Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Неповне щастя

На 2894 шлюби припало 1749 розлучень
25 червня, 00:00

Лелеки з немовлятами бувають очікувані й зальотні Такі ж і діти, яких вони приносять. Однак не всі бажані малюки дають батькам щастя. Як і не кожна позапланова дитина робить свою маму нещасною. Укладені шлюби так стрімко розпадаються, що різниця між становищем жінки, яка народила в подружжі, і тією, що народила без чоловіка, швидко зникає. А виховання їхніх дітей стає однаковим.

Якщо в «розбитих» родинах були діти, то вони традиційно мамині. Тато, знявши обручку, знову стає вільним козаком. А культура українського розлучення сформувалась під гаслом: «Хто не з нами — той проти нас». Сторона, з якою залишається дитина, робить її своїм сурогатним партнером у холодному протистоянні з колишньою половиною: «Я така хороша, а твій тато...» На думку психологів, тут — найбільша помилка батьків, котрі переконані, що дитина думає, як вони, як їй кажуть. «Дитина переживає розлучення батьків не як наслідок їхніх проблем, а як свою власну проблему, — пояснює головний дитячий психіатр Вінницької області Ольга Мостова. — Діти, як правило, звинувачують себе в поганій поведінці, через яку ніби посварились тато з мамою. Тому після розлучення батьків поведінка дітей змінюється, а невроз і депресія — це невід’ємне, що переживає дитина». Саме в цій ситуації в неї починається нове виховання — мамине.

ХЛОПЦІ

«Мені тато не потрібен. Зараз мені на нього наплювати. Що він є, що його нема», — каже Сашко Малий. Йому 24 роки. Свого тата востаннє бачив 15 років тому. На мамине виховання не скаржиться: «Мама дала мені все, що могла. Якби мене виховував ще й тато, то я б тепер не почувався так вільно, був би скованіший і в діях, і в думках. Більше того, я не хотів би, щоб мене виховувала людина, якою зараз став мій батько».

Утім, яким би Сашко не вважав нікчемним свого тата, він визнає, що у дитинстві йому не вистачало його захисту. А свобода, яку дозволила мама, могла закінчитись наркотиками чи гратами. «Якщо мати нерішуча і дає синові повну свободу, — коментує Ольга Мостова, — він швидко дорослішає, виконує роль чоловіка, а в його розвитку виникає провал, випадає проміжок дитинства. Так начебто його взагалі не було. У дорослому житті такий чоловік підсвідомо шукає втраченого дитячого щастя, що поступово переходить в інфантильність».

Інфантові важко прийняти тверде, остаточне рішення чи взяти на себе відповідальність. Інакше, — просто бути чоловіком. Ще більшими «психологічними імпотентами» стають хлопці, якi виховані матір’ю-тиранкою. І одні, й другі не здатні створити міцної сім’ї, та, тим паче, виховувати дитину. Їм немає з кого брати приклад, а постійне невдоволення і пошук себе та свого щастя на фоні комплекту комплексів залишає інфанта таким аж до смерті.

ДІВЧАТА

З ними по-іншому. Не отримавши любові й чоловічої уваги від батька, дівчата кидаються у її пошуки вiдразу ж, як ними починають цікавитись хлопці. Вони не вміють будувати стосунки з чоловіками. Часто самі ж їх руйнують, від чого жорстоко страждають. Дружбу з протилежною статтю переживають як любов свого життя, а недостатню увагу чоловіків, як трагедію своєї долі. Мамині заборони і поради тут великої ролі не відіграють. «Дитина не слухає, а бере приклад із батьків своєї статі, — каже Ольга Мостова. — Робить не те, що їй кажуть, вчать, а те, що бачить у їхній поведінці. Тобто донька, що виросла без батька, в усьому наслідує маму».

Спочатку все рожеве. І про те, що цей чоловік не зробить її щасливою, навіть віддалено жінка не думає. Швидко одружується, бо вважає себе готовою для створення родини. У неповних сім’ях дівчина, як і хлопець, швидко дорослішає. Але зберегти родини вона, як і її мама, не здатна. І все повторюється. Тільки тепер на розчаровану в усьому і злу на цілий світ жінку лягає додатковий тягар — виховання дитини. Так весела дівчина стає істеричною жіночкою, яка продовжує шукати чоловіка, щоб повернути щастя, яке чомусь, з незрозумілих причин, втратила.

ЖІНКА

Свого хлопця Дарина Ящук не любила, тому вагітність була не в радість. Нелюбов цих осіб розділила. Вже шостий місяць Дарина чекає на малюка. Майбутня мати-одиначка неповного виховання своєї дитини боїться більше, ніж життя на 160 гривень. Серед її знайомих є багато таких, яких виховували лише мами. Дарина каже, що вони повноцінні люди, з якими їй цікаво. Тому сподівається, що такою ж буде її дитина. «Жінка часто буває впевнена, що вона одна може краще виховати свою дитину, ніж у парі з чоловіком, — пояснює Ольга Мостова, — але це лише ілюзія».

Про це говорять і в повних родинах. «Мати — це мати, а батько — це батько. І ніколи один іншого не замінять. Тато — це також не дід з бабою чи гарне виховання в школі, — розмірковують Олег і Ліда Кілімчуки, батьки двох синів. — Батько для дитини — це перш за все авторитет. Важко, навіть, щоб його замінив вітчим».

Та все ж, якщо одна особа хоче спробувати дати повноцінне виховання дитині, їй, як переконує Ольга Мостова, необхідні консультації психолога. Інакше дитина буде жити, як в пеклі. У Вінниці для надання допомоги батькам і дітям відкрили сімейно-психологічний консультативний центр. Ольга Мостова говорить, що одним із способів профілактики наслідків неповного виховання є курс для молодят про ідеологію народження дитини. «Батьки повинні усвідомлювати, чому вони хочуть народити дитину, — пояснює Ольга Мостова. — Що мають їй дати і як збираються виховувати».

Часто народженням дитини жінка хоче прив’язати до себе чоловіка, щоб зберегти родину. Як правило, цей план не вдається, а у чоловіка проявляється його інфантильність, і він не готовий взяти на себе відповідальність як батько. Дитина знову залишається лише з мамою.

СІМ’Я

Його демонструють по телевізору. У рекламі. Вона, молода і гарна, купила прорекламований товар і тепер забавляється зі своєю донькою у євроінтер’єрах. На вигляд це здається щастям. Особливо, якщо його споглядати, живучи в гуртожитку з такими ж дамами на виданні. Природне покликання до родинної ідилії всмоктує запрограмовану модель неповної родини. І вірить, що й без тата може бути щастя. Та він тут і не фігурує. Він десь на задвірках. Якщо ж з’являється, то як недоладна і неприглядно сіра персона. А де їй взятись нормальній? Війна 41-го пройшла хвилею винищення справжніх чоловіків. Вони, як їм і личить, пішли захищати батьківщину. Передусім своїх жінок і дітей. Назад повернулось небагато. Жіноче населення й нині перевищує чоловіче. Виховані мамою чи контуженим батьком-інвалідом сини поступово втрачали свою чоловічність, а нація — цілу культуру міцної родини, культ якої у нас домінував завжди. Як останнє слово батька. Кого сватати і за кого йти заміж, виконувалось без обговорення. Можливо, жорстоко і несправедливо, але з дзвіниці прожитого завжди видніше. А любов для шлюбу — умова корисна, але не потрібна, як і сам шлюб, якщо у ньому немає самопожертви, готовності не змінювати недоліки другої половини, а прийняти й полюбити їх так само, як і її позитиви. Одна із стежок до втраченого щастя.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати