільше позиціонували виразниками інтересів знедолених і скривджених народних мас і борцями з системною корупцією, яку вибудувала попередня злочинна влада. Зрозуміло, що системну корупцію за такий термін неможливо викорінити. Але зовсім новітня проблема полягає в тому, що ті, хто прийшов у владу на хвилі народної революції, не продемонстрували реальних системних дій і намірів у подоланні цього суспільного зла. А це дуже небезпечний симптом, за яким проглядається втрата довіри до нової української влади з боку народу. В умовах війни це може мати згубні наслідки для всього суспільства. Тому ті, хто ініціює люстрацію, мають усвідомлювати, що розпочинати змінювати світ на краще потрібно не з когось, а з себе. Ініціатива люстрації — це не показник безгрішності її ініціатора й тим паче не індульгенція за допущені ним гріхи. А тих, хто не хоче міняти свого світогляду й прагне урвати побільше для себе шляхом подальшого пограбування й гноблення українського народу та накивати п’ятами з України, варто застерегти від такої цинічної легковажності. Й ось чому.

•  Дехто вже дременув із багатьма награбованими мільйонами, чи навіть мільярдами, з України. Ну й що із цього вийшло? На батьківщині був поважною суспільною особою, а там перевівся на біологічну машину споживання, травлення та утилізації продуктів харчування. Нехай ці харчі найліпші та й відхоже місце зроблене із чистого золота, але ж на результат це не впливає. Тож чи варто заради багатства зраджувати Батьківщину й прирікати себе на такий результат?

Отже, все ж таки краще як для можновладців, так і для всіх інших громадян України революція в головах, аніж чергова революція на майданах і вулицях.

 Володимир РЯБЧЕНКО, заслужений працівник народної освіти України, провідний науковий співробітник Інституту вищої освіти НАПН України