Основний рецепт Люби Головатої

«ЖУРНАЛІСТИ — ЛЮДИ ІНТЕЛІГЕНТНІ І НЕ НАПИВАЮТЬСЯ ДО СТАНУ «РОГИ У СТІЛ»

— Любове Михайлівно, перерахуйте, будь ласка, найбільш вiдомих журналістів і редакторів українських видань, з якими ви добре знайомі.

— Немає жодної київської газети, у якій я не знала б усіх провідних журналістів. Багато з них стали головними редакторами. Це Сергій Кичигін, Олександр Швець, Лариса Івшина, Юрій Кузьмін, Володимир Мостовий, Юра Пільчевський, Гена Кириндясов, Олег Нипадимка та багато інших.

— Як ви потрапили у журналістське середовище?

— Коли я вчилася у школі, мені дуже подобалися уроки мови і літератури. Але якось не склалося піти цією дорогою. Може, гарного наставника не було, який би спрямував мої намiри у філологічне русло. Однак свою мрію про те, щоб працювати у газеті, я не залишала, і вже через рік після закінчення торгово-економічного інституту потрапила до бару «Киевской правды».

Коли я вже була завідуючою кафе у «Киевских ведомостях», я писала маленькі замітки, за які отримувала гонорар у розмірі 3 — 5 купонів. До речі, один iз моїх «витворів» був пов’язаний з переходом від купонів до гривень. Це було у вересні 96-го року. Тоді над вокзалом літав вертоліт та розкидав масу вже нікому не потрібних купонів, що кружляли над містом, немов осіннє листя. Статейка називалася «Что за багач здесь чудит?»

— Чи співпадають ваші особисті враження про людину з тим, як вона пише?

— Я переважно читаю багато газет. І відразу можу сказати, навіть не бачачи прізвища автора, чий цей твір. Я навіть чую голос автора. Я неначе розмовляю з ним.

— А чим вас приваблювала робота у газеті?

— Мені подобалося бути у курсі різних подій. Тим більше, тоді прийшов час перебудови, початок гласності. Інформація стала цікавою, життя вирувало. І газета — те місце, де пульс часу відчувався найбільш сильно.

— «Джерела інформації» поглинали багато спиртного?

— Я ніколи не бачила, щоб журналіст допився до стану під умовною назвою «Роги у стіл». Вони — люди інтелігентні і поводяться коректно. Звичайний журналістський допінг: коньяк iз кавою.

— А як змінювався інтер’єр ваших барів і кафе з 84-го року.

— У «Киевской правде» був звичайний «совдепівський» буфет. Вперше кафе високого рівня серед газет було організовано у «Киевских ведомостях» у 92-му. Крім чудового дизайну, там уперше почали продавати спиртні напої. Тоді ще у пам’яті була жива боротьба Горбачова з алкоголізмом. Існувала думка, що, якщо продавати журналістам спиртне, вони, крім його поглинання, більше нічим займатися не будуть. Однак нічого подібного не сталося.

— У хіт-параді серед журналістів які спиртні напої займають перші три місця.

— Горілка, коньяк і шампанське.

— Третім «полірують» перші два...А із безалкогольних?

— Поза конкуренцією — кава.

— Це пішло від Вольтера. Він «глушив» у день по 40 чашок. А хто був рекордсменом зі споживання кави серед українських трудівників пера?

— Віталій Борисполець. Він випивав по 18 — 20 чашок у день. Але це занадто. Краще для здоров’я дотримуватися норми — 2-3 чашки у день.

— А чи був який-небудь кумедний випадок з вашої практики?

— Прислали якось ящиків тридцять виноградного соку в банках. Двадцять копійок склянка. Дивлюся, щось він викликав дуже великий ажіотаж серед відвідувачів. Приходять, випивають склянку, потім повертаються через 10 хвилин — і ще раз по склянці. Придивилася до публіки: у всіх щічки рожевіють, очі блищать. Години через дві до мене дійшла чутка: у нас вино продається. Літрами! За копійки! Народ до того часу «сік» вже почав банками розбирати. Але, дізнавшись про це, я не перешкоджала. Подумала, швидше розкуплять — швидше заспокояться.

«ЗА ГОРОСКОПОМ Я ТЕРЕЗИ І ШВИДКО ЗНАХОДЖУ РІВНОВАГУ»

— У радянські часи був поширений стереотип: представник громадського харчування — людина груба. Ви маєте талант знаходити контакт iз людьми?

— Можливо, мені у цьому допомагає мій зодіакальний знак. За гороскопом я Терези. Швидко знаходжу рівновагу, «золоту середину».

— Чи було у вас так, що ваші Терези втратили стан рівноваги. Що, прокинувшись вранці, вам не захотілося йти на роботу?

— Таке зі мною трапилося один єдиний раз у житті. Коли у 1997 році почали розпадатися «Киевские ведомости». Журналісти розбрідалися по інших виданнях. Із кафе зникли всі знайомі обличчя. Не було з ким навіть поговорити відверто. Все стало якимсь чужим. І ось одного разу вранці мені жахливо не захотілося йти на роботу. Я подумала: чого я буду себе мучити? І написала заяву про звільнення. І перейшла у газету «День». Де я маю щастя працювати і зараз.

До речі, для розробки проекту інтер’єру кафе «Дня» було запрошено талановитого дизайнера з «Роксолани» Наталію Борцову. І нарешті, кафе набуло того упорядженого та, не побоїмося цього слова, буржуазного вигляду, який зберігає і понині.

— Чи є у вас які-небудь новорічні мрії і побажання?

— Я хотіла б відкрити свій ресторан і зібрати всіх журналістів, з якими мене зводила доля. Щоб вони приїжджали до мені на вихідні, збиралися у величезному залі. А для роботи я б надавала їм окремі кабінети. Або флігелi.

— Багато журналістів розійшлися по різні сторони політичного фронту. Мені здається, якщо знадобиться парламентарій для відновлення добросусідських відносин, краще вас з цією роллю ніхто не справиться.

— Я вважала б за честь брати участь у подібній місії.

— Як у вас виходить створювати таку затишну атмосферу, в якій всі відчувають себе комфортно? У чому секрет?

— Немає жодного секрету. Треба просто любити людей.

Ну і рецепт обіцяної новорічної страви від Любові Михайлівни та газети «День».

Салат «Гранатовий браслет»

У центрі великого блюда поставити пляшку з шампанським, а навколо пляшки укласти салат шарами: відварений буряк, натертий на великій тертушці та змішаний з волоськими горіхами, майонез, смажена курка, нарізана соломкою, варена морква, натерта на тертушці, майонез, картопля, натерта на тертушці, майонез. Верхній шар засипати зернами граната, щоб не залишалося незаповненого місця. Цей салат дуже смачний і виглядає на столі святково!