«Нашi йдуть...»

Усі учасники Літньої школи журналістики «Дня»-2017 — діти вже незалежної України. Тому логічно було поцікавитися думкою цих амбітних молодих людей, котрі пройшли потужний місячний вишкіл у редакції і від колективу «Дня» та компетентних лекторів із різних сфер діяльності отримали «заряд» для думання над наріжними питаннями української державності. Ми запитали молодь, якими ви бачите проблеми нашого минулого та якою бачите Україну майбутнього? Яким бачите свій внесок у цю Україну?

«СУЧАСНІЙ МОЛОДІ ТРЕБА ЯКОМОГА БІЛЬШЕ ВЧИТИСЯ І БРАТИ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»

Олександр ПОДВИШЕННИЙ, випускник Національного університету «Острозька академія»:

— Проблемою нашої держави протягом багатьох століть було те, що її очолювали аморальні, безідейні люди, які не були патріотами власної землі. Вони дбали лише про здобуття влади та збагачення власних кишень. Така «еліта» породила не одне покоління безвідповідальних маргіналів, майже знищила  справжню інтелігенцію, за що ми тепер платимо велику ціну. Як на мене, сучасній молоді треба якомога більше вчитися і брати на себе відповідальність за розбудову Української держави на всіх можливих рівнях, не боятися змін і реформ, а очолити їх. Наша Батьківщина заслуговує на  краще, саме тому я й працюю журналістом, висвітлюючи актуальні проблеми сьогодення, а також є членом кількох громадських об’єднань, метою існування яких є забезпечення сталого планомірного розвитку соборної Української держави.

«ІНФОРМАЦІЯ — ЦЕ ПОТУЖНИЙ ІНСТРУМЕНТ У БОРОТЬБІ ЗА НАШУ СВОБОДУ»

Антон СЕСТРIЦИН, випускник Університету Карлтон (м. Оттава, Канада):

— На мою думку, однією з найбільших стратегічних помилок України була нездатність побудувати здорову і дієву систему відносин між державою та суспільством. Після розпаду Радянського Союзу Україна як держава не змогла побудувати сильні інститути влади, яким би довіряли громадяни. Патріотизм зароджується з історичних міркувань і розуміння власної історії, але підтримуватись він має інститутами влади, які працюють і захищають громадян від держави, а не навпаки. Ця хибна система відносин породила певний клас людей в Україні, які заробляють за рахунок держави, але не бачать тут свого майбутнього, адже для них Україна — це шанс заробити гроші, а не шанс побудувати комфортну країну. Цю систему треба змінити докорінно. Держава має стати партнером кожного громадянина. У здоровому суспільстві професійний успіх кожної людини — це успіх для держави. Лише в гармонійному співіснуванні виграють всі.

Україна має унікальний шанс стати успішною високотехнологічною країною, якщо система відносин держава — громадянин буде налагоджена й адаптована до реалій сьогодення. Моя Україна майбутнього — це країна найсучасніших технологій, де люди поважають і бережуть довкілля та пишаються своєю спадщиною. Це — країна, на яку орієнтуються сусіди і в яку хочуть іммігрувати інші для побудови комфортного середовища. Це — країна, де цінують розум, навички та досвід. Це — країна, де може реалізуватись будь-яка розумна людина.

Мені доволі часто доводилось пояснювати, хто я і звідки я. Через те, що Канада, в якій я мешкаю, це дуже мультикультурне суспільство, люди цікавляться тим, що відбувається в Україні, особливо після подій 2014 року. Цей інтерес з боку колег і друзів дозволяє мені об’єктивно розказати людям про Україну та спростувати міфи, які існують досі й підігріваються російською пропагандою. На щастя, канадці вірять людям більше, ніж новинам, котрі вони читають он-лайн. Я намагаюсь використовувати канадську медійну платформу для того, щоб розповісти, що ж насправді відбувається і на які моменти варто окремо звернути увагу. На даному етапі свою роль я бачу в донесенні в Канаді об’єктивної інформації про події в Україні. Коли здається, що це — крапля в морі, я нагадую собі: якби кожен українець робив це на постійній основі, то ми би вже мали океан об’єктивної інформації про Україну, а на сьогодні інформація — це потужний інструмент у боротьбі за нашу свободу.

«СФОРМУЮ СЕБЕ — СФОРМУЮ СВОЮ ДЕРЖАВУ»

Богдана КАПIЦА, студентка Національного університету «Острозька академія»

— Одна з основних проблем полягає в тому, що ми не знаємо нашого минулого. Не всі українці знають свою історію, коріння, тому й не всі усвідомлюють себе громадянами. Інший аспект — українці кілька століть перебували під владою різних держав. А хто ми тепер? Гадаю, ми ще досі залишаємося рабами. У нас ще є ця рабська психологія, тому ми не хочемо нічого змінювати, тому ми не змінили нічого досі. Ось так, на жаль, помилки нашого минулого «вилазять боком» у нашому теперішньому.

