Планета Пандемос

Поки ми сидимо вдома, очікуючи саморозпуску пандемії, час працює проти людини. Із кошмарів масових захворювань люди ніколи не виходили за 51 день. Чорна смерть, чума XIV століття, косила Європу майже 5 років. Але все минає, і коронавірус мине. Ми почнемо жити по-новому, каже хтось. А хтось вимагає конкретних заходів замість розмірковувань. Коли гинуть люди, не до філософствування. І ми не філософствуємо. Гасимо, коли горить, лікуємося, якщо болить, словом, рятуємося в рамках конкретного нещастя.

Двісті років посеред Одеси височіє безлюдний пагорб, наділений усіма прикметами занедбаності і відрази. Це Чумка, гора землі поверх кладовища загиблих від страшної хвороби. Скільки їх там накопичилося за десятиліття, невідомо. Натомість зрозуміло, що епідемії давно прокочуються планетою смертельними хвилями, знищуючи не лише людей, а й уклади життя, а то й держави. На 160 році нашої ери за Марка Аврелія Рим на третину скоротила Чума Антоніна, як потім з’ясувалося, фатальний збіг кору з віспою. Імперія так і не оговталася від удару. Всі варвари не могли зробити того, що виявилося під силу невидимим бацилам. Але Марк Аврелій, згадуючи про епідемію у своїх «Медитаціях», написав, що мор, який панував навколо нього, був менш смертоносним порівняно з брехнею, злістю і невіглаством, що виникли разом з епідемією. Запам’ятаймо це зізнання.

Чорна смерть, чума, яка мордувала Європу з 1347 по 1351 рік, спустошила міста і вразила мораль, релігію та економіку. Свідок того часу, чернець Жан де Венетт, написав про те, як діти кидали батьків, як лікарі відмовлялися відвідувати хворих, як жадібно ділилося майно загиблих. «Світ став гіршим після чуми», — констатував він.

У XVI столітті на території нинішньої Мексики невідома хвороба викосила 15 мільйонів людей, фактично поклавши кінець цивілізації ацтеків. Її назвали Епідемією Коколізтлі (Cocoliztli), дослідження якої тривають і донині.

Минуть іще століття, поки людство не проникне в таємниці навколишнього мікросвіту, не менш важливого, ніж видима і відчутна частина буття. Але проникнення не відкриє завісу таємниці, і ми досі не знаємо, що являють собою неклітинні інфекційні агенти, схожі на колючі квіти, м’ячики для гольфу, намисто, закручене у спіраль... Начебто вони не живі істоти, оскільки не мають клітинної будови, але й не фізичні частинки, якщо взаємодіють із рослинами і тваринами. Особлива форма життя.

Найбільш грізне її підтвердження відбулося 1918 року. Іспанка. Вірус грипу, який виявився найбільш вражаючим за всі кулі Першої світової війни. Від нього загинуло не менше 100 мільйонів осіб. Точно невідомо. Щоб не підірвати моральний дух солдатів, які боролися на фронтах, уряди всіх країн піддали цензурі повідомлення про пандемію, і вона поширилася всюди. Була і в нас, але смерті від насильства в громадянській війні разом із тифом, холерою, віспою, кором зрівняли ландшафт трагедії у суцільне кладовище... Брехня і злість викопали цю незліченну кількість могил. Правий був Марк Аврелій.

І сьогодні, стоячи на порозі невідомих випробувань, є сенс повернутися до його гірких роздумів. Що ж шкодить нам більше — природна даність чи соціальна реакція на спалах хвороби? Ось Дональд Трамп написав у своєму твіттері, мовляв, якщо боротьба з епідемією приносить стільки незручностей, то навіщо боротися? То що ж небезпечніше — крихітне тіло, що прийшло ззовні, чи здатність викликати біди, яка живе всередині нас?

