Почесні справи,

Повз металеві ворота із зображенням щита із червоним хрестом, що свідчить про розташування за ними військової частини саме внутрішніх військ, я проїжджаю вже четвертий рік як мінімум двічі на день. Але до недавнього часу не мала ні найменшого уявлення про кодову назву цієї частини — «зозо» — і про те, яких симпатичних хлопців приховує цей паркан від стороннього ока.

Мабуть, той, хто мав приємність побувати хоча б на одному зі столичних масово-спортивних, культурних (і не дуже) заходів, не міг не помітити серед Дня усього цього екстазуючого з різних приводів натовпу ще зовсім юних облич, на яких, як то кажуть, жодний м’яз не задрижить, а силуети у формі вражають своєю скам’янілістю й до пори прихованою силою. Чому до пори? Бо рано чи пізно емоції будь-якого натовпу досягають апогею в своєму виверженні, й тоді його можуть стримати лише спини відважних молодиків.

Але це далеко не всі подвиги хлопців зі спеціальної моторизованої бригади міліції внутрішніх військ МВС України, що зветься ротою почесної варти. Створена вона не так уже й давно на базі вже згадуваної вище «зозо», або військової частини 30/30. За словами командира роти почесної варти з виховної роботи капітана Сергія Семененка, 1 березня 1999 року наказом командуючого внутрішніх військ МВС України для комплектації роти було відібрано особовий склад в кількості близько 90 чоловік з усіх військових частин України. Усі вони були зведені в Київ на територію військової частини. Завдання перед ротою різноманітні. Вона бере безпосередню участь у військових парадах на святкуванні Дня незалежності України, урочистих заходах Міністерства внутрішніх справ, зустрічає вищих посадових осіб як нашої держави, так і закордонних. Але все ж таки частіше роті доводиться стояти на варті охорони громадського порядку під час концертів, футболу та інших заходів, зокрема й присвячених різним видатним подіям у житті країни.

Аби потрапити в почесну роту, потрібно, крім того, що проходити військову службу у внутрішніх військах і мати «високі моральні та ділові якості», ще й зростом вийти не менше ніж 182 сантиметрів, і обличчя мати без видимих пошкоджень та приємне до споглядання. А процедура прийому така: офіцери роти виїжджають на навчальний збір з метою поповнення, і за цими оціночними критеріями відбирають особовий склад, формують навчальний взвод. «Потім, у процесі занять із стройової, бойової та гуманітарної підготовки, — говорить С.Семененко, — проходить певна селекція особового складу, тому що не всі можуть фізично справлятись з нашими обов’язками або не мають потрібної моральної витримки. Під кінець навчального збору вже збитий навчальний взвод переводиться в нашу роту, яка є трьохпризовною — молодший, середній і старший призов».

Живуть солдати роти почесної варти за звичайними законами військових людей, що над усе ставлять стриманість і дисципліну. День починається з підйому о 6:00. Потім на плацу перекличка, де доповідають про ситуацію в роті, зарядка 20 хвилин, після якої хлопці застилають ліжка, умиваються, бриються. О 7:05 шикуються на сніданок, а о 7:10 уже підіймають першу ложку. Потім до обіду тривають заняття зі стройової підготовки на плацу й зі зброєю, а після мають годину вільного часу. Приділяється увага й розширенню кругозору солдатів, а на досвіді українського козацтва та української армії в них виховуються високі патріотичні ідеї. «Тобто всього того, що необхідно знати в гуманітарному плані військовослужбовцю, ми намагаємось навчити», — говорить С.Семененко. Не забувають хлопці стежку й до бібліотеки, особливо у вихідні. Там, крім спеціалізованої, є й художня література та газетні підшивки. А для творчих натур працюють гуртки за інтересами: образотворчого мистецтва, поетичного, музичного, художньо- прикладного. Єдиний вихідний — неділя. Якщо перед цим була дуже складна служба, то дають трохи більше поспати: аж до 7 години. Якщо з патрулювання повертаються о 12 годині, то поспати можна до 9 години — так, щоб зберігався потрібний інтервал: 8 годин на сон. І потім день планується згідно з планом вихідного: спортивні, культурні заходи, екскурсії в місто, культурна програма.

Зараз, у пору звільнення, рота нараховує 52 чоловіки, а взагалі — близько 90. Виконують все те, що й інші військовослужбовці строкової служби: навчання, стройова підготовка, вогнева, бойова, гуманітарна. Стройовою, звісно, займаються найбільше. «Джентльменський набір» кожного солдата тут — наручники, газ «Терен» та гумовий кийок.

Кожний військовослужбовець роти почесної варти, як правило, заохочений відзнакою внутрішніх військ — нагрудним знаком «За зразкову службу». За участь у військовому параді на честь Дня незалежності України всім військовослужбовцям оголошено подяку від командуючого внутрішніми військами та від міністра внутрішніх справ, а міністром оборони вони були нагороджені пам’ятними медалями.

Хоча, як виявилось, ніяких матеріальних привілеїв військовослужбовці роти почесної варти й не мають (крім премій у вигляді, наприклад, відео- та музичного центру, подарованих Солом’янською адміністрацією за допомогу в організації заходів), а їхнє грошове забезпечення залишається на рівні з іншими «строковиками» (сержант отримує 23 гривні, а рядовий — 17). Проте турбота про них з боку влади відчувається вже з першого погляду на приміщення. Зроблено капітальний ремонт, світлі класи, стіни обклеєні шпалерами, на яких можна навіть побачити ознаки благоустрою: штучну зелень та фотографічні пейзажі. Видають їм мило, мочалки, білизну, онучі, а ось зубну пасту треба купувати за свою «стипендію». Задоволення попаритись у баньці — раз не тиждень у суботу. До того ж цей день є й парко-господарським, коли підлога в казармі миється з милом і гарячою водою. З 16 до 18 години відводиться час на самопідготовку. Тоді можна пограти в шахи або шашки, подивитись телевізор або послухати музику, написати листа додому.

Вінничанин Артур Козак, якому 19 років, служить у роті 12-й місяць. Потрапив саме сюди випадково, хотів служити в інших військах. Але в будь- якому разі в армію прийшов за власним бажанням і медичну картку не хотів псувати якимись удаваними хворобами. «Півтора року — це не так вже й багато, — говорить Артур, — спочатку був трохи наляканий і сумував за рідними. Але служба не така вже й тяжка штука: головне — самоналаштованість». Дуже сподобалось Артуру брати участь у параді, де рота виступала в повному складі. Він говорить, що не сумує, й у вільний від навчання час дивиться телевізор, переважно новини, приносить з собою касети і слухає музику. «Іноді нас запрошують до театру, в цирк, зоопарк. А місяць тому вперше молодий призов (15 чоловік) запросили до кінотеатру «Київська Русь». Розвіяв Артур і міф щодо голодного солдатського життя. Меню доволі різноманітне: рис, картопля, супи, каша «січка», салати... Щоправда, ковбасу та м’ясо в чистому вигляді дають лише на свята, але в підливах до страв м’ясо є регулярно. Щодо міцніших напоїв, то на них твердою рукою командира роти покладено табу. Якщо хочеш жити, з випивкою краще не ризикувати — за таке порушення чекає три доби «на губі». Взагалі, зі слів Артура, нічого особливо тяжкого в навчаннях немає, треба просто запам’ятовувати рухи. Проте іноді все ж хочеться, аби з тобою просто поговорили «по душам».