Останній діагноз,

Лілю Трач-Матвеєву привезли 13 квітня з лікарні додому у домовині. Оплакуючи покійну, мале, бідове село Климківці Хмельницької області, де переважає населення похилого віку, тяжко побивалося: згубили молоду душу! Раніше, коли, як кажуть, ніщо не віщувало лиха, климківчани чули, що під серцем 22-літньої Лілі росте двійня. Раділи. Чекали. Мовляв, давно вже в селі родини не справляли, лише поминки й поминки.

— Дочка ходила на апарат ультразвукового дослідження. Повернулася, розповіла, що це «узі» показало: двійня буде. В нашій родині здавна таке ведеться. Як по маминій, так і по батьковій лінії. І в маминого рідного брата — двійня. Та 7 березня донька повернулася з Хмельницької райлікарні додому з однією дитиною. Це було на третій день після пологів. Хто ж знає, чому так рано виписали з підвищеною температурою тіла, — згадує убита горем Юлія, мати покійної.

Згорьована жінка каже, що на «помилку» апарата УЗД ніхто не звернув жодної уваги, бо «Ліля погано почувалася — температура то підвищувалася, то падала, капризувала й дитина, яку назвали Вікою». Що не день, то молодій мамі й Віці ставало гірше.

— Отак минув місяць, аж поки Лілю і Віку не відвезли «швидкою допомогою» до інфекційної лікарні. Звідти мою доньку відправили для консультації до пологового будинку. Там лікарі подивилися і сказали, що в неї усе гаразд, і хай повертається до своєї дитини в інфекційну лікарню. Наступного дня я до них приїхала: ой, лишенько моє, — Ліля вкрилася темними плямами і вже не підводиться з ліжка. Геть погана була й маленька Віка. Тоді я наполягла, щоб дочку відправили до реанімаційного відділення обласної клінічної лікарні. Там і не стало Лілі. Знайома наша працює у тій реанімації. Розповідала, як Ліля не хотіла вмирати. Брала за руки лікарів, благала, щоб врятували. Рано ж їй було вмирати, — побивається мати покійної.

У вбогій сільській хаті сумно-пресумно. Печальні п’ятирічний Артем — старший син покійної, його молодша сестра Віка, яка ще не тямить, що скоїлося на цьому білому світі, їхня баба Юля, дід Вітя, прабаба Лєна. Безгоміння і на подвір’ї. Лише ремигає у хліві корова. «Дали дідові скотину за заборговану зарплатню. Все з хліва продали — корову, свині, телята були вгодовані. Рятували Віку. Хто ж знає, звідки в дитинки інфекція взялася, чому Ліля від сепсису померла... Напозичалися. Село наше бідове, та ніхто не відмовляв у допомозі. Галя Зеленюк збирала гроші, щоб корову собі купити, та позичила. Євген Гуменюк продав худобину, нам позичив. Потім Гуменючку поклали на операцію, та не прийшов, аби віддали, хоча й самому гроші потрібні... Ось, бачите, у мене записано, скільки кому винні. Не знаю, коли повіддаю», — плаче баба Юлія, середніх літ жінка. Дивиться згорьованими очима на сиріт-онуків.

Поховавши Лілю, родина нікого не стала звинувачувати у її смерті. Заходилися рятувати Віку, бо «було мало надії, що вона не піде за своєю мамою». Поділяючи горе цієї роботящої сім’ї, климківці, звісно ж, говорили про життя, в якому тяжко знайти правду. Мовляв, як заслаб і не маєш грошей, то лягай зразу у домовину і не рипайся. Знають і «прейскурант» на пологи — дай сто доларів, і не менше. «Я дала Лілі у райлікарню 50 доларів, бо більше не мала, і цукерки. Гріх на душу брати не буду. Не запитувала, чи комусь віддала», — мовить Юлія. Коли їй дозволили попрощатися з дочкою в реанімаційному відділенні, поклала у кишеню чийогось білого халата півсотні гривень. «Може, він і не помітив, що я поклала», — чомусь наче виправдується.

Климківчани також кажуть, що «коли бідний і впливових родичів не маєш, то не ходи нікуди, бо нічого не доб’єшся». Одначе Юлія каже, що «світ не без добрих людей — лікар рятував Віку; коли не мала за що купити ліки, то давав свої, а я вже на другий день знаходила і повертала за два дні». Згадує, як той лікар радів, коли «переконався, що відвернув небезпеку для життя нашої онучки».

Вона, Юлія, і не скаржилася б нікуди. Та одного з останніх квітневих днів зайшла до юридичної контори у Хмельницькому, аби зняти копію зі свідоцтва про смерть своєї дочки. Тут і познайомилася з юристом Юрієм Поплавським.