Насправді хочеться сказати: Україна майбутнього — це країна з тільки етнічними українськими територіями; країна, де кожен щасливий, де не має ні війни, ні кризи, ні корупції, де молоді кадри не виїжджають за кордон; країна, де громадянина забезпечують якісною освітою, медичним, соціальним піклуванням; країна, де кожен усвідомлює себе як  громадянина України, готового відстоювати її інтереси; це, врешті-решт, країна, яку поважають інші держави, зокрема Росія. Однак наскільки реальна ця зідеалізована картинка? Зараз, мабуть, той найдоречніший момент згадати фразу головного редактора «Дня» Лариси Івшиної: «Змінитися або розчинитися». У майбутньому ми або змінимося, або розчинимося. Що ж, вибір за нами.

Я думаю так: сформую себе — сформую свою державу. Не даватиму грандіозних обіцянок (вони ніколи не потрібні, хіба що обіцянки самому собі). Хтозна, як складеться життя... Єдине, що можу додати: коли б я чогось досягала, то хотіла б сказати: «Так, я з України!».

«МИ НЕ БАЧИЛИ ЧІТКОГО ПЛАНУ СВОГО МАЙБУТНЬОГО»

Любов РИБАЛКО, студентка Одеського національного університету ім. I. Мечникова:

— На мою думку, проблема минулого українців полягає в тому, що ми завжди себе недооцінювали. Нас принижували, а ми піддавалися цьому. І навіть коли ми намагалися відстоювати себе, то завжди відчували, що є хтось старший, сильніший та розумніший. Також проблема нашого минулого полягає в тому, що ми не бачили чіткого плану свого майбутнього. Цей план хтось завжди пропонував нам і не давав змоги остаточно вирішити — чого ми хочемо самі?

Україна майбутнього представляється мені розумною країною. Країною сміливих і сильних людей, які чітко йдуть до своїх цілей і не бояться помилок, а, навпаки, вчаться на них, враховуючи історію своїх попередників. Також Україна майбутнього — це непереможна країна, що пройшла важкий, але вартісний шлях до свого становлення. А мій особистісний внесок у розвиток майбутнього України полягає в тому, щоб бути гідною своєї країни. Щонайменше — робити свою справу чесно й впевнено.

«НАПЕВНО, НАЙБІЛЬША ПОМИЛКА НАРОДУ — ЖИТТЯ В РОЖЕВИХ ОКУЛЯРАХ»

Каріна ХАЧАТАР’ЯН, студентка Сумського державного університету:

— Вважаю, чудово, коли з повсякденних подій умієш отримати максимум досвіду. Однозначно, все відбувається не просто так, і якщо простежити певну закономірність, цілком реально спрогнозувати майбутнє. Така закономірність очевидна в історії нашої Батьківщини. Там, де українці хоча б на мить «присипляли» національну свідомість чи забували про громадянську пильність, починався гніт, зазіхання на наші території. У цьому, напевно, найбільша помилка народу — життя в рожевих окулярах. Сьогодні ж — час великих змін. Маленька зміна — під силу кожному. «Із суми безконечно малих виникає безконечно велике» (Ліна Костенко). Жити треба з розрахунком на максимум власних можливостей, жити під лозунгом «мрій&дій». У наших (молоді) руках українські перспективи, у наших можливостях — навчання, плідна праця, усе в наших силах. Мізерно мало жити сьогодні для себе. Необхідно інвестувати в державу (не лише фінансово, а й, що більш важливо, — інтелектуально). За таких умов українському майбутньому бути! Я бачу його європейським, незалежним, сильним!

«МИ НЕ ВМІЄМО ВЧИТИСЯ НА ВЛАСНИХ ПОМИЛКАХ»

Оксана СКIЛЬСЬКА, студентка Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, Львівського національного університету ім. Iвана Франка:

— У нашої країни, на жаль, більше падінь, ніж злетів. На мою думку, проблема України — в самих українцях, які через свою жагу до влади, до власного збагачення, невміння знаходити спільну мову та йти на компроміси знищували й знищують шанси України стати  насправді європейською, демократичною державою. Прикладом цього є Київська Русь, яка перестала існувати через жорстоку братовбивчу війну і жагу до влади. Потім українці ще кілька разів намагалися створити власну державу, і їм це вдавалося, однак вони знову втрачали свою незалежність. Усі ці спроби були омиті кров’ю, всі вони потребували  титанічних зусиль, а 1991 року незалежність в нашій країні в деякій мірі впала. Тому не дивно, що ні Україна, ні українці не були до цього готові.

