Перший у селі,

Півень на подвір'ї Фаренюків співає у Макові першим. Принаймні, так каже Евеліна Фаренюк, яка у цій хаті у невістках, а село її версію не спростовує. «О третій ночі, хвилина в хвилину, сповіщає, що нечиста сила пішла геть. Отаке, знаєте, повір'я побутує: півень співає — дідько зникає», — пояснює приязна Евеліна Петрівна. Тому, мовляв, немає у Макові подвір'я без півня.

Вона вже не пам'ятає, якого року народження Петя: «Не такий старий, як давній. Гай- гай, коли то ще було. Я на птахофабриці оператором працювала, то брала його з собою на роботу...» Відтак гукає: «Тю-тю-тю-тю!..».

На цей поклик звідкись із- за хати збігаються кури, супроводжувані тим самим «старожилом» — таким гарним, що хоч картину з нього малюй. Великий, вбраний у пір'я всіх кольорів і відтінків, які тільки сотворила природа.

Тут-таки з'являються без запрошення і качка з качуром, гуси, індики. Вона ж, Евеліна, щедрою рукою роздає зерно кожній тварі, якої «по парі». Лише на одного Петю «високе навантаження» — аж із півсотні несучок. «Нічого, справляється із своїми обов'язками — чужих півнів ні звідти, ні звідси не пускає», — показує Евеліна на сусідні подвір'я. Про те ж, як саме цей півень свого часу «звеселяв» 14 тисяч голів птиці, у Макові й досі легенди складають.

Одначе передусім розповідають про Евеліну. Була передовиком виробництва, забезпечувала високу яйценоскість курей на дорученій їй ділянці птахофабрики.

— Давно те було. Я вже потім і Австрію побачила, і в Італії на заробітках побувала, — говорить колишня оператор птахофабрики. І продовжує: «А птахофабрика була одна така на всю країну. Виробляли дієтичні яйця мільйонами штук. З чотирьох поверхів, на кожному поверсі — по 14 тисяч несучок. Ще тоді, у 80-х минулого століття, коли тільки влаштувалася на роботу, було програмне управління технологічним процесом: сидиш біля пульта — бачиш, як курочка їсть, як п'є воду».

Й от оцей організований на високому інженерному рівні процес мав одну суттєву «ваду»: не передбачалося технологією утримання півня.

— Бо, якщо яйце знесено з «участю» півня, то воно вже не є дієтичним, — вказує на характерну особливість виробництва Евеліна Фаренюк.

Із співчуття до приречених на таку лиху долю тисяч несучок вона вирішила усунути цю «прогалину» Якогось літнього ранку взяла тоді ще молодого Петю на роботу. «Влаштувала» у крайній порожній клітці. «Хай, думаю, звеселяє їх своїми піснями», — пояснює свій доброчинний вчинок Евеліна Петрівна.

Пригадує, що «друга велика половина» відповіла на той спів самотнього, та впевненого у своїх вилах і невичерпній енергій півня тисячоголосим дружним кудахканням.

На цьому не зупинилася: «Потім ще в оту й оцю, ген-ген ту клітку, де курей, відповідно до технології, було по три-чотири, його посадила, аби не почувалися скривдженими. Не гірші ж від отих, яких люди на подвір'ї утримують...». Не забула, що Петя-трудяга «від отого невтомного спілкування із багатьма своїми далекими родичками дуже втішився» і надвечір повернувся на подвір'я до ближчих родичок «із почуттям виконаного обов'язку».

Потім Евеліна ще не раз і не два влаштовувала такі «побачення» свого підопічного поголів'я з героєм. Не має жодного сумніву в тому, що ці кроки лише сприяли підвищенню яйценоскості несучок. А те, що у продаж подеколи відправляли недієтичні яйця, наче дієтичні, аж ніяк не позначилося на репутації Маківської птахофабрики. Принаймні, рекламацій від покупців не одержували.

На ці радісні зустрічі начальство дивилося з розумінням гостроти курячих проблем — хай, мовляв, приреченій до кліткового утримання птиці ведеться не гірше, ніж «вільній. Одначе у пострадянський період почалися різні негаразди на фабриці, причину яких Евеліна Петрівна так пояснила: «Підприємство пішло, як кажуть, по руках, начальство заходилося завзято набивати свої кишені». І то вже була не якась там казочка про Курочку Рябу або Золотого Півника, що, відповідно до законів жанру, добре закінчується. Сталося все навпаки — наспіла погана розв'язка. Якогось дня несучок як вітром здуло. З усіх чотирьох поверхів фабрики.

