На війні як на війні...

На території Олександрівської лікарні, на одному з віддалених верхніх ярусів, височіє будівля, що ніби знаменує нову межу в боротьбі з інфекційними захворюваннями. Це корпус, де вперше в історії битв з інфекціями було застосовано систему боксування — суворо ізольованих палат для пацієнтів із певним інфекційними симптомами. По суті, всі попередні способи ізолювання таких хворих, щоб хвороботворні мікроби та віруси не поширювалися, були лише напівзаходами. І ось, на початку 60-х років, коли головним лікарем колишньої Жовтневої лікарні була Катерина Степанівна Паламарчук, було здійснено капітальне будівництво такого лікувального корпусу.

Важливу ідею висунула та сприяла її втіленню завідувачка кафедрою інфекційних хвороб Київського медичного інституту Олександра Семенівна Сокіл (Тарабан).

Героїня війни і миру... Щодо Олександри Семенівни тут немає перебільшення. Вона належить до когорти військових лікарів передової лінії, яку влітку 1942 року сформував прискорений випуск медичного інституту, евакуйованого з Києва до Челябінська.

Олександра Сокіл, вольова натура, людина обов’язку, очоливши медико-санітарну роту, пройшла декілька фронтів, випробувала всі тягарі своєї відповідальної посади. Це           — окрема повість, рівнозначна, скажімо «Запискам військового лікаря» Миколи Амосова.  Просто професор Сокіл через виняткову зайнятість не встигла написати або продиктувати такі рядки.

На війні як на війні. Сталося так, що коли звільняли Київщину, на її шляху з надання допомоги пораненим опинилося її рідне село Рогозів. До речі, звідси родом і Василь Дмитрович Братусь, легендарний двічі міністр охорони здоров’я УРСР.

Олександра Семенівна воювала мужньо. Відзначена орденами Великої Вітчизняної війни I і II ступенів, іншими бойовими нагородами. Її трудовий подвиг оцінений Орденом Трудового Червоного Прапора. Але для цього потрібно було пройти великий і непростий шлях. Відразу після закінчення війни лікар-інфекціоніст Олександра Сокіл почала працювати в Чернівецькому медичному інституті.

Своє служіння хворим вона обрала цілеспрямовано, оскільки була ученицею відомого українського науковця та лікаря-інфекціоніста Анатолія Матвійовича Зюкова. Але Зюков міг лише мріяти про такий корпус, незамінний у створенні бар’єрів на шляху гострих інфекцій.

На Буковині, в Чернівцях Олександра Семенівна стала кандидатом, а потім і доктором медичних наук серед когорти провідних інфекціоністів та епідеміологів. Уже в новій якості вона повернулася до Києва, щоб завідувати кафедрою інфекційних хвороб КМІ цілих 17 років...

Це  доба викликів клініці та кафедрі. Доводилося боротися з дифтерією. Частими захворюваннями були вірусні гепатити. Майже щороку спалахували епідемії грипу. Щодо цього всюдисущого захворювання Сокіл мала абсолютно особливу позицію. Вона була переконана, і життя це підтверджувало, що, якщо не піддаватися цифрам високої температури на рівні 40 градусів і навмисне не збивати її, організм на тлі такої гіпертермії інтенсивно виробляє важливий захисний імунологічний засіб — інтерферон.

Мої взаємини з Олександрою Семенівною як лікарем-інфекціоністом складалися переважно у площині підтримки її альтернативних поглядів. У газеті «Правда України» в ці критичні тижні з’являлися інтерв’ю з професором Сокіл, де аргументувалася така позиція. Оскільки газета тоді була широко відомою, люди брали до уваги її рекомендації і не помилялися. Зрозуміло, в цьому був і певний ризик, але в цілому її думка була слушною. Думаю, її теорія і сьогодні не заслуговує на замовчування.

Звичайно ж, Сокіл була насамперед витонченим лікарем-діагностом. Фахівець з лікування інфекційних захворювань з їхнім підступним лікуванням і непередбачуваністю чимось нагадують, якщо хочете, сапера з «розмінування» небезпечного простору. День і ніч над усім цим і працювала Олександра Семенівна. Крім того, клініка входила до складу великої міської клінічної лікарні, і їй щоденно потрібно було розбиратися, що ж насправді відбувається з кожним пацієнтом у  її та інших відділеннях.

Дисципліна в клініці була неухильною, враховуючи військову біографію О. Сокіл. Усе було вимито до блиску. Велику увагу вона приділяла підготовці фельдшерів, медсестер, санітарів. Не випадково, довідник О. Сокіл з інфекційних хвороб для середніх медичних працівників вийшов трьома виданнями.

У цілому, це було життя — як на війні. З раннього ранку Сокіл була вже в клініці, покидаючи її на смерканні. Поступившись кафедрою своїй учениці Ж.І. Возіановій, Олександра Семенівна ще майже 11 років залишалася професором і душею клініки та кафедри, виплеканих нею.

А продовженням її конструктивних починань став тритомник Ж. Возіанової «Інфекційні та паразитарні хвороби» — своєрідна енциклопедія з предмету.

Особистість із уроджененими організаційними засадами, Олександра Сокіл протягом шести років була проректором Київського медичного інституту з наукової та лікувальної роботи. Образно кажучи, вона була беззмінним штурманом КМІ, і рішення її були завжди на користь справі, хоча й не завжди однозначними. На цю посаду Олександру Семенівну висунув також звитяжний фронтовик, бойовий пілот у роки  війни Василь Іванович Мілько, в подальшому завідувач кафедрою рентгенології та радіології. Він першим зрозумів ознаки того, що сталося в Чорнобилі. Але все це було ще попереду.

Олександра Семенівна народилася 4 травня 1919 року в Києві. Жила вона в початковому кварталі бульвару Шевченка. Тому в неї  День Перемоги перекликався і з її внеском у перемогу. Професор-інфекціоніст О.               Сокіл покинула цей світ  2001 року. Минуло чимало часу  від тієї дати, що стала межею, але її досвід і подвижництво, розуміння обов’язку, як нам думається, заслуговує на всебічне осмислення. Тому що це була медицина, якщо можна так висловитися, навсправжки.

Зважаючи на складність обставин у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця, навряд чи тут буде скликана конференція на честь героїчної долі Олександри Семенівни, рятівниці багатьох-багатьох хворих у вкрай тяжкому стані. Але нашою короткою фрескою ми просто зобов’язані нагадати, що серед нас була така людина, яка наочно довела, що життя дається з високою метою!