«Потрібно вірити!»
Такий висновок зробили старшокласники Локачинської гімназії, що на Волині, після навчальної екскурсії на фотовиставку «Дня»
У гімназії добре знають і газету, і її книжкові видання, бо за книжками «Дня» тут проводять науково-практичні конференції, причому разом із батьками й учителями. А ось про фотовиставку тільки чули, тому на поїздку до Луцька набрався повний автобус старшокласників («День» №76 від 27 квітня). Після побаченого вони написали своєрідні есе.
«ПОБАЧЕНЕ ДОЛАЄ МЕЖІ ПРОСТОРУ Й ЧАСУ»
Вікторія IЩУК, учениця 10-А класу:
— Виставка газети «День», на мою думку, розкриває всі відтінки значення слова «війна», засобами фотографії майстерно показує її справжнє обличчя: смерть, біль, сльози, розруха. Душа болить, крається серце, коли вдивляєшся у зображене на світлинах: зруйновані оселі, налякані люди, небо без сонця, заплакані діти. І наші захисники, сильні і спокійні. У чому їхня сила? У любові до рідних, до Батьківщини, в усвідомленні свого нелегкого обов’язку: любити — означає зберегти, захистити. Навіть мертві Вони стократ сильніші від ворога, який убив тіло, але не подолав сили духу. Волинь далеко від воєнних подій, а побачене на виставці долає межі простору й часу і ще раз переконує: Україна — єдина країна.
«ВРАЖАЄ МАГНЕТИЗМ СВІТЛИН»
Олександр МАРЧУК, учень 10-А класу:
— Вважаю, що фотовиставка всеукраїнської газети «День» особливо актуальна саме сьогодні, коли рани, завдані неоголошеною війною на сході України, болять і кровоточать. У світлинах так багато болю, страждань. І так багато справжньої сили духу, волі до перемоги, волі до життя. У пам’яті закарбувалися дві барви — домінантні, на мою думку, на цій виставці: червона — колір крові та жовто-блакитна — колір свободи й нескореності. Ці барви нині в душі кожного українця, вони визначають сьогодення нації.
Вражає магнетизм світлин: уже минуло кілька днів, відколи побував на виставці, а світлини не відпускають — спонукають до роздумів, хвилюють.
«ВИСТАВКА ВСЕЛИЛА ОПТИМІЗМ»
Оксана ПИТЮК, учениця 10-А класу:
— Очікувала, що на фото будуть прекрасні пейзажі, щасливі люди. Але... 26 квітня, вівторок. Бібліотека Східноєвропейського університету. На стінах світлини. Тільки не ті, які я собі уявляла, а дещо інші. Одні пройняті глибоким цинізмом, як-от «Мінськ-2. Переговори». На інших — біль, всеосяжний і безпросвітній — світлина «Утрата. Маріуполь»... Жінка в чорній хустині, очі опущені, а в голові глухий стукіт: «Нема... Загинув». Поряд інше фото — домовини, крізь нещільно забиті дошки яких видно тіла вбитих воїнів, наших захисників. В душу непомітно закралася зневіра, зневіра у краще майбутнє. Одне фото — інше. Біль, утрата, і раптом з’явився промінь світла. Герої, незламні, сповнені надій, усміхалися до мене. Діти, які радіють життю. Я усміхалася до них. І думка: «Все буде добре. Треба лише вірити у краще, вірити в себе і в Україну».
З дивним відчуттям я виходила з будинку, в якому була виставка. Його неможливо було передати словами. Фотовиставка додала мені сил, вселила оптимізм.
Фотовиставку «Дня» в Луцьку на прохання відвідувачів продовжено до 22 травня. З нею можна познайомитися в бібліотеці Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (Луцьк, вул. Винниченка, 30-А) з 9.00 до 17.00, субота і неділя — вихідні.
