Олександр ДОМБРОВСЬКИЙ: Я передав область не тільки стабільною, а й перспективною
Йому вдалося побити всі вінницькі рекорди перебування на посаді голови облдержадміністрації за часів незалежності України. Його попередники — Дмитро Дворкіс, Юрій Іванов, Віктор Коцемир, Григорій Калетнік — усі разом — не перевершили п’ятирічний термін. Його називали і «абсолютним чемпіоном», і «останнім із могікан»: Олександр Домбровський чи не єдиний, який пропрацював губернатором усю ющенківську каденцію і навіть трохи більше. Оце «трохи більше» його недоброзичливці тлумачили по-своєму: нібито домовляється Домбровський із новою владою, щоб залишитися у кріслі. Прихильники ж не приховували надію: може, пронесе і в області обійдеться без змін... Розчаровані одні й інші. Президент призначив нового голову ОДА. Але навіть скептики та опоненти змушені були повірити словам Домбровського, сказаним одразу після президентських виборів: «Я спокійно піду з посади і передам справи новому губернатору, але раніше пострілу я не впаду і не кину область».
7 квітня Вінницькій облдержадміністрації представили нового голову — Володимира Демішкана. Олександру Домбровському вручили протокольний букет троянд. А те, що було потім, не передбачено жодним протоколом: обласна еліта сім хвилин аплодувала стоячи уже екс-губернатору... Так не проводжали нікого...
Саме Домбровському вдалося припинити внутрішню політичну колотнечу на Вінниччині та створити атмосферу порозуміння. «У 2005 році мій перехід із виборної посади мера Вінниці на посаду голови ОДА був для мене складним кроком, але одночасно був шансом для об’єднання зусиль міста і області в одному напрямку динамічного розвитку нашого регіону», — згадує Олександр Домбровський.
Уже потім у Києві визнали, що на Вінниччині відбулася «безпрецедентна консолідація влади й самоврядування», і створено таку управлінську команду, на яку не соромно рівнятися й на державному рівні. «Мінімум політики, максимум економіки» — цим принципом керувався губернатор Домбровський, об’єднуючи навколо себе топових професіоналів, незважаючи на їхні партійно-політичні кольори.
І результат не забарився: Вінниччина із 23-го місця піднялася в лідери країни і за економічним, і за соціальним рівнем. Екс-губернатор пояснює це просто: «Наша область — це спільний проект усіх вінничан, незалежно від віку, фаху чи політичних симпатій. І перші дивіденди кожний її житель уже отримав — це п’ять років політичної стабільності і п’ять років прагматичної економіки, орієнтованої на людину». Детальніше — в інтерв’ю з екс-губернатором Вінниччини Олександром Домбровським.
— Олександре Георгійовичу, свого часу саме за деякі проекти, які передусім були «орієнтовані на людину» вас критикували і на місцевому, і на державному рівнях...
— Це правда. Досить часто буває, коли певні проекти, які спочатку здаються не зовсім зрозумілими, не зовсім важливими, через рік-два зовсім по-іншому сприймаються. Приміром, у 2003 році, коли я був міським головою і ми розпочинали проект мікрорайону «Поділля», була маса шаленої критики від майже усіх ЗМІ. Мовляв, це черговий «дерибан» землі, і хтось щось собі хоче відхопити... А тепер «Поділля» — це мікрорайон-комплекс, єдиний організм, у якому враховано все: дитячі садочки та майданчики, школа, парковки, під’їзди, найсучасніша інфраструктура з новітніми технологіями енергозабезпечення та водопостачання. Мікрорайон «Поділля» у Вінниці — це, напевно, перше таке масштабне будівництво в Україні за роки незалежності. Отже, нині в жодної розумної людини вже не виникає запитань — чи потрібно було це робити.
— Україна, принаймні поки що, у Європі вважається лідером із нераціонального використання енергоресурсів. Але Вінниччина стала своєрідним експериментальним полігоном для впровадження енергозберігаючих технологій та використання альтернативних джерел палива.
— Енергобезпека, на моє переконання, має бути серед базових пріоритетів будь-якого регіону. Постійна залежність від міжнародних перемовин щодо газопостачання і, відповідно, щодо ціни на газ, не сприяє успішному розвитку ані країни, в цілому, ані області зокрема. Отже, свого часу ми поставили перед областю завдання — щороку зменшувати споживання газу на 10—15%, тому одними з перших і взялися відпрацьовувати проекти використання альтернативних джерел енергії, причому в комплексі: це і електроенергія, і вітряки, і солома, і біопаливо, і торфобрикети, і сапропель. Наприклад, у сільській місцевості заклади освіти й охорони здоров’я оснащуються сучасними котлами, які працюють на газу і водночас на відновлюваних видах енергії.
Нині у Вінницькій області 39 котелень працює на альтернативних видах палива. Це близько 5% загальної кількості об’єктів, які опалюють бюджетні заклади. На перший погляд, це невеликі відсотки, але у грошовому еквіваленті суми вражають. Якби ці заклади працювали б на природному газі, Вінниччині додатково потрібно було б використовувати близько 11,5 млн. кубометрів газу. Обласному бюджету це коштувало би понад 2,5 млн. доларів.
Нагальні проблеми з енергетичною безпекою регіону вимагають, аби «нетрадиційна» енергетика все більше ставала традиційною. І такий прагматичний підхід — це мій принцип, але не винахід, його диктує саме життя.
