Під дахом дому, або Про «його величність квадратний метр»
Конституція України гарантує кожному громадянинові право на житло. Уявімо, що воно в кожного з нас є, але у одних «царські села» і палаци-кам’яниці, у інших — малосімейки, комуналки, «хрущовки» або й «пам’ятки архітектури», в яких і жити не можна, і покинути шкода. Зауважте, усяке житло вимірюється квадратними метрами і платиться за ці «квадрати» однаковісінько. Не треба бути професором математики, щоб здогадатися, що при цьому бідна і погано влаштована більшість населення оплачує комфортність багатої меншості, оскільки податку на майно немає і прийняття відповідного закону весь час зволікається.
Те, що оплата за житло і комунальні послуги нараховується за все і про все, виходячи з квадратного метра площі, завжди вигляділо (не виглядало, будь ласка!) абсурдно. Але, коли ця оплата зовсім не обтяжувала нехай і небагатий гаманець громадян, ще здавалось терпимим. Тепер обставини явно змінилися: гаманці далеко не ті, та й «квадрати» не порозкішнішали з роками, але в найновіших, просто нових, середнього (будівельно-експлуатаційного) віку і зовсім старих будинках ця плата однакова, хоча в старих будинках оті самі «квадрати» давно вже оплачені сто разів.
Як людина з діда-прадіда сільська, та ще й із великим досвідом життя «без вигод», пошлюся на такий житейський приклад. З матір’ю-пенсіонеркою і двома дітьми я жила у власному приватному будинку в райцентрі. Користувалися ми балонним газом. Свідчу: на нас чотирьох навіть з приготуванням варення витрачалося три балони за два роки, звичайно, у разі їх нормального наповнення. Тепер я живу одна і навіть пирогів не печу. Скільки газу я можу витрачати в середньому на один суп, одну вівсянку або макарони «за 3 хв.» і три-чотири склянки чаю (кави) за день? А скільки на мене нараховується?
Те ж саме і з водою. Щоб помитися у примітивному саморобному душі після брудної роботи на городі, цілком вистачало двох відер води — 20 літрів. Нехай іще на миття посуду, овочів та фруктів відро. Додамо відро на прибирання, дрібне прання тощо, навіть два відра, все одно виходить менше 100 літрів. А нараховують «за середніми нормами» скільки?
На купання дитинки іде щонайбільше 10 літрів води, а на неї, новонароджену, одразу нараховують усі 300. Як і повна (душова) норма газу на те, щоб зварити їй 50 грамів манки чи підігріти таку ж краплю штучного харчування з дитячої кухні. І що тісніше заселена квартира, то більша оплата за газ, воду, каналізацію. І тільки з останнім можна згодитися, бо, дійсно, чим більше людей, тим більше відходів. А от що у трилітровій, що у п’ятилітровій каструлі суп вариться однаковий час, знає кожна господиня, трохи різний час на закипання. Але ж не удвічі!
Чому знову ж таки догляд за прибудинковою територією залежить від квадратного метра житлоплощі? Я ж одна ходжу! Скажімо, я не проти заплатити за те, щоб сусідським дітлахам було де і як гратися, бо десь так само бігають мої онуки. Але я проти того, щоб оплачувати погану вихованість підлітків чи то свого під’їзду, чи їхніх приятелів, які обписують стіни, псують ліфт, смітять на сходах.
До речі, про ліфти. З ними взагалі повне «мамаду», оскільки їх оплата нині теж нараховується від квадратних метрів(!). Ну хоч убийте, не збагну, як оті мої «квадрати» катаються ліфтом? Або чому оплата на перших поверхах не однакова у 12 і 16-поверхових будинках, якщо і там і там їх мешканці ліфтами не користуються.
Невже так складно класифікувати все житло у будь- якому місті, селищі чи містечку? Адже в Бюро інвентаризації є усі дані щодо кожного будинку і квартири. Сам собою напрошується висновок про те, що комусь просто вигідно затулятися безликими «квадратами» і морочити людям голову, аби вони не розуміли, як їх безсовісно обдурюють, перерозподіляючи вигоди на багатих і владних.
Бідніші оплачують забаганки багатих. За тепло у їхніх розкішних особняках і апартаментах з 4 і 5-метровими стелями (адже тепло вираховується з квадратного метра площі, а не з кубічного метра помешкання), їхні опалювані гаражі під будинками, їхні дачі за містом.
Це неправильно і несправедливо. Навіть обурливо. А коли додати до цього, що у проекті нового Житлового кодексу передбачені жорсткі заходи до тих, хто не платить, то незалежній і такій простягнутій до цивілізованої Європи Україні, найближчим часом загрожує справжня повінь бездомних.
Житловий кодекс не повинен ухвалюватися без широкого обговорення і ознайомлення з ним усього населення України. Його проект, який він не є, слід оприлюднити, і нехай кожний бачить перспективи наступного дня і вирішує для себе одвічне сакраментальне питання: бути чи не бути?
А що за ним стоїть...
