Південна залізниця: помираю, але не здаюся!
2 серпня 1869 року до Харкова з Білгорода прибув перший поїздЗаради справедливості треба зазначити, що коли Південна й помирає, то помирає красиво. На центральному вокзалі в Харкові реконструювали одну платформу за вищим класом і взялися за іншу. Тепер цей вокзал виблискує чистотою: його прибирає німецька фірма «Дусманн» (нарешті вони миють підлогу на наших вокзалах!). Не припиняється електрифікація магістралі Харків — Київ: електропотяги вже прийшли в Ромодан, нинішнього року дійдуть до Миргорода, і вже почали ставити опори від Миргорода до Полтави. Такі просування на тлі хронічного недофінансування пояснюються просто: «бартер». Обмінюючись перевезеннями на товари, залізничники добувають собі все: рейки і шпали для шляхів, граніт і цемент для платформ, паливо для локомотивів. Навіть податки платять натурою: своїм щебенем і сільгосптехнікою. Обсяг бартерних операцій у загальних взаєморозрахунках досягає 95% (!). Дебіторська заборгованість вантажовідправників залізниці досягає 30 млн. грн.
Узагалі залізниця, не лише Південна, — це не просто сфера бізнесу. Це ціла соціальна сфера, яка так або інакше впливає на якість життя кожної людини. Не даремно її колись називали державою в державі. Малася на увазі не лише відокремленість цієї сфери, але й той вплив на життя всієї держави, який вона чинила. Якщо на українські залізниці чекає виродження, то на керівників цієї держави чекає неминуча ганьба...