НЕВІГЛАСТВО

Хоч ми і назвали себе sapiens, але розум — відносна даність біологічного виду. У нас більший, ніж у тварин, розмір мозку, але він і залишився, як у шимпанзе, без збагачення знаннями у процесі еволюції. Знання — дороге надбання. Склавши в один мартиролог список людей, які виявилися жертвами через наївність, помилки і дурість, отримаємо величину, рівну нинішньому населенню планети. Та одна справа не розуміти світ через причину природної відсталості, а інша — відмовлятися від знань навмисно, віддаючись мріям і розвагам. Учені, дослідники, лікарі, вчителі, письменники — словом, усі, хто професійно займається накопиченням і передаванням знань, за рівнем оплати праці посідають останні місця. Така ієрархія цінностей XXI століття. Як саркастично зауважила італійський доктор, яку закликали з педіатрії у вірусологію, «Звертайтеся до футболіста Роналдо, якому ви платите мільйони, а я за 1500 євро не можу знати все».

ЧУМНА КОЛОНА, ЯК НАГАДУВАННЯ ПРО НЕБЕЗПЕКУ ЕПІДЕМІЇ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
 

Коли люди ділили дах із тваринами, вони не підозрювали про небезпеку такого сусідства. Як і батьки Христа. Переносники вірусів: миші, щури, комарі, свині, коні, кози, — не викликали страху. Вони ж супутники цивілізації. До кінця XIX століття ртуть вважалася ліками, і від неї померло більше, ніж від сифілісу, який лікували мазями на її основі. Лікували, хоча вчені протестували. Біфштекс із кров’ю і сьогодні популярна страва, і її вживання не дуже відрізняє нас від прабатьків, які використовували кров як ритуальний напій, косметику і фарбу. Інакше кажучи, помилки і традиції минулого переходять у нові часи без суттєвих змін, які, по ідеї, повинна нав’язати наука. Правила встановлює сила, а не розум. Бюрократія, а не спільноти освічених. Світ влаштований інакше, ніж за Марка Аврелія, але й сьогодні будь-який правитель може перетворити оману на істину, запропонувавши суспільству отруту у вигляді ліків. Коронавірус показує, як саме це відбувається. В одних країнах рятують людей, в інших проводять випробування ракет, у третіх не вважають пандемію явищем, гідним уваги. Все залежить від урядового розуміння проблеми. Начальницький голос звучить голосніше за наукову думку. Але й громадяни виявилися не такими вже освіченими, хоча в більшості своїй відвідували уроки біології в середніх школах. А чимало священиків, особливо з московського православ’я, не перевершили за знаннями римських фламінів, закликаючи парафіян цілувати ікони і свої, невідомо як вимиті руки. Тож наука, як сукупне досягнення багатьох поколінь, належить ученому світу, а решта його, хоча й користується її плодами, обходиться без знань.

БРЕХНЯ

У часи тривог і смути вона голосніша за правду. Адже брехня містить більше відповідностей нашим бажанням. Правда обтяжлива і несе в собі потребу переглядати власні переконання. Кажуть, світ після коронавірусу стане іншим, людству доведеться рахуватися з реальністю. Такою є наша надія на аргументацію біди. Але якщо пандемія виявиться не такою вже катастрофічною і її приборкають швидко, то все повернеться до колишнього способу життя. Ми й надалі будемо вирішувати проблеми по одній, і у міру їх виникнення, як люблять говорити менеджери середньої ланки. Видобувати вугілля, щоб зігрітися та отримати електрику. Збільшувати споживання, щоб зростав дохід. Рубати ліс, щоб будувати будинки. Обробляти поля, щоб прогодуватися... Чи навчимося діяти інакше, враховуючи всі взаємозв’язки істот та явищ? Можливо, так, але не в цьому поколінні. Ті, хто пережили велику депресію, не змогли змінити економіку раннього капіталізму. Тільки їхні діти змінили вектор розвитку від процвітання індивідуумів до процвітання спільнот. На лікування завжди йде більше часу, ніж на зараження. Як із вірусами, так і з ідеями.

