«Портфоліо» успіху

Як досягнути успіху в житті? Причому націленість на досягнення мети, на успіх культивується сьогодні буквально з малих років. Нібито все правильно. З іншого боку — домагатися бажаного можна за будь-яку ціну. І ціна ця для дитини і для оточуючих може виявитися непомірною. Як відрізнити одне від другого? Про це — нова книга відомого українського педагога, заслуженого вчителя України, директора Українського гуманітарного ліцею Галини САЗОНЕНКО. «Педагогіка успіху» цікава тому, що являє собою не теоретичні викладки, а базується на багатому досвіді Галини Стефанівни, яка очолює один із найбільш престижних столичних навчальних закладів. Потрапити до ліцею важко. Визначальним є не прибуток і не становище батьків, а здібності самого підлітка (у ньому вчаться старшокласники).

— Професія вчителя сьогодні далеко не найпрестижніша. У цій ситуації не так легко говорити з учнями про успіх?

— Ми дуже часто говоримо про успішного банкіра, бізнесмена. Але це зовнішні показники реалізації людини. Як на мене, то існують дві грані успіху. Успіх професійний і успіх внутрішній — це тоді, коли йдеться про успішну самовибудову всіх граней особистості. В житті ж досить часто трапляється, що професійно успішна людина не задоволена своїм власним життям — сім’єю, друзями... Мені завжди хотілося вселити вчителеві у свідомість думку, що навіть у нашому складному світі й навіть на зовсім маленькі кошти можна почуватись самодостатнім. Успішність діяльності, в першу чергу, залежить від того, чи поважаєш ти сам себе. Те, що вчителя сьогодні не визнає суспільство, то це минеться. Але ж людині врешті- решт не так багато у цьому житті й треба, бо прийде час — і для кожного головним стане підсумок: «Що ти зробив для людей?» Мої батьки мені завжди говорили: «Навчися віддавати людям — і все це до тебе повернеться любов’ю і повагою».

— Як розуміють успішність сучасні діти?

— Сьогодні серед дітей стало більше прагматиків. Раніше молодь була захоплена ейфорією фантазії. Вабили такі професії, як геолог, космонавт... Зараз в більшості випадків спрацьовує прагматизм. Але нам, українцям, на мою думку, саме і не вистачає цього здорового прагматизму, як і вміння організовувати себе на реалізацію честолюбних планів. Є зовнішня сторона успіху, яка дозволяє людині бути помітною, баченою в суспільстві, затребуваною. Я ж говорю про поняття внутрішнього задоволення самим собою.

— Мабуть, тут особливо важливий приклад власних батьків?

— Коли розмовляю з дітьми, які оступились, та їх батьками, то дуже часто наші учні говорять про величезне коло своїх друзів, а найкращим другом найчастіше називають свого однолітка й набагато рідше — батьків. Коли діти і батьки — друзі, це й є батьківський успіх. У нас сьогодні панує «материнське» виховання, бо до школи найчастіше йдуть мами, а не татусі. У той же час об’єднати колектив (в тому числі і сімейний колектив) неможливо нічим іншим, ніж однією ідеєю, однією місією.

— З чого складається успіх навчального закладу?

Раніше будь-яка школа не мала власної концепції розвитку. Сьогодні ця концепція закладається ще під час створення навчального закладу. Визначається мета концептуального розвитку. Навколо обраної мети формується колектив, який готовий цю мету реалізовувати. Духовні якості, що виховує школа, є визначальними для рейтингу навчального закладу. Навчити — найлегше, найважче — виховати. Непросто надавати шанс для розвитку інтелектуальних можливостей, які дозволять людині бути успішною в будь-якій галузі.

Ми сьогодні підійшли до поняття «портфоліо» кожного учня. Діти мають звикати до того, що на ринку праці вони повинні оперувати набором документів, які визначатимуть їх рейтинг. Також ми пропонуємо нашим дітям широку палітру конкурсів, олімпіад.... У нас кожен другий учень — призер якоїсь олімпіади. Кожен четвертий — переможець або призер олімпіади міста. Освітні послуги в столиці сьогодні пропонуються на будь-який смак. Батькам, коли вони обирають для своєї дитини навчальний заклад, потрібно знати свою дитину, її можливості. Також треба дивитись на те, які діти виходять з навчальних стін цього закладу. Наприклад, серед наших випускників сьогоднішній наймолодший міністр — Юрій Павленко.

Мені завжди дуже боляче чути, що мої колеги інколи створюють тести для вступу дітей в перший клас. Я вважаю, що нема необдарованих дітей, лише обдарування у кожного — своє. Ми зараз безкінечно декларуємо в освіті особистісно-зорієнтоване навчання. Але такий вид освіти може пропонувати лише багате суспільство. Ми не на тому рівні економічного розвитку, щоб надавати кожному індивідуальну освіту. Зрозуміло, що це б було ідеально. Але про ідеальне ми можемо сьогодні лише говорити.

— В чому ж полягає ваш особистий педагогічний секрет успішності?

— Свою нову книжку «Педагогіка успіху» я почала з розгляду суперечностей шкільної освіти в Україні. Найголовніше тут в тому, що наша освіта йде до глобального вияву, не маючи національного характеру. По-друге — це проблема якості освіти та визначання цієї якості. На це існують різні точки зору, але я вважаю, що тут головне — надання учням певного рівня життєвих компетенцій, які дозволять реалізувати себе в дорослому житті. Людина може мати енциклопедичні знання, а бути по життю неуспішною, бо не володіє необхідними життєвими компетенціями.

Я також звертаю увагу і на інноваційну культуру освіти. Другий розділ моєї книги — про успішні педагогічні системи, як вітчизняні, так і зарубіжні. Найкраща технологія сьогодні — це та, яку обирає сам вчитель для конкретних дітей. Особливостям тієї чи іншої педагогічної системи можна навчити будь-якого вчителя, а от дар і талант повторити неможливо. Нових цікавих технологій існує дуже багато, але кредо нашого ліцею: «Навчити не можна, можна лише навчитись». Скільки б професорів перед дитиною не поставили, — якщо вона сама не захоче, ніхто її навчити не зможе.

Батьки завжди просять виставляти оцінки в щоденники. А ми, вчителі, хочемо, щоб діти і батьки працювали на довірі. Ми хочемо, щоб діти не боялися говорити батькам про свою успішність, а радилися б із ними, як подолати перешкоди у навчанні. Треба, щоб діти робили дорослий самоаналіз, моніторинг своєї діяльності: «Чи лінувався? Чи не зрозумів? Чому саме не досяг успіху?». Треба знайти учневі свою власну причину невдачі — і подолати її. Тільки так можна зробити новий виток у своєму розвитку. Тому у нас у кожного нашого учня є (окрім індивідуального щоденника) і «творче портфоліо». Це дозволяє дитині показати, де саме вона себе знайшла. Вчать лише роботи, а людина має себе шукати і знаходити, де саме їй цікаво працювати. Тому ми і рекомендуємо дітям брати участь у різноманітних змаганнях, щоб мати можливість краще себе пізнавати.

У мене запитують вищі органи управління освітою списки учнів, що отримують з усіх навчальних дисциплін лише по 12 балів. У нас таких дітей нема, бо таких у природі не може бути. Система оцінювання не повинна бути інструментом для покарання, вона має спонукати дитину накопичувати знання і за це отримувати певні бали. Тобто бути стимулом до успіху. П’ятибальна ж система зручна для тих батьків, для яких оцінка — лише знак, як реагувати на навчання дитини у школі. Вона також подобається вчителям, які звикли оцінювати учня «на глазок» лише для повідомлення свого ставлення до успіхів учнів. Я вважаю, що можна взагалі не виставляти бали і не говорити, хто з учнів наскільки успішний з точки зору оцінок. Часто-густо ми можемо побачити до 18 медалістів у одному класі, коли в нашій школі ніколи не буває більше п’яти-шести. Цікаво, як вчать в класах, де медалістів сягає за десяток? Добре б було ввести державну атестацію згідно з державними стандартами. Державне тестування повинно здійснюватись не тими, хто вчив, а незалежним органом, бо в кожній школі свої вимоги. Хотілося б, щоб окрім балів, учні ще й отримували рекомендації щодо рівня вузів, в які кожному конкретному випускникові комісія радить або зовсім не радить поступати. Не від кількості дипломів залежить успішність людини по життю. Успішна по життю людина та, яка змогла створити навколо себе успішне середовище. А програвати можна лише в спорті. Успішна людина ніколи не програє, як би не склалися обставини, вона завжди у виграші, бо в неї завжди самооцінка виявляється адекватною.