«Не сприймаю силових методів»

Після «гучного» голосування міського бюджету в Черкасах.  Методом залучення представників «національних дружин» до роботи міського ради скористалися у Тернополі...

В матеріалі «Небезпечна тенденція» від 31 січня 2018 року експерти «Дня» чітко пояснили: чому і чим небезпечна така радикалізація в умовах війни та складної системної кризи, яка є в державі, і чому так важливі процедури та повага до них.

Розвиваючи тему, ми звернулися до представників місцевого самоврядування, щоби ті пояснили, що, власне, відбувається з владою на місцях і чи не стане такий підхід прикладом для використання людей у балаклавах і в інших містах?

КОМЕНТАРІ

«Є ЦИВІЛІЗОВАНІ МЕХАНІЗМИ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ»

Олексій КАСПРУК, міський голова Чернівців:

— У Чернівцях мешканці міста, представники громадських організацій завжди присутні на сесіях міської ради, вони беруть активну участь у прийнятті різних рішень. Сьогодні є цивілізовані механізми участі громадськості у вирішенні тих чи інших питань: електронні  петиції, громадські слухання, громадські ініціативи тощо. Будь-які методи силового чи морального тиску на депутатів або міського голову вважаю неприйнятними, тим більше, коли люди приховують своє обличчя під «балаклавами».

«БОРОНЬ БОЖЕ, ЩОБИ ХТОСЬ ЗАЙШОВ ЗІ СТОРОННІХ ОСІБ У СЕСІЙНУ ЗАЛУ»

Андрій САДОВИЙ, міський голова Львова:

— Під час роботи депутатів, коли вони ухвалюють рішення в сесійній залі, ніхто не має права бути там присутнім. І не важливо, чи це міська рада, чи обласна рада, чи Верховна Рада. Будь-який тиск на депутатів є недопустимим. Це є нормальна практика всіх цивілізованих країн і верховенства права. В нас, на превеликий жаль, у країні дуже часто є верховенство грошей. У нас дуже часто є внутрішні протистояння, які ініціює та ж сама державна влада, щоб того чи іншого мера спонукати до певної «любові».

У мене в житті був приклад під час минулої каденції, коли більшість у міській раді складали депутати від партії «Свобода». Вони не хотіли голосувати за зміни до бюджету щодо виділення коштів на прибирання міста. Мотивація була дуже проста: мовляв, і без того в місті чисто, тому кошти не потрібні. Так ми їм говорили, що в нас у місті, тому і є чисто, оскільки ми регулярно проводимо оплати, а двірники вчасно отримують кошти. Ці дебати тривали близько двох місяців. Як наслідок, затримувалася заробітна платня для двірників. І тоді декілька сотень львівських двірників прийшли до міської ради, стали біля входу, і кожен із депутатів отримував мітлою по одному місцю. Ось тоді всі і проголосували за необхідне рішення. Однак, боронь Боже, щоби хтось зайшов зі сторонніх осіб у сесійну залу. Це недопустимо.

«ДЛЯ ЧОГО І ХТО ПІДШТОВХУЄ СУСПІЛЬСТВО ДО ПРОТИСТОЯННЯ?»

Валентина ЗАЛЕВСЬКА, берестечківський міський голова (Волинська область):

— Протистояння — це найгірший шлях, який тільки може бути. Не сприймаю силових методів. У нас будь-хто з мешканців міста може прийти на сесію міської ради, ми не закриті. На мій звіт як міського голови прийшли навіть мешканці навколишніх сіл, між якими і Берестечком практично нема кордонів. Наше місто є центром округи, і такий інтерес закономірний. Я вже третій рік міський голова, тож завжди у конфліктній ситуації чи просто у проблемній виходжу з того, що треба сідати, розмовляти і домовлятися. І слухати аргументи іншої сторони.

У ситуації, яка склалася в Черкасах, я взагалі не розумію причини, яка привела цих «дружинників» на сесію. Для чого вони там з’явилися, яку мету переслідували ті, хто їх направив? У кожній ситуації, а в цій особливо, треба шукати: а кому це вигідно? Бо хто платить, той і музику замовляє, як кажуть. Хто оплатив однакову форму для цих хлопців, врешті? На чиєму вони утриманні? У 90-х роках ми вже бачили «активістів», і форму вони мали однакову — спортивні костюми... Я впевнена, що громада, яка обрала цих депутатів, сама розбереться з ними, а якщо знову почнуть звучати слова «не тих ми вибрали», то добре думайте, кого вибираєте, але залякувати — це не вихід і не метод. Я завжди за нормальний діалог, і якщо слідувати цьому правилу, то спільну мову завжди знайдеш.