— Спитав у мене, що трапилося? Розповіла про все. А він? Сказав, що допоможе мені. Відповіла, що грошей не маю. Запевнив, що нічого з мене не візьме, — говорить.

Юрист відправив її до Державного патологоанатомічного центру, де Лілії Трач-Матвеєвій встановили останній діагноз. Протокол дослідження №244 справив враження бомби, що раптом вибухнула у тихій юридичній конторі. Висновок кандидата медичних наук Олени Курик був, наче вирок колегам, що практикують з живими хворими: «Проаналізувавши клінічні та патоморфічні дані, вважаю, що безпосередньою причиною смерті 22-річної хворої на 38-у добу післяпологового періоду став сепсис... Між заключним клінічним і патологоанатомічним діагнозом має місце розходження по основному захворюванню, що пов’язане з недообстеженням хворої як на попередніх етапах, так і в даному лікувальному закладі — не був діагностований післяпологовий метроендометрит (хоча хвора була неодноразово консультована акушерами-гінекологами). Також має місце запізніла діагностика ускладнення — розлитого перитоніту (хоча хвора була неодноразово консультована консиліумом хірургів) і пізно проведене оперативне втручання, що безумовно мало вплив на летальний кінець».

Впевнений, що з цим убивчим висновком шанованого фахівця погодиться Феміда, юрист Юрій Поплавський 12 травня пише за дорученням клієнтки заяву до прокуратури. Отоді й заметушилися. 23 травня начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації В.М. Таран підписує суворий наказ №89, де в окремих рядках наче дорікає покійній, що вона померла: «...породілля повідомила, що проживає і буде проживати з дитиною в селі Климківці Хмельницького району. Породілля приховала від медпрацівників те, що насправді проживала в м. Хмельницькому... За медичною допомогою не зверталася, не лікувалася. Через тиждень після хвороби матері захворіла дитина».

— Вона у Климківцях прописана. У Хмельницькому разом з чоловіком винаймала житло. І яка ж то меддопомога у наших Климківцях? — наче виправдується за дочку Юлія.

Одначе повернемося до наказу начальника управління охорони здоров’я: «Все це піддає сумніву достовірність проведення морфологічних досліджень, а також свідчить про можливу фальсифікацію патологоанатомічних даних. Патологоанатомічний епікриз оформлений некоректно по відношенню до лікуючих лікарів із зазначенням упередженого висновку». І — заходи адмінвпливу: «За порушення вимог щодо проведення патологоанатомічного дослідження, в даному випадку материнської смертності, та некоректне оформлення протоколу патанатомічного дослідження лікарю-патологоанатому ДПАЦУ Курик О.Г. винести догану. Заборонити Курик О.Г. у подальшому виконувати патанатомічні та гістологічні дослідження, пов’язані із акушерсько-гінекологічною службою. За відсутність належного контролю за роботою лікарів-патологоанатомів ДПАЦУ винести догану начальнику ДПАЦУ Андреєву М.Д.»

Познайомившись із цим наказом, відомий і визнаний у світі фахівець, начальник Державного патологоанатомічного центру України М.Д. Андреєв, чий підпис також є під протоколом дослідження №244, апелює до Міністерства охорони здоров’я України. До Хмельницького прибуває поважна комісія, очолювана завідуючим патологоанатомічним відділенням Української дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» В.М. Жежерою. Ця комісія зауважує, що «Історія хвороби померлої була доставлена із значним запізненням — через 8 год. 20 хв. після заступлення смерті, в суботу, 12.04.2003 р. о 13.00, що є грубим порушення Наказу МОЗ України №81 від 12.05.1992 року... Пізня доставка історії хвороби у другій половині дня в суботу унеможливила посмертну бактеріологічну діагностику...» Характеризує особистість: «Курик О.Г., лікар- патологоанатом вищої кваліфікаційної категорії, канд. мед. наук, мала право проводити розтин породіллі і проводила його згідно вимог, які ставляться до таких розтинів».

Директор Департаменту організації медичної допомоги Міністерства охорони здоров’я М.П. Жданова у своєму офіційному висновку ще категоричніша: «Має місце факт смерті породіллі на 38 добу післяпологового періоду внаслідок післяпологової інфекції, яка була несвоєчасно діагностована. В конфліктній ситуації патологоанатоми виступали в ролі експертів, констатували лише те, що уже відбулося... Звинувачення на адресу патологоанатомів безпідставні...»