— Я залишилася без роботи, а Петя «зосередився» на виконанні своїх «подружніх обов'язків» на хатньому подвір'ї, — тихо мовить Евеліна Фаренюк.

Хоча й дуже шкода їй було підприємства, якому віддала багато літ сумлінної праці, у відчай не впала. Разом з іншими колишніми операторами напитала дорогу до Італії. Через Австрію. Заробітчанка повернулася з чужини додому з незабутніми враженнями: «Працювала покоївкою у 82 річної Ліліани Полідорі з містечка Фосонброне. Побачила там гарне життя. Італійці вміють добре працювати і добре відпочивати. Чесні у розрахунках, ніхто чужого не візьме».

Там, у Фосонброне, півні не співають, як ото у Макові: «В них по-іншому життя організовано».

Відтак продовжує годувати птицю на своєму подвір'ї. Звертає увагу на той факт, що «півень старається для своїх несучок, аби наїлися». На качура, який привів свою качку до «загального котла», не зважає.

— Років два тому була така пригода. Дід наш Федір Юрійович ударив півня однією своєю рукою, бо другу, праву, йому на фронті відбило. За що вдарив? А за те, що курей на город завів, ще й чужий. Петя впав і не ворушиться. Я його трясу, я на нього воду ллю. Ледве відтрясла. Потім довго ходив подвір'ям, хитаючись, наче нетверезий. За той тяжкий удар, як ото кажуть, півень камінь за пазуху не заховав. Кури не мають такої натури, як люди. Безобидні», — розповідає Евеліна Петрівна про інші пригоди півня «старожила».

Зазначає, що у далекому Фосонброне прокидалася з першими півнями, хоча ті її і не будили, як тут, у рідному Макові. Там свої порядки — «подвір'я» без пір'я». Одначе й не до знайомих пісень повернулася: «Дочка Анночка у шостий клас ходить. Просила-благала по телефону, аби я якомога швидше додому поверталася. Говорила, що не треба нам отих євро. Будемо тут, удома, картоплю на городі вирощувати за гривні. В Анночки довгі коси. Чоловікові тяжко заплітати... Володимир Федорович (про чоловіка свого. — М.В.) кочегаром у школі працює».

Евеліна Петрівна підтримує стосунки із своїм 82-річним роботодавцем з Італії: «Ліліана телефонує, розпитує, як ми тут живемо, запрошує, аби знову приїхала. Мабуть, навесні таки поїду. Бо вдома на картоплі не заробиш для нормального життя».

Отак собі планує Евеліна Фаренюк. Хоча, зважаючи на те, що це буде рік Півня, сподівається, що все може скластися інакше: «Вдома півень грає провідну роль. Бо продовження курячого роду від нього йде. Квочка десь сховалася, висиділа курча. Холодно ж... Як курка знесеться, то починає квохкати, і півень кукурікає — так тішиться, ніби то він зніс яйце. Отакий задоволений, що зробив свій гідний вклад у це діло».

Якраз у цю хвилину до хвіртки, де ми вже стояли, прощаючись із приязною Евеліною, долинуло кудкудахтання, а відтак — кукурікання. Зроблено чергове діло! Знесено яйце. Не дієтичне, а просте. І півень із почуттям виконаного обов'язку відправився за хату, на город, куди в ці зимові дні дозволено водити несучок.

Евеліна складає обережний прогноз на 2005-й: «Може, й знайдеться хазяїн для птахофабрики, відновить виробництво дієтичних яєць». Не втрачає маленької надії. А поки що на вітчизняному ринку, за її спостереженнями, попит на яйця забезпечується пропозиціями від польських фермерів. На подвір'ї ж багато не виробиш. Хай би той півень хоч який завзятий і справний був.

То невже на «старожила» з подвір'я Фаренюків чекають нові «побачення»? Вочевидь, він виявляє високу готовність до цікавих зустрічей з багатотисячним поголів'ям несучок.

— Наш — перший у селі, — хвалить свого півня Евеліна Петрівна.

Ще важливо те, що має неповторний досвід.