До сьогодні наука відкрила тільки 4800 видів вірусів. Якщо врахувати, що ці організми становлять 20% усієї живої маси планети, то ми пізнали мізерну частину. Тим більше, роль кожного з вірусів не зрозуміла. Можливо, вони і є основою життя, наповнюючи повітря, моря, землю, все живе. Глобальне потепління, яке ми пов’язуємо з промисловістю, а не власним способом життя, збільшує кількість вірусів. Їх збільшує навіть сміття, викинуте в лісі. Не властивий природі субстрат освоюється агентами. Вони активніше мутують, наприклад, усередині комах, звільняються із розталих льодовиків, виходять із тропічних лісів, де жили так само, як і всі інші тварини. Ми скоротили видимий рослинний і тваринний світ, а значить, представили свої тіла активному заселенню мікроскопічними мігрантами. Більше їм діватися нікуди.

Однак уряди і корпорації продовжують заперечувати взаємозв’язок очевидних змін на планеті. Цунамі і пожежі, повені й епідемії — ланки одного ланцюга, який малодушна еліта планети ховала в купах демагогічних міркувань, показуючи нам по черзі лише одне з кілець. Тепер приховувати стане важче.

Сирійська трагедія, громадянська війна й агресія тендему В.Путіна з Б. Асадом, розпочалася  із засухи. Вона підняла потоки біженців. Потім спалахнув кір, туберкульоз, багдадська виразка, яких не було до посухи. Та коли розгорілася війна і тисячі загинули від бомбардувань, говорити про хвороби і клімат виявилося банальною справою. Так жахливі наслідки закривають від нас не менш жахливі причини. І ми будемо продовжувати боротися за мир, незважаючи на його загальну катастрофу.

ЗЛІСТЬ

Її викликає наша незахищеність перед обличчям небезпеки. Добробут країн варто було б вимірювати за рівнем гніву. Краще там, де його менше. Незважаючи на величину ВВП. А ми знижуємо валовий продукт і піднімаємо емоції. Для цього є безліч приводів. Головний у тому, що безліч людей відчувають своє безсилля в намірах що-небудь змінити на краще. Ми повставали і протестували, змінювали владу і закони, зазнавали великих випробувань, чинячи опір агресії ззовні, але так і не зуміли перемогти внутрішній опір феодального укладу. Нам не вистачило сил зламати хребет цьому монстру. Ми вгамовували його, розфарбовували кігті, іноді отримуючи можливість їсти з його миски. Хоч як парадоксально, але коронавірус надає шанс зламати старий світ усередині України. По-перше, тому, що його крах неминучий через загострення умов виживання. Патріархальний острів із замками суверенів монополій і хатами наймитів, які не можуть влаштувати життя без хазяйської води, землі, тепла й електрики, обрушиться під натиском часу. По-друге, громадяни, кинуті напризволяще, швидко втрачають ілюзії і відкривають очі. Тим більше, що у нас уже є досвід співпраці без участі держави 2014 року.  Можливо, він цінніший за революцію Гідності і набагато ефективніший за злобу, для багаття якої з умислом і мимоволі припасено стільки дров. Сьогодні немає такої сфери, де громадянин України знайшов би розраду. Бісить усе за списком, що оголошується в ЗМІ і в соціальних мережах. Тепер він розширений новою бідою. Але історія пандемій, коротко викладена вище, переконує в іншому характері дій. Поки всі сидять удома. Але завтра вийдуть із визрілими думками і висновками. Навіщо ми оплачуємо й утримуємо величезний апарат влади, який у момент випробувань не здатний на дії, а лише роздає поради «щодо поліпшення демографічної ситуації». Нам замало бенкетів під час чуми, треба ще й розмножуватися?

***

Пандемос відпочатково поняття соціального.  Приналежний усім — так перекладається це слово з грецької.  Бібліотеки, палаци для зборів громадян, скульптури (знаменита Венера Пандемос), відкриття... Антична, як і інші культури, прагнули розширювати сферу Пандемос. Це було потребою спільноти древніх, а не фантазією наївного розуму. Кожна людина на планеті має право на життя із чистим повітрям, серед прозорих річок, незайманих лісів і у здоровому соціальному середовищі. Не буває благополуччя на островах, оточених сміттям і вимиранням. Не можна побудувати щастя в окремо взятій країні, навіть оточивши її високими стінами. Пандемос — уся планета, її природа і культура, різні і багатоманітні, як віруси, які не знають кордонів і відмінностей між людьми і континентами.