Пенсійна опозиція

Характерна для преси звичка лаяти уряд дає збій, коли заглиблюєшся в наявну пенсійну систему і, прямо скажемо, не дуже популярні проекти її реформування. Бачимо, що наші міністри сьогодні ніби в безвиході й навіть всезнаючі міжнародні організації, скоріше, вважають за краще зондувати українську громадську думку і дуже обережні зі своїми подальшими висновками та порадами.

Учора ці тенденції виявилися на презентації результатів опитування «Пенсійна реформа в Україні: дослідження громадської думки 2010», що проведене на замовлення проектів USAID «Розвиток ринків капіталу» і «Розвиток фінансового сектору». Втім, несподіванка цих досліджень полягає в тому, що вони виявили одну дуже важливу для ходу пенсійної реформи особливість: виявляється, громадяни України у своєму рейтингу довіри організаціям, здатним так чи інакше вплинути на їхнє матеріальне становище на старості, поставили на перше місце Пенсійний фонд, незважаючи на всі його та українського бюджету проблеми. Думається, це та довірча соломинка, за яку може схопитися наш уряд, поступово витягуючи з трясовини пенсійну систему.

Наявні в Україні пенсійні проблеми дуже тверезо оцінив, випередивши результати дослідження, директор офісу економічного розвитку USAID Майкл Мартін. За його словами, дефіцит бюджетної системи України 2009 року становив близько 8%. Але якщо пенсійна система нашої країни залишиться незмінною, то її дефіцит, як підрахувала ПРООН, становитиме 2025 року 25%, а 2050-го — 30%. Мартін перерахував альтернативні вирішення, які могла б використати Україна, аби захистити пенсійну, а заразом і бюджетну систему від краху і забезпечити всім громадянам країни гідний пенсійний дохід. На перше місце він поставив заходи, які не дадуть постраждати найбіднішим пенсіонерам, і назвав це важким завданням. З огляду на це міжнародний експерт сказав про мистецтво можливого, а саме так зазвичай характеризують політику, і зазначив, що вона стає реальною лише за умови, якщо відома думка громадськості.

До цього ми додамо, що реальною може бути лише та політика, яка не просто слухає думку людей, а ще й прислухається до неї, робить відповідні висновки. Схоже, такий намір є. В інтерв’ю «Дню» перед початком презентації заступник директора департаменту пенсійного забезпечення Міністерства праці і соціальної політики Тетяна Матюх зазначила, що дуже великий відсоток людей нічого не знає про пенсійну реформу і не цікавиться цими питаннями, не розуміє, що другий рівень пенсійної системи у змозі підвищити їхнє пенсійне забезпечення. І Матюх робить висновок: нам потрібно посилити роз’яснювальну роботу.

Тим часом план пенсійної реформи, який, за словами Сергія Тігіпка, уряд презентує через два місяці, у вересні, практично для всіх українців, а особливо для людей передпенсійного віку, може стати неприємною несподіванкою.

Як показує соціологічне дослідження, з 2004 року, відколи в Україні здійснюється пенсійна реформа, обізнаність наших громадян у цьому питанні практично не змінюється. Так, нині половина опитаних взагалі не може пригадати будь-яких змін, 23% називає змінами підвищення розміру пенсії, і тільки 2% українців згадали про другий рівень пенсійної системи (обов’язкову накопичувальну пенсійну систему) та третій (недержавну добровільну пенсійну систему).

Теперішнє ставлення наших громадян до пенсійної реформи не дуже тішить ані дослідників, ані експертів. Загалом її підтримують тільки 26%. Є кілька аспектів змін, які принесе реформа в пенсійній системі і, очевидно, найболючіша її частина — підвищення пенсійного віку. Так, 91% респондентів нині вважають, що жінки мають виходити на пенсію у 55 років, і 76% — що чоловіки мають йти на відпочинок у 60. Більше того, 17% українців вже сьогодні кажуть, що будуть працювати після виходу на пенсію «до тих пір, поки буде здоров’я».

— Мене найбільш неприємно вражає те, що люди не цікавляться, не турбуються, не знають, що відбувається в пенсійній системі України. Ми помітили песимістичність і пасивне ставлення, яке межує з острахом. З таким населенням працювати дуже важко, тому що вони не цікавляться змінами, бояться їх, до того ж 70% не вірять в те, що на пенсії матимуть достатній дохід, тобто, вони очікують злиднів... Так більше не може бути, — вважає провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Лідія Ткаченко. — Треба припинити лякати людей і пояснити, що це ненормально — працювати недовго, а потім жити в злиднях. Побільше потрібно інформації з усіх джерел, потрібно людей зацікавлювати і щоб вони самі робили активні кроки...

— Люди не хочуть самостійно аналізувати інформацію, це дуже складно. Вони хочуть, щоб її їм пояснили. І цим має зайнятися держава, оскільки навіть діяльність недержавних пенсійних фондів, роз’яснення їхньої діяльності — це частина державної пенсійної реформи, — каже генеральний директор ТОВ КУА «Українські фонди» Тетяна Захараш.

Серед інших аспектів пенсійної реформи українці найбільше виділяють і підтримують скасування спеціальних пенсій для державних службовців, народних депутатів, прокурорів, суддів тощо. 78% підтримують такі наміри. Також люди підтримують ідею підвищити розмір пенсійних виплат тим, хто працював у шкідливих умовах (59%), та запровадження персоніфікованого обліку пенсійних внесків кожного громадянина, від загальної суми яких залежить розмір пенсії (55%).