Хто-хто, а лікар не має права на помилку. Ні клініцист, ні той, що встановлює останній діагноз. У цьому жахливому випадку померла стала, даруйте, аргументом у конфлікті місцевих організаторів охорони здоров’я і патанатомів. Кому ж доведеться зайнятися ретельним пранням замащених халатів? І вже, схоже на те, що нікому немає діла до того, звідки взявся той фатальний сепсис, чому породіллю виписали з пологового відділення райлікарні на третю добу з підвищеною температурою? Немає відповіді й на запитання про результат обстеження на апараті УЗД, з яким Лілія Трач-Матвеєва приїхала у свої Климківці, порадувала рідне село, що буде двійня.

За довгі роки своєї практики Олена Курик багато бачила і багато знає. Вона говорить:

— Після смерті хворої лікарі-клініцисти ретельно намагалися приховати факт того, що жінка 38 діб тому народила дитину. Діагноз «перитоніт неясного генезу (гонорейний?), з яким її переправили до патанатомбюро, є професійно неграмотним, безпідставним і неетичним.

Причетні ж до фатального лікувального процесу, до яких автор звертався з тяжкими запитаннями, від офіційних коментарів категорично відмовилися. Мовляв, у хаті, де вішальник, про мотузку не говорять. Одначе згадали про ангіну, з якої начебто все почалося і закінчилося лихом. Хоча встановлено, що на консультацію до «вухогорлоноса» Лілю не відправляли. І ще з достовірних джерел відомо, що на конференції, де розглядали цей скорботний випадок, головний акушер-гінеколог області В.В. Шинкарук бідкалася: на жаль, факт ангіни не зафіксовано ніде у медичній документації.

24 липня юрист Юрій Поплавський у листі до прокурора області Івана Сибіги вказує: «Є інформація про те, що у медичних закладах після розгляду на нараді 15 травня 2003 року даного факту йде переписування медичних документів, що пов’язані з допологовим і післяпологовим станом постраждалої». Вказує, що «справа особливо тяжка і набула великого розголосу у суспільстві».

На те, що зразу писалося одне, а потім інше, звертає увагу і лікар-патологоанатом Олена Курик:

— За даними медичної документації, представленої після розтину померлої, її було госпіталізовано до інфекційної лікарні «по догляду за дитиною». Тобто: дитина була хвора, а її мама — буцімто здорова. Однак у медичній документації, представленій на розтин (історія хвороби з обласної клінічної лікарні, де хвора померла), вказано, що жінку було госпіталізовано до інфекційної лікарні із скаргами на стан здоров’я; зазначено, на що саме вона скаржилася...

Мовляв, усе вперлося у статистику. За материнську смертність начальство суворо карає, за «просто» смертність — не дуже. Та хай їй грець, отій горе-статистиці, коли померла 22-літня жінка, коли ось вони — малі сироти, їхні убиті горем дід і баба, прабаба, сестри, брати, інші близькі й далекі родичі.

— Пішла до реєстратури райлікарні з просьбою, аби дали Ліліну картку. Реєстраторка подивилася у картотеці, повернулася ні з чим. Сказала, що кудись зник отой документ, — розповідає Юлія.

Говорить — пішов Климківцями поголос, що буцімто з якогось медзакладу телефонували у сільську раду, запитували, хто вони такі, батьки Лілі, чи мають гроші або впливових родичів. Це вже після того як вона звернулася із заявою до прокуратури.

Прокурор Хмельницького району Володимир Копанчук заявив для «Дня»:

— 5 серпня порушено кримінальну справу за фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником. Чекаємо на результат судово-медичного дослідження.

Заперечив, що мала місце тяганина. На претензії Юлії, що слідчий не бере з неї пояснень, нічого не відповів.

Мовчки, з тяжким серцем іду з хати, де залишилися малі сироти. Минаю вулицю села, де переважно літні, зневірені у всьому люди пораються на своїх подвір’ях, готуються до холодної зими. З обох боків дороги за Климківцями залишаються руїни фермерських будівель, облогуючі поля. Все — у густому тумані. Коли ж, хто поверне цим людям віру у те, що таки є на цім світі правда, є професійне виконання обов’язків, сумління, сувора відповідальність за помилки, ціна яким — життя?..

Вже у Хмельницькому стало відомо: прокурор області Іван Сибіга взяв під суворий контроль розслідування цієї кримінальної справи, що з кожним днем набуває усе більшого резонансу.

P.S. Допомогти у біді Юлії Іванівні та маленькій Вікторії можуть і читачі «Дня». Тим самим відігравши для них роль «впливових родичів», яких їм так не вистачає. Для тих, хто хоче надати допомогу, повідомляємо координати Хитрої Юлії Іванівни, матері Лілі: 31334, с. Климківці, Хмельницький район, Хмельницька область.