Про гордість та відповідальність

ТВОРЕННЯ НОВОГО НАРАТИВУ ІСТОРІЇ

Марія ЧАДЮК,  Літня школа журналістики «Дня»-2016

Книга «Корона, або Спадщина Королівства Руського» допоможе нам говорити із Заходом однією мовою. Адже, як відомо, щоб почати діалог, бажано знайти щось спільне. Розмова про еліту — як на мене, чудовий варіант для цього, особливо в нинішній час.

Такі історичні постаті, як Ярослав Осмомисл, Володимир Василькович, не кажучи вже про короля Данила Галицького, — зрозумілі для Європи постаті, справжні західноєвропейські монархи. А князів Острозьких можна порівняти зі знаним у Європі титулом герцогів. Ясна річ, наша історія має багато специфічних рис, але відмінності, їх прийняття чи обговорення, — це вже другий крок, коли наша подібність вже стала аксіомою.

У М.Зерова є вислів, що нам не потрібно було прорубувати вікно в Європу, бо паростки європейської культури завжди у нас проростали. «Корона, або Спадщина Королівства Руського» якраз і показує ці паростки, які були акумульовані нашою елітою.

Як на мене, значення новинки «Дня», «Корона, або Спадщина Королівства Руського», можна порівняти із введенням безвізу.

Тільки перша відіграє роль у нашій свідомості, а відкриття кордонів — у матеріальній дійсності. Причому цікаво те, як вони доповнюють одне одного.

Адже яке значення має «Корона, або Спадщина Королівства Руського»? Вона показує, що Європа, якої ми так прагнемо, не є далекою метою, вона насправді в нашій крові, ми вже частина Європи.

Прочитавши книгу, увійшовши у права власності і взявши відповідальність за своє минуле, — ми можемо їхати в Європу зовсім не як представники «молодої нації». Ми приїдемо в інші країни Європи як рівноправні її представники; українці — це і європейці.

А безвіз дає нам змогу побачити західну спадщину і, вже володіючи знаннями про власне минуле, зробити інші висновки, ніж ті, що були до цього. Захоплюючись замками Європи, ми більше не будемо відчувати почуття неповноцінності, що такої спадщини не маємо. Для цього достатньо згадати хоча б замок Любарта, куди з’їжджалися монархи з усієї Європи.

Насправді, на мою думку, існує тільки одна суттєва різниця між європейською і українською спадщиною. Якщо європейці нею пишаються, дбають і формують завдяки ній свій культурно-політичний імідж, ми ж — забули і дещо зневірилися в нашому минулому. Насправді ми не найкращі, але й не найгірші. Ми просто самобутні, у нас є спільності й відмінності, є власні проблеми, але є і переваги.

Тож «Корона, або Спадщина Королівства Руського» очищує минуле від накинутих стереотипів, показуючи, ким ми є насправді. А головне — творить новий наратив історії нашої держави —  давньої, освіченої, європейської України. 

 НАША СПАДЩИНА НЕ ОКРЕСЛЮЄТЬСЯ СЛАВНОЮ ДОБОЮ КОЗАЦТВА...

Олександра КЛЬОСОВА, Літня школа журналістики «Дня»-2017

Книга, що лікує історичну амнезію» — слоган цьогорічної новинки газети, але я вважаю, що цей меседж якнайкраще ілюструє мету створення кожної книги Бібліотеки «Дня». Адже «робота над помилками» почалася не вчора, а у такому вже далекому 2002 році, коли спраглі до історичної правди читачі, зокрема і моя родина, отримали змогу прочитати першу і, на мою думку, найголовнішу книгу «Дня» — «Україна Incognita». Саме вона, разом із наступницею «Дві Русі», заклала фундамент для діалогу між видавцем і суспільством. На щастя, для мене знайомство з історією почалося із цих підручників, а для старшого покоління це був виклик, оскільки у  книгах розвінчувалися міфи, якими так довго ґвалтували свідомість людей.

Було боляче зіткнутися із жахливою правдою, бо ж не дарма вислів із «Щоденника» всім нам відомого Володимира Кириловича Винниченка — «Читати українську історію треба з бромом» —  став майже хрестоматійним. Та з черговою книгою газети читач ставав усе більш підготовленим до наступних фактів та постатей і, можливо, більш вибагливим. Нам набридли постійні нарікання на долю й сусідів, нам конче потрібен був привід для гордості, для відновлення самоповаги, адже самоідентифікація українців уже відбулася...

І тут вийшла друком наступна «дитина» Бібліотеки «Дня» з інтригуючою назвою «Корона, або Спадщина Королівства Руського». Я впевнена — це те, на що ми чекали, а не чого боялися. У статтях, які зібрані у «Короні...», нам пропонують свіжий погляд на історію. Виявляється, ми мали еліту, королівство, могутні столиці, й наша спадщина не окреслюється славною добою козацтва. Цього року мені двічі пощастило: я дуже хотіла потрапити в Літню школу журналістики «Дня» і пройшла конкурсний відбір, а там, оцінивши мій інтерес до історії, мені запропонували написати матеріал про давній Галич, і саме ця стаття  увійшла до цієї книги, тож тепер я не просто читач, а й автор. Під час пошуку матеріалів і відкриття все нових і нових фактів, я дедалі більше розуміла, що Україна досі залишається incognita для українців, але ми маємо долати цю прірву.

«Корона, або Спадщина Королівства Руського» залишить приємний післясмак гордості й ви захочете взяти на себе відповідальність за багатовікову історію, за наші злети і перемоги.