— Ви вже можете назвати успішним ще один і прагматичний, і стратегічний проект — відродження Вінницького аеропорту, причому в кризові роки?
— Вважаю, про великі успіхи говорити зарано, а перспективи дійсно серйозні. Не може регіон потужно розвиватися без ефективного використання транзитного потенціалу. Протягом двох років нам вдалося відновити роботу аеропорту (після 15 років занедбаного стану). На це затрачено понад сім мільйонів гривень із обласного бюджету. Нині Вінницький аеропорт занесено у всі авіаційні каталоги світу. Звичайно, вийти на ринок авіаперевезень сьогодні дуже складно. Однак міжнародні рейси вже приймаються, і є можливість запровадження прямого авіарейсу Вінниця — Тель-Авів тричі на тиждень. Наразі польська авіакомпанія «LOT» вивчає можливість відкриття пасажирських маршрутів з Варшави до Вінниці. Нашим аеропортом зацікавились також вітчизняні та російські перевізники. Вони бачать можливість відкриття рейсів до курортних міст Єгипту і Туреччини, перевезення вахтових бригад робітників з України у північні райони Російської Федерації.
Оскільки Вінницька область географічно розташована на перехресті транспортних потоків — і традиційних, і перспективних, подальша мета — зробити аеропорт не тільки пасажирським, а й вантажо-пасажирським. Сподіваюсь, уже ніщо не завадить цій роботі.
— Тобто аеропорт — проект не локальний, а ключова ланка міжнародної логістичної мережі. Зважаючи на те, що у Вінниці цього року відкрилося ще й Генеральне консульство Республіки Польща, у жителів області з’явилася можливість реально наблизилися до країн Європи...
— І не тільки у жителів Вінницької області. До нового консульського округу віднесено також Житомирську та Хмельницьку область. До речі, питання — «Чи можливо, щоб у Вінниці з’явилось польське консульство?» — яке я ще 2003 року поставив перед тогочасним Генеральним консулом у Києві паном Сильвестром Шостаком тоді багато хто вважав фантастичним. Але це непросте рішення було прийнято, за що ми щиро вдячні Польщі. Консульська установа в Вінниці — це не лише візи до країн Шенгену, а й підтримка живих контактів: економічних, соціальних, культурних, це можливість мешканцям трьох областей України інтегруватись у Європейський Союз. Адже саме через Польщу більшість українців в’їздять на його територію. Цей проект дасть майбутнє нашим дітям і онукам.
— До речі, про обласні молодіжні програми. Буквально в перших числах травня у Вінниці пройде традиційний «Турнір чемпіонів» для учнів випускних класів — під вашим патронатом, і це теж традиційно.
— «Турнір чемпіонів» — це комплексне змагання, своєрідне багатоборство з фізики, математики, інформатики, в якому беруть участь переможці всеукраїнських олімпіад із цих предметів. Нині це вже плановий щорічний захід Міністерства освіти та науки України. А ідея «Турніру» народилася 17 років тому у мого товариша, заслуженого вчителя України, викладача Вінницької фізико-математичної гімназії №17 Юрія Пасіхова. Я ж тоді жодного стосунку до влади не мав, але задум чемпіонату мені настільки сподобався, що я кілька перших «Турнірів» профінансував. Це грандіозний проект! Тільки уявіть, в одному місці — надзвичайна концентрація молодого інтелекту, у Вінниці збирається майбутня наукова еліта нації — щороку приїжджає понад 100 талановитих старшокласників із найпотужніших закладів освіти України фізико-математичного профілю. Це діти такого рівня, що при вступі до ВНЗ будь-яких пільг вони не потребують, навпаки, за них борються кращі університети України. Серед учасників — і зарубіжні команди. Це унікальне змагання на теренах СНД. Я, безумовно, гордий, що «Турнір» 17 років не змінює своєї адреси і проходить саме на Вінниччині. Турбує інше... Треба створити в державі такі умови, щоб молоді науковці й надалі реалізовували свій талант на Батьківщині.
До слова, це стосується не тільки фізиків і математиків, а й молодих фахівців, які мають бажання працювати в органах державної влади. Торік я ініціював проведення обласного конкурсу «Молодіжний призов до влади». Це проект, який має на меті оновлення, омолодження владного апарату. Вважаю, ми повинні допомогти молодим, перспективним спеціалістам побудувати кар’єру в структурі облдержадміністрації, об’єднати зусилля кращих із кращих, молодих, освічених, ініціативних, споріднених духом команди вінничан. Об’єднати заради процвітання області.
— Ви наразі продовжуєте говорити про перспективи розвитку Вінниччини так, нібито й не відбулося ніяких змін у її керівництві. Але у нового голови облдержадміністрації можуть бути інші домінанти в баченні розвитку.
— Безперечно, можливі певні варіанти. Але є загальні пріоритетні напрямки. Адже, що для всіх має бути важливим у першу чергу? Добробут вінничан, правильне використання їхнього потенціалу. А це — забезпечення робочими місцями (щоб фахівці не змушені були стояти на базарах, а працювали за спеціальністю), достойні зарплати, можливість людей придбати житло, виховувати та вчити дітей. І так має бути! Я передав область не тільки стабільною, а й перспективною. Сам же буду докладати максимум зусиль, щоб усі наші починання на Вінниччині не канули в Лету. Я працював і працюватиму не на певну політичну силу, не на конкретну особу, а на Вінницьку область і її жителів.
