Ніхто за нас не наведе порядок у власній домівці

Валерій ЧАЛИЙ , директор міжнародних програм Центру Разумкова:

— Дослідження показують, що інтеграція України до ЄС, проголошена керівництвом держави як ключовий зовнішньополітичний пріоритет, підтримується державно-політичною елітою. Однак вона ще не знайшла належного розуміння і підтримки серед населення, не стала для України загальнонаціональною об’єднуючою ідеєю. Хоча результати моніторингу громадської думки, який ми проводимо протягом останніх років, свідчать про зростання числа прихильників вступу України до ЄС. Таку позицію стабільно підтримують більше половини населення України. Люди хочуть жити в демократичній, економічно розвиненій, соціально орієнтованій країні і пов’язують досягнення цієї мети із входженням до об’єднання розвинутих європейських держав.

Сьогодні вже є розуміння того, що досягнення критеріїв членства України в ЄС і внутрішні перетворення в державі — це рух в одному напрямі. Процес інтеграції до ЄС є досить тривалим і складним, він вимагає концентрації зусиль і копіткої роботи з реформування економіки, наближення України до західних стандартів демократії та розвитку громадянського суспільства. Мало заявити про бажання стати членом Європейського Союзу — необхідно вже сьогодні продемонструвати реальними діями, що Україна зробила свій вибір і буде робити все можливе для досягнення поставленої мети.

Я глибоко переконаний, що успіх на шляху інтеграції України до ЄС стане можливим лише за умови, якщо це буде дорога з двостороннім рухом. На жаль, покищо позиція ЄС залишається стриманою і настороженою; на мій погляд, — надто стриманою і надто настороженою. Ринки Європейського Союзу все ще практично закриті для України. Навіть економічно вигідні і високотехнологічні спільні проекти відхиляються країнами-членами ЄС з політичних міркувань. Держави, які мають не кращу економічну ситуацію і значно менший потенціал взаємовигідної співпраці, ніж Україна, вже стоять у «черзі» на вступ до ЄС. Для України ж покищо не визначено будь-яких часових орієнтирів не те що вступу — навіть приєднання до зони вільної торгівлі або асоційованого членства. Ці чинники не сприяють консолідації населення України навколо ідеї європейського вибору, провокують створення нових ліній поділу в Європі.

У той же час в настроях української еліти інколи відчувається певний «європатерналізм». Однак міжнародна практика України вже неодноразово доводила марність очікувань масштабних внутрішніх змін завдяки лише допомозі Заходу. Важливо усвідомити: ніхто за нас не наведе порядок у нашій домівці. Без прискорення темпів економічних реформ, викорінення корупції та злочинності, формування дієвих інститутів громадянського суспільства та послідовного дотримання демократичних принципів не варто сподіватись на майбутнє членство в Європейському Союзі.

Сьогодні вже чітко визначені етапи руху до Європи: повне виконання взятих на себе зобов’язань, вступ до СОТ і отримання статусу країни з ринковою економікою, приєднання до зони вільної торгівлі і набуття статусу асоційованого члена Європейського Союзу. Мета визначена, інструменти її досягнення відомі. Поки що бракує лише серйозних результатів.

Треба тільки пам’ятати, що нереалізовані завищені очікування, як правило, призводять до апатії. Важливі не декларації, а дії.

У Посланні Президента України «Європейський вибір», яке нещодавно було направлено до парламенту, створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі визначається як основний пріоритет, а вступ нашої держави до ЄС як «головне геополітичне завдання». Ще раз підтверджуються заявлені вже раніше часові орієнтири — до кінця 2007 р. претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011 р. — створити реальні (внутрішні) передумови для вступу України в ЄС.

У цьому документі, крім іншого, цілком вірно наголошується на тому, що «при визначенні нової стратегії потрібні максимальний політичний консенсус, суспільна консолідація». На жаль, навіть у цьому питанні, яке, на мій погляд, не є найбільш складним на шляху до ЄС, влада сьогодні демонструє на практиці зовсім іншу позицію, яка суттєво відрізняється від задекларованих цілей.

Тільки тоді, коли наші дії будуть відповідати проголошеному у посланнях, стратегіях, програмах, можна сподіватись, що шанс України ускочити в останній вагон європейського потяга не буде втрачений. Якщо ми не використаємо його зараз, то сподівання народу на краще життя будуть марними, а Україна назавжди залишиться стояти на пероні.