У Берестечку також недавно відбулася надзвичайна подія: пікет. Небайдужі містяни перекрили дорогу, якою перевантажені машини доставляють буряки з поля, з кагатів на завод. Вони зруйнували нам три вулиці, руйнуються будинки. Звісно, що були гарячі розмови, але між самими мешканцями, я також не ховалася, виходила до людей. А подумати, що би було, який розвиток подій, якби втрутилися незрозумілі нам «дружинники»?.. Погрози, залякування — вони ж були б. Для чого і хто підштовхує суспільство до протистояння, що хоче довести появою таких дружин?.. Маємо шукати відповіді на ці запитання, а між собою — знаходити спільну мову, бо і владу треба не тільки критикувати, владі треба і допомагати. Але не застрашуванням, а своєю участю у справах громади. У Польщі, де я була у групі керівників територіальних громад з України, мене найбільше вразило те, що поляки — без жодних «дружинників» — беруть активну участь у житті своєї гміни. Ні разу не чула посилання на Варшаву, не чула імені їхнього президента, вони говорили лише про справи гміни, про її розвиток. А будуть багатими села-міста, буде багатою і країна.

«КРИЗА СПРАВЕДЛИВОСТІ БУДЕ ПОГЛИБЛЮВАТИСЬ»

Катерина ГАНДЗЮК, керуюча справами виконавчого комітету Херсонської міської ради, радник Херсонського міського голови:

— По-перше, мені абсолютно байдуже, що думає про марші правих зі смолоскипами чи про візити до органів місцевого самоврядування Путін або будь-хто взагалі з-за кордону. Абсолютно індиферентно ставлюся до того, що про нас подумають і чи скажуть, ніби у нас тут відсутня правова держава. Бо, здебільшого, вона таки відсутня. І саме в цьому причина того, що виникають громадські формування, національні дружини чи будь-які інші прихильники швидкого правосуддя. По-друге, система правоохоронних органів під виглядом реформи була майже зруйнована, і я наразі не бачу навіть натяку на те, що відбудуться якісь справжні зміни. Криза справедливості, породжена поліцейсько-прокурорсько-суддівським свавіллям, буде лише поглиблюватись.

Можна скільки завгодно лицемірно закочувати очі, коли ви бачите людей в масках, які чи то змушують депутатів голосувати за суспільно важливі питання, чи проганяють з вашого міста сепаратистів, чи закривають незаконний генделик, валять паркан нахабної забудови або б’ють по руках живодера. Але вам часто більше нема до кого звернутись і на кого сподіватись, окрім тих, кого потім одні назвуть «агресивними радикалами», а інші — «невідомими патріотами». Також не можу не відмітити надто істеричну реакцію саме на марш організації «Національні дружини» з боку медіа. Звісно, дещо дивна естетика у вигляді кольорів сумнозвісного «Беркуту» не могла залишитися поза увагою, але подібні заходи різних організацій проходять достатньо часто і цей був і близько не найчисельніший. Тому, есхатологічна паніка, що її транслювали ЗМІ разом з лідерами громадської думки, свідчить про надмірну заполітизованість питання та чиєсь бажання налякати нас з вами, аби ми не дуже обурювались, якщо раптом влада зрештою захоче позбутись незручних структур.

Я не вірю в існування в Україні, з її звичними сварками, будь-якої структури, яка на загальнодержавному рівні здатна замінити чи то поліцію, чи будь-яку іншу ієрархічну організацію. Це, м’яко кажучи, перебільшення. Навіть в рамках того самого Національного корпусу існують різні громадські формування, не кажучи вже про безліч інших альтернатив у цьому політичному таборі. Звісно, що це перелом кісток держави, коли вона втрачає монополію на насильство. Для того, аби як піна від оцту і соди не з’являлись подібні формування, система повинна сама почати наводити лад і показувати українцям, що справедливості можна досягати в законний спосіб. А поки варто слідкувати, аби бажання пасіонарної молоді створювати громадські формування з охорони правопорядку не переросло в бажання функціонувати як організоване злочинне угрупування. Сподіваюся, хоч це ще під силу правоохоронцям.

Підготували Анна ГАРГАЛЯ, Чернівці, Дмитро ПЛАХТА, «День», Львів, Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк, Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон