Орган у храмі

Вельми значущою — впевнена, що для всіх киян — є також установка великого органа, яку буде остаточно завершено через кілька місяців (досі храм мав тільки невеликий електричний орган). Розповідає о. Віктор Маковський, настоятель собору Св. Олександра: «Були наміри встановити й настроїти орган ще до приїзду папи Івана Павла II. На жаль, втiлити цей задум досi не вдалося — не знайшлося грошей, щоб транспортувати інструмент із Німеччини. Справа в тому, що орган фірми «M. Weise Platling/BAYERN» подарувала нам парафія Св. Магдалини міста Герцогенауерах (Баварія). Перевезти цей великий музичний інструмент, встановити його у нас в соборі і досконало настроїти — то все вимагало неабияких коштів. Сьогодні ці труднощі позаду — завдяки фінансовій допомозі кількох інституцій та окремих осіб. Насамперед це — благодійницька організація «Тріумф серця». Значну лепту внесли кілька заможних киян; назвати їхні імена не маю права, бо вони цього не хочуть — згідно із заповідями Євангелія. Зацікавився київським органом також примас (глава) Польської католицької церкви Юзеф кардинал Глемп. Справа в тому, що він побував у Києві 1988 року на святі тисячоліття Хрещення Руси, і місто справило на нього неабияке враження. Тому, почувши про наші проблеми, він перечислив для храму Св. Олександра частину тих пожертв, які поляки збирають на підтримку церкви. Помітну суму зібрали також дружини послів країн Латинської Америки у Києві. Все, що могли, жертвували прості парафіяни, кияни. Тож до 160-річчя собору орган буде повністю налаштований».

Та вже сьогодні під високими склепіннями храму лунає не зрівняний ні з чим голос (вірніше, 41 «голос») інструмента-велетня — то ніжний, як сопілка, то грізно-басовитий. О. Віктор запросив кореспондента «Дня» на хори собору, де саме працювали майстри-настроювачі з Польщі — брати Євгеніуш і Станіслав Войцехи та Гжегош Балхан. Вони розповіли, що новий київський орган має 2600 труб, найменші з яких не сягають і сантиметру, а найбільші (їх видно всім) мають довжину 6 метрів і майже 40 сантиметрів у діаметрі. Кожна труба (польською «піщалка») настроюється окремо, голос кожної труби майстер вирізняє із Ніагари звуків. Для цього, звичайно, необхідно мати абсолютний слух, але майстри не дуже цим пишаються — кажуть, що професійний слух можна набути завдяки постійному тренуванню, у процесі роботи. (Вони, певно, думають, що всі люди мають однаковий слух.) Майстри з Польщі вельми охоче, з гордістю показували труби, клавіатури (їх чотири — три ручних «мануали» і одна «педаль»), демонстрували методи настройки. (Дозволили також мені використати власні легені в якості пневматичних міхів і видобути із кількох труб какофонію фантастичних звуків. Що не кажи, а журналістська робота надає людині неабиякі привілеї.)

Органістка собору пані Ольга Дмитренко, випускниця Київської консерваторії, зробила невеличкий екскурс в історію органів у Києві. Виявляється, київські органи далеко не всюди встановлені найкращим чином, що відбивається на якості звучання, і не всі підтримуються у належному стані. Собор Св. Олександра, однак, із його розкішним резонансним простором, створює для інструменту оптимальні умови. На підтвердження своїх слів і на превелике задоволення присутніх, пані Ольга зіграла кілька невеликих уривків із творів Баха. Це було надзвичайно — стояти поряд і слухати цей Божий грім. Отець настоятель розповів, що орган буде виконувати не тільки богослужебні функції, — в недалекому майбутньому в соборі відбуватимуться органні концерти духовної музики. Вже розпочалися переговори про приїзд до Києва кількох відомих органістів з Литви, Вірменії, Грузії та ін. Тож влітку нас очікує цикл органних концертів. Нагадаємо принагідно, що у соборі Св. Олександра вже багато років провадяться — за підтримкою Французького, Австрійського та інших посольств — безкоштовні концерти київських хорових та інструментальних колективів.

Я скористалася зустріччю з отцем Віктором, аби трохи розпитати про парафіян храму Св. Олександра. До собору належать кілька окремих громад — польсько-, україно-, російсько , англо- та німецькомовних. На всіх цих мовах у храмі регулярно відбуваються богослужіння; іноді ще й чеською мовою. Щонеділі на месах буває близько 2000 віруючих, а на великі свята — до 4000; найбільше людей приходить на україномовні та польськомовні богослужіння. На англомовну месу, яку провадить о. Філіп Кроу, ірландець за національністю, збирається всього 300 осіб. Як бачимо, постанови II Ватиканського собору про національні мови богослужіння не залишилися пустою декларацією. На плечі католицького духовенства, втім, лягає неабияке фізичне та інтелектуальне навантаження.

Робота духовенства не обмежується храмовими богослужіннями. Так, кожної першої п’ятниці місяця священики храму (їх усього п’ятеро) відвідують хворих парафіян. Про тих, хто потерпає вiд гострої матеріальної скрути, повідомляють до благодійницької організації «Карітас», яка виділяє необхідну допомогу. Священики храму опікуються також 12 тьма селами в Чорнобильській зоні — Романівкою, Федорівкою та ін. (за 300 км від Києва). Колись то були квітучі польські села, тепер там живуть старі, забуті майже всіма на світі люди. І католицький священик — то чи не єдина людина, яка регулярно відвідує ці місця. «Буває й так, що приїжджаєш вже на свіжу могилу — відслужити заупокійний молебень», — розповідає настоятель собору.

О. Віктор намагається мати дружні стосунки зi своїми сусідами-християнами. Іноді це вдається — були випадки, коли разом із о. Юрієм Бойком (УАПЦ) благословляли змішаний українсько-польський шлюб, а з архієпископом Ігорем Ісіченком — відправили екуменічне богослужіння. Непогані стосунки склалися із Німецькою лютеранською церквою. Не завжди, однак, протягнута рука приймається братами-християнами, особливо православними і особливо членами УПЦ МП. Між тим, каже о. Віктор, «Бути християнином — означає любити людей і признаватися до своїх гріхів».

P.S. Отець Віктор Маковський народився 1970 року у Житомирі. Після технікуму відслужив в армії у Казахстані. Закінчив Вищу духовну семінарію в Білорусії. У Соборі Св. Олександра працює з 1995 року, почавши із служіння дияконом.