Але найбільшою нашою помилкою є те, що ми не вміємо вчитися на власних помилках, отже, можна зробити висновок, що ми не знаємо власної складної історії, яка багато чого може навчити. Якщо зараз ми зуміємо зберегти свою державність, то, безперечно, Україна розвиватиметься й процвітатиме в майбутньому. Для цього потрібно, щоб українці не тільки побороли корупцію на всіх рівнях, а й навчилися самі не давати хабарів, щоб система, яка зараз панує в державі, була зруйнована, а радянська свідомість викорінена із голів мільйонів українців. Нам треба навчитися не заздрити сусідам, якщо вони багатші та успішніші від нас, а постійно розвиватися, вчитися й невтомно працювати. Тому становлення України як держави буде складним і довготривалим. Нам залишається тільки набратися терпіння й долучатися до процесу державотворення.

Що я можу зробити для процвітання своєї країни? Я можу вчитись і сумлінно працювати, професійно виконувати свою роботу, і зовсім не має значення, ким я буду — журналістом чи математиком. Якщо кожен українець усвідомить свою цінність і важливість і зрозуміє, що Україна починається насамперед з нього, то нам не має про що хвилюватися. Тоді Україна та українці просто приречені на щасливе й гідне життя.

«НЕ ВТРАТИТИ СВОЄЇ САМОБУТНОСТІ»

Марина ЛIБЕРТ, студентка Брюссельського вільного університету:

— Україна майбутнього насамперед не повинна втратити своєї самобутності. Цю самобутність вона зуміла зберегти, незважаючи на століття нівелювань і принижень. І хотілося б, щоб євроінтеграція України не звелася до сліпого копіювання, а стала мудрим поєднанням українських цінностей з європейськими. Я б хотіла розвивати й вдосконалювати те, чого навчилася в ЛШЖ газети «День», щоб на високому професійному рівні створювати позитивний імідж України скрізь, хоч де б я була і працювала.

«НАМ ТРЕБА ЗОСЕРЕДИТИСЯ НА ПОКРОКОВОМУ РЕФОРМУВАННІ»

Христина ШКРЯБIНА, студентка Одеського національного університету ім. I. Мечникова:

— У XVIIІ ст. значна частина англійців і французів остаточно усвідомила приреченість абсолютизму. Українці ж перебували в складі феодальних суспільств, тому що програли Московії та Речі Посполитій. Причин поразки багато — починаючи зі специфіки географічного положення і завершуючи адміністративними прогалинами. Тому неможливо виокремити головну проблему українців і сказати: «Коли ми її вирішимо, то матимемо розвинуту державу». Історія України як developing country дуже довга, і на даний момент немає жодних причин вважати, що наш шлях до статусу developed буде коротким. Це означає, що треба бути менш вимогливими до минулого і зосередитися на покроковому реформуванні. Свій внесок у цей процес я можу зробити, повідомляючи людям про події та їхнє значення, щоб громади ухвалювали правильні рішення.

«Я ЩАСЛИВА, ЩО НАРОДИЛАСЯ В ТОЙ ЧАС, КОЛИ РОЗВИВАЄТЬСЯ НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА...»

Анастасія ХАЗОВА, студентка Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки:

— Проблема нашого минулого? Та в українців синдром невпевненості в собі, і звідси випливають джерела бід. Що це означає? Зробіть історичне спостереження, у нас зазвичай до влади приходили або надто впевнені у собі покидьки, або українці під когось підгиналися. Були винятки, звісно, і чомусь на думку спадає відразу Ярослав Мудрий і Богдан Хмельницький, але формування світогляду людей відбувається постійно, й, відповідно, влада має прямий вплив. Скільки разів я чула від інтелектуалів, людей, які мають потенціал для того, щоб обійняти керівні посади, слова: «І без мене там вистачає керівників», «Для чого мені це? Там затопчуть», «У мене не вийде» і тому подібне. І кожного разу, коли я це чула, в розмові було дуже багато невпевненості. Українці не вміють вірити у себе та йти до мети. Так, ми робимо революції, ми боролися й боремося, але завжди біля нашого народу витала невпевненість у собі, народі, країні та керівниках. Найкраще не за кордоном, а вдома. Зараз старі правила неактуальні, а нові недосконало сформовані й не відіграють вагомої ролі, хоча процес пішов. Я — українка й впевнено знаю, чого хочу від життя. Нашому народові потрібен саморозвиток. Я щаслива, що народилася в той час, коли розвивається неформальна освіта, мобільність молоді, міжнародне спілкування та простір для вільного мислення. У мене є мета покращити благоустрій свого містечка та досягнути відновлення пам’яток архітектури. Якщо мені вдасться на локальному рівні досягнути бажаного, то  хочу реалізувати свій досвід для покращання благоустрою країни. Одним із інструментів є журналістика та саморозвиток. Розвиток України лежить на плечах нового незалежного покоління!

«СУСПІЛЬСТВО НЕ ЗМОГЛО СФОРМУВАТИ ЕФЕКТИВНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ»

Марія ОРИЩИНА, студентка Національного університету «Острозька академія», Львівського національного університету ім. Iвана Франка:

— Українці — це народ, що пройшов через чимало страждань та горя, але крізь віки зумів зберігати та примножувати свою самобутність. Моє покоління — це діти Незалежності, ті, кому пощастило бачити Україну вільною і суверенною. І хоча ми ніколи не зможемо зрозуміти людей, які згадують Радянський Союз як щось «позитивне», без так званої радянської свідомості ми єдині здатні оцінити історичну трагедію повністю.

Милуючись силуетом великої країни, що виділяється на карті Європи, ми дедалі частіше шукаємо відповіді на досі нерозгадані запитання: «У чому наша основна проблема?», «Коли відбувся цей переломний момент?», «Чому народ, що пережив немислимі тортури у боротьбі  за незалежність, змушений страждати і умиватися кров’ю?».

Здобувши 1991 року суверенність, держава отримала надважливу мету — збудувати міцну вертикаль влади та заявити про себе на міжнародній арені. Перші, хоч і не вагомі, кроки було зроблено правильно, Леонід Кравчук намагався позиціонувати Україну перед іншими державами світу, здобувати авторитет, шукати союзників. Проте пізніше цей процес призупинився і набув протилежного характеру. Проблеми, які виникли внаслідок цього, поступово накопичувались, а довіра до хорошого майбутнього стрімко падала. Кожний новий вибір супроводжувався розчаруванням і невиправданими надіями, які «вилилися» у дві революції. Наша основна проблема в тому, що суспільство так і не змогло сформувати ефективної політичної еліти. Основні державні посади опинилися в руках бізнес-представників, а справжні професіонали так і не заявили про себе. «Коливаючись» між двома берегами, Україна так і не змогла вдало пришвартуватися, вітер відносив її у різних напрямках, а необізнані «капітани», не дотримуючись запланованого курсу, тягнули вітрила у свій бік.

Моя майбутня Україна — це мирна процвітаюча держава, яка впевнено йде до своєї мети. Це — впевненість у завтрашньому дні, успішна молодь та розвинена інфраструктура.

Певна, що майбутнє держави в наших руках, у руках нового покоління Незалежної України, тих, хто виростав лише під український Гімн і вітався словами «Слава Україні»; тих, хто з перших  днів стояв на Майдані, і тих, хто ніколи не скаже: «При Союзі була стабільність». Кожний із нас — це нова рушійна сила у розвитку політичної, економічної та соціальної сфер. І головне завдання — не упустити цей шанс і використати його правильно.

«ТРЕБА НАСАМПЕРЕД ПРОСВІТИТИ НАРІД, А ТІЛЬКИ ТОДІ ДОПУСКАТИ ДО ПОЛІТИКИ»

Марія ГОРШКОВА, студентка Хмельницького національного університету:

— Мені як людині, що безпосередньо пов’язана з освітою, звісно ж , болить саме це питання. Бо вважаю неосвічене суспільство «сліпим» стадом. Проте краще від мене вже висловився Каменяр у повісті «Перехресні стежки»: «Треба насамперед просвітити нарід, а тільки тоді допускати до політики». І, до того ж, неосвіченість — проблема не лише суспільних мас, а й їхніх поводирів. Бо куди можуть завести нас, українців, керманичі без лою під чуприною? Як на мене, проблема освіти — то замкнене коло. Розірвати його зможуть лише реформи, які, на щастя, вже повільно почали знищувати суспільну «темноту».

І ще одна геніальна фраза Франка, що актуальна, на жаль, донині: «Наш селянин — жебрак, слуга панський, жидівський, чий хочете... Які вибори ви переведете з людьми, для котрих шматок ковбаси або миска дриглів, — лакома річ і при тім більше зрозуміла від усіх ваших соймів і державних рад?». Колосальна бідність українського суспільства була, є й буде рушієм обрання неправильних орієнтирів. І, знову ж таки, сказане вище стосується не лише селян. Вкотре читаючи це, я задумуюся над тим, що, можливо, корупція почалася із неповаги до будь-якої праці (з матеріальної точки зору)? «Брали на лапу» спочатку через те, що зарплата не могла забезпечити якихось елементарних потреб (а мала б!)? А далі усе це переросло в стандарт: «бери, поки дають»? Зупинити це просто: оцінюючи будь-яку людську працю належним чином.