У людей також запитали, як поповнювати бюджет Пенсійного фонду, адже 75% респондентів у майбутньому (досягши пенсійного віку) планують покладатися саме на державні виплати.

— 66% українців вважають, що найкращим вирішенням проблеми дефіциту пенсійної системи є скорочення державних видатків на інші потреби бюджету, підвищення платежів підприємств до Пенсійного Фонду України пропонують 23%, і 14% ініціювали б збільшення відрахувань із зарплати працюючих, не виплачувати пенсії пенсіонерам пропонують 9%. Що стосується підвищення пенсійного віку як варіанту скорочення дефіциту, то його підтримали 3%, — говорить старший юрист з пенсійних питань проекту USAID Наталя Горюк.

Крім того, опитування показало, що в наших громадян — низький рівень довіри до приватних фінансових установ (недержавних пенсійних фондів, банків, інвестиційних фондів, кредитних спілок тощо), при цьому українці більше довіряють державним установам. Тільки 7% українців нині мають банківські депозити, а 8% планують їх відкрити в найближчому майбутньому.

Організатори зазначають, що наразі презентували лише частину дослідження, неповний звіт про ситуацію, хоча по суті вже й ця інформація дає уявлення про громадську думку в Україні. Всі ж дані планується оприлюднити у вересні, коли уряд презентуватиме програму пенсійної реформи. Експерти сподіваються, що до їхньої думки урядовці прислухаються. «Ми сподіваємося, що результати опитування допоможуть уряду України розробити план заходів для забезпечення гідного фінансування майбутнього українських громадян», — сказала керівник проектів USAID «Розвиток ринків капіталу» та «Розвиток фінансового сектору» Енн Уоллес.

«День» вирішив провести невелике власне бліц-опитування на вулицях Києва

Олександр, 26 років, інженер:

— Звичайно, я думаю про свою пенсію і вважаю, що вона буде дуже маленькою і недостатньою для життя. Днями моїм співробітникам, які виходили на перекур, сказали: палити шкідливо. І один з них відповів: доживати до пенсії теж шкідливо, тобто жити потрібно, доки молодий, а потім, мовляв, буде маленька пенсія, на яку не проживеш. А нормально жити хочеться, і я відкладаю якісь гроші, але не в пенсійні фонди, про які нічого не знаю, а в банк, якому, чесно кажучи, не дуже довіряю і боюся тримати там гроші.

І вже при вимкненому диктофоні Олександр розповів про маленьку пенсію своєї матері-інваліда і про поневіряння, пов’язані зі спробою отримати групу інвалідності, яка нічого не дає, тоді як пенсія в інваліда менша, ніж у пенсіонерів за віком.

Ганна Радецька, 32 роки:

— Я думаю про пенсію, тому доводиться працювати на себе, аби щось додати до неї. У мене свій маленький бізнес. Ми робимо невеликі відрахування до Пенсійного фонду. На жаль, наша держава ненадійна, і довіряти їй свою долю повністю я не можу, тим паче, що в мене маленька дитина. На неї я отримую щомісяця 130 гривень. Хіба можна прожити на ці гроші? А мої батьки отримують по 500 гривень пенсії. Як можна прожити на ці гроші? Відповідно щось віддається державі, щось відкладається собі. Поки в державі не буде наведено ладу і не буде здійснено справедливу пенсійну реформу, доти довіри до неї не буде.

Про неї знаю те, що за професією я — режисер телебачення і колись робила сюжети на цю тему. А зараз трохи відійшла від цього, тому що повністю займаюся дитиною і розумію одне: держава навряд чи мене забезпечуватиме... Хочу працювати лише на себе.

Наталія Пижова, 22 роки:

— Про пенсію не замислювалася. Поки працюємо, а далі буде видно. Ні про те, аби вже зараз робити щось, аби збільшити свою майбутню пенсію, ще не думала, ні про те, аби просто відкладати гроші на старість, ще не думала. Загалом нічого не знаю і про пенсійну реформу, яка зараз проводиться. Я з роботи і на роботу, більше ні про що думати ніколи. І поки що навіть не знаю, готова я чи ні перераховувати частину своєї зарплати до пенсійного фонду. Поки працюємо, а далі буде видно...

Олександр, 27 років:

— Про пенсію я не думаю. Але вважаю, що вона має бути в мене нормальною (я тут у павільйоні дружину підміняю, а взагалі-то працюю зварювальником і непогано заробляю, тисячі чотири з половиною). Чи хочеться її збільшити? Мабуть, наше покоління уже не доживе до тієї пенсії, аби жити на неї. 60 років? Та зараз уже немає, особливо серед мужиків, таких довгожителів.

Про пенсійну реформу нічого не знаю, а ось про те, що можна вкладати свої гроші в пенсійні фонди, чув. Та особисто для себе не вважаю це за потрібне.

Роман Мігунов, 34 роки:

— Про свою пенсію думаю весь час, бо вже й тепер на пенсії за інвалідністю (показує посвідчення), хоч доводиться працювати. Пенсії ж у 700 гривень не вистачає — прожити на неї неможливо. Про пенсійну реформу чую вперше і поняття не маю, в чому вона полягає.

Про те, аби якось підвищити пенсію, думав, але для цього потрібно влаштуватися на підприємство, а там не платять зарплати взагалі. Про пенсійні фонди чув, але поки про це не думав... Та й узагалі, я їм усім не довіряю. Наприклад, узяв кредит і тепер знаю, як усе це робиться — віддати неможливо.