План дій від переселенців

У ньому зголосились взяти участь понад 300 учасників, які представляють 120 громадських організацій, усі займаються питаннями внутрішньо переміщених осіб. Представники цих об’єднань, здебільшого, — власне й є переселенцями, які змогли прилаштуватись у новому місті, а тепер допомагають із тим самим своїм землякам. Хтось працює з початку анексії Криму, хтось — кілька місяців, але у кожного активіста є свій досвід та своє бачення, як мала б діяти та реагувати держава на поставлені війною виклики. Про півмільйона офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб ці громадяни не говорять, вони оперують цифрою «1000000», характеризують його як середній та дрібний бізнес, який зміг виїхати з регіону в першу чергу. За цим мільйоном — утричі більше охочих, просто вони не знають, куди їм їхати і що їм запропонує держава для підтримки.

Переселенці давно говорять про те, що влада має виробляти довгострокову стратегію підтримки таких людей, бо проблема не на місяці, а на роки. Житло, працевлаштування, охорона здоров’я, освіта та реабілітація разом з інтеграцією у місцеві спільноти — ось ті «кити», на які мала б спиратися така державницька програма, поки що неіснуюча. Правда, новий віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко обмовився, що напрацьовується Національний план дій щодо реінтеграції переселенців на 2015 — 2016 роки. Подробиць, що це буде, наразі немає.

НЕ ТЯГАР, А РУШІЙНА СИЛА

Тож приїхавши на Форум із різних куточків України, переселенці спробували самі напрацювати план дій для себе та держави, аби внутрішньо переміщені особи вважалися не тягарем для країни, а рушійною силою, яка може приносити користь. Хоча виступити перед аудиторією дозволили не всім: представницю з гуманітарного штабу, який спонсорує пан Ахметов, вигуками та емоціями змусили припинити свою доповідь, так і не розпочавши.

Уповноважений Президенти з питань мирного врегулювання конфлікту на Донбасі Ірина Геращенко, яка була присутня на форумі, пообіцяла, що попри затягування пасків у майбутньому бюджеті уряд буде розробляти програми підтримки переселенців. А найближчим часом має бути переглянута постанова КМУ про вільну економічну зону в Криму, яка дає кримським громадянам статус нерезидентів і таким чином обмежує їхні економічні права. За словами Геращенко, невдовзі мають ухвалити постанову Кабміну, що на відновлення житла виділятимуть переселенцям 130 тисяч гривень, на невеликий ремонт — 10 тисяч гривень.

Певно, чиновники давно не цікавилися цінами на ринку нерухомості та будівельними матеріалами. Тому в активістів інші пропозиції щодо вирішення житлового питання. Як розповіла Світлана Розова із БФ «Допомога Дніпра» (м. Дніпропетровськ), усі прекрасно розуміють, що придбати житло за бюджетні кошти держава не в змозі, тому треба допомогти переселенцям самим знайти помешкання: «Наш фонд працює з червня, за цей час ми розселили по області 40 тисяч осіб. Ми чи не єдині, хто взяв на себе функції державних органів, ми повністю реєстрували, розселяли та надавали соціальну допомогу та супровід для всіх сімей. Найбільший потік був у серпні, за день приймали по 300 осіб, зараз у день реєструється 70 -100 людей. І житло шукати стає все тяжче й тяжче. У держави немає такої можливості, щоб забезпечити всіх, але треба дати змогу це житло придбати чи збудувати. Тому ми за те, щоб увійшли міжнародні банки із пільговими кредитами для такої категорії осіб».

«ПЕРШИЙ МІЛЬЙОН, ЯКИЙ ВИЇХАВ, — ЦЕ ДРІБНІ ПІДПРИЄМЦІ»

Трохи інший досвід пошуку житла, а заодно і роботи, має ГО «Всеукраїнська організація зі справ вимушених переселенців». Її співголова Оксана Єрмішина пригадує, як приїхали в Запорізьку область, знайшли фермерів, поговорили з місцевими бізнесменами, яким потрібна робоча сила, заодно домовились і про працевлаштування, і про проживання переселенців у селах, де є порожні хати.

«Місцева влада на безоплатних засадах дала худобу для господарювання, виділила кошти на косметичний ремонт житла. І це можна робити у великих масштабах, для цього має бути довгострокова державна програма. За дев’ять місяців із початку конфлікту маємо ситуацію, що 4% громадян України покинули свої домівки. Це дуже потужний виклик для держави та всіх установ, чиновники з цим викликом впоратися не можуть. Потрібні були дуже прості та професійні кроки: створювати швидко робочі місця, бо коли цього немає, погіршується соціальна ситуація, бо існуючі виплати — це подачки, людина має відчувати перспективу свого життя. Повинні бути пільгові програми щодо підприємницької діяльності. Перший мільйон, який виїхав, — це невеликі підприємці, треба дати їм можливість створити робочі місця», — розповідає Оксана Єрмішина.

До речі, за словами Ірини Геращенко, нові керівники Міністерства соцполітики обов’язково розпочнуть свою роботу із відвідування зони АТО. Бо досі ніхто із відомства там не був. Якщо це не популістська заява, то чиновники почують багато нового про себе і про те, що мали б давно зробити, на думку людей.

«ЛЮДИ НЕ ЗНАЮТЬ, КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ»

Окрім прийнятих законів, які активісти все одно вважають недосконалими та суперечливими, вони бачать нагальним ухвалення ще одного правового документа — закону про статус дітей конфлікту 2014 року. Як розповіла координатор ГІ «Активна громадянська позиція» Наталія Омельченко, його треба ухвалювати негайно, а не постфактом через десятки років. Також Наталія радить державі та колегам із громадських організацій братися за моніторинг допомоги, котра йде від державного та недержавного секторів.

«Наразі є багато звітів про великі фінансові внески різних організацій у вигляді допомоги, проте віз і нині там, люди не знають, куди звертатися навіть за тими крихтами, що доходять до них. Часто надається допомога, людина ставить підпис під порожнім рядком, а потім волонтери самі прописують суму, не з’ясовуючи, чи дійсно ця людина потребує допомоги, немає пріоритетів у її розподілі, починаючи від надання у місцях компактного проживання і закінчуючи продуктовими наборами. Є сім’ї, де є соціально незахищені громадяни, наприклад, діти-інваліди, то вони просто не встигають отримати допомогу за тими мобільними групами населення, які стоять у черзі першими, — розповідає Наталія Омельченко. — Ми моніторили ситуацію щодо цілої низки програм із соціальної адаптації дітей переселенців. То у ці групи, передусім, увійшли діти працівників органів соцзабезпечення, чиновників...»

Багато проектів ініціюють нині міжнародні організації, виділяють гранти на відновлення соціальної інфраструктури, тих же лікарень чи шкіл, на продукти харчування, одяг тощо. Але крім проблеми, що про цю допомогу знає мало переселенців, міжнародники не знають, як їм звітувати за витрачені гроші перед донорами. Василь Стефурак із фонду «Карітас» розповів, що зараз готується проект щодо допомоги 3100 сім’ям внутрішньо переміщених осіб. Пілотний проект буде в Ізюмі, там вибрали вже 51 родину, яка відповідає певним вимогам проекту та має необхідний пакет документів. Це будуть виплати кількома траншами: спочатку на придбання одягу, потім на житло: його купівлю чи ремонт. Але досі в фонді не знають, чи доведеться їм сплачувати податки за таку благодійну допомогу. Бо це питання законодавчо не врегульовано.

Тож усі наболілі проблеми учасники форуму виклали в резолюції, яку хочуть передати Презентові України, а ще — особисто з ним зустрітись. Як пообіцяла Ірина Геращенко, до кінця року така зустріч має відбутися.