Про «хороми» і... ФАПи

Нещодавно довелося побувати у Рівному, в місцевому онкологічному диспансері. Провідувала колегу... Не секрет, що такі заклади найчастіше навіюють сум і печаль, адже хвороба, з якою борються вже не одне тисячоліття, все ж часто отримує перемогу над людиною. Тож найперше, що приємно вразило, — саме приміщення. Сучасні корпуси, палати, в яких є не тільки умивальники, в багатьох — навіть душові кабінки... Опісля один зі знайомих журналістів, який бував у лікарні в Феофанії, говорив, що Рівненський онкоцентр нагадав йому цей заклад, більш відомий під назвою «депутатська лікарня». Та лікують не тільки і не стільки стіни. Рівне може наразі похвалитися й «начинкою» Онкоцентру.

Головний лікар Рівненського онкологічного диспансеру Григорій Іванович МАКСИМ’ЯК охоче відповів на запитання журналіста з Волині. Бо, як сказав потім, ніколи не відмовляє жодному журналістові й намагається скористатися будь-якою можливістю, щоб донести інформацію про методи лікування в керованому ним закладі до більшої кількості людей. Часто така інформація справді рятує чиєсь життя.

— Вже понад рік ми працюємо на новому обладнанні — лінійному прискорювачі, отримали ще один прискорювач, — повідомив Григорій Іванович. — Тобто зможемо надавати допомогу значно більшій кількості людей. Лінійний прискорювач — це один із видів променевої терапії, так звана терапія високими енергіями, найсучасніша апаратура такого типу. Обладнання надзвичайно дороге, таких прискорювачів, як у нас, в Україні лише кілька. У Польщі — 5, у Німеччині — 12... (Центр отримав його завдяки благодійному фонд Рината Ахметова, який втілює проект із промовистою назвою «Рак виліковний!» — Авт.) Це фактично ядерний реактор, де енергія спрямована на користь людині. Адже лінійний прискорювач унікальний тим, що, опромінюючи хворих швидкими електронами, дає точкове опромінення. Це ж не один апарат, а цілий комплекс! Входить і серверний центр, і комп’ютерний томограф   — спеціальний, зі скануючою системою... Тобто планування терапії йде точково, без ураження критичних органів. Бо біда попередніх методів променевої терапії якраз і була в тому, що під час лікування опромінювалися й супутні з пухлиною органи. Цей же апарат дозволяє опромінювати лише саму пухлину. Ми працюємо на прискорювачі рік, і стільки ж         часу його удосконалюємо. Бо впроваджуємо нові методики, запроваджуємо нові протоколи, до основного апарата додається нове обладнання. Встановили, наприклад, нову так звану систему фіксованої дози, котра дозволяє якнайточніше візуалізувати пучок і домогтися максимальної дози на фокусі пухлини. Ще додам, що наш прискорювач був виготовлений спеціально для нашого Онкоцентру у Великобританії.

— Ви пам’ятаєте перших пацієнтів, яких лікували на лінійному прискорювачі?

— Безперечно пам’ятаю, і вони не тільки живі, а й мають хороші результати від лікування. За рік було проліковано на лінійному прискорювачі кілька сотень пацієнтів, проведено понад 80 тисяч процедур. Результати досить непогані й обнадійливі. Ось нещодавно я оперував жінку, яка пройшла передопераційний курс променевої терапії на лінійному прискорювачі. Приємно відзначити, що від пухлини молочної залози — тільки залишки...

До речі, волиняни до нас теж звертаються, і досить часто. Тільки за дев’ять місяців 2012 року звернулися 252 пацієнти з Волині, 89 — із Житомирщини, 73 — із Дніпропетровщини, 227 — із Тернопільської області, 570 — із Хмельницької. Значно менше маємо пацієнтів із Вінниччини, Чернівців та Львова, які, вірогідно, звертаються в інші центри. Наша спеціальність така, що вимагає постійного навчання й удосконалення. Бо проблема, з якою звертаються до нас люди, на жаль, актуальності не втрачає. Онкохірургія вже десь підійшла до порога свого максимального впливу на хворобу, тому променева терапія, яка використовує нові досягнення науки і техніки, є тим варіантом, де ще можна досягати гарних успіхів. І вони є.

Наша співпраця з фондом Ахметова «Розвиток України», вважаю, є великим успіхом Рівненської області. Першим траншем фонд закупив апаратури на 22 мільйони гривень, але й область витратила зі свого бюджету 5 мільйонів, споруджуючи приміщення для неї. Нині проводимо монтаж системи телемедицини, яка дозволить нашим лікарям отримувати консультації з різних клінік світу. Маємо підписані договори на такі консультації зі спеціалістами з Росії, Білорусі, Німеччини, Великобританії, з Донецьким онкоцентром. Отримувати консультації можна навіть під час операцій.

—  Люди, які хворіють на рак, часто хочуть вірити у дива. Чи трапляються вони насправді, й у що має вірити ваш пацієнт?

— Дива завжди мають місце... Але тішити мають результати лікування, в яке треба вірити. Так, кількість хворих на рак зростає, але зростає й за рахунок тих людей, які проліковані — вони залишаються на обліку. Хоча ми, звісно, розуміємо, що до ідеалу ще далеко... Найпростіший показник. У європейських країнах виявляють і лікують пухлини у 1 — 2 стадіях, тобто 60 — 70 відсотків хворих одужують. В Україні ж цей відсоток становить лише 50. Це проблеми онкологічної грамотності населення і медиків, системи профілактики, доступності сучасних методів лікування тощо. І коли кажуть, що ось краще лікують у Польщі, Німеччині чи Ізраїлі, то вони краще лікують, бо лікують першу-другу стадії хвороби. Якщо брати результати лікування постадійно, то наші показники будуть мало відрізнятися від європейських. Ось недавно до нас зверталися представники клініки в Ізраїлі, які знають про наші результати і можливості, й пропонували співпрацю. Щоб ми в Рівному проводили променеву терапію їхнім пацієнтам... Але це питання не нашої компетенції, це міждержавні зв’язки, проте приємно, що нас знають і цінують.

— Це підтверджує й участь спеціалістів Рівненського онкоцентру в численних міжнародних симпозіумах та те, що у Рівному на базі вашого закладу також відбуваються конференції радіологів з міжнародною участю.

— Онкологія — та сфера, яка вимагає надзвичайної самовіддачі. Тут або працюєш добре, або не працюєш зовсім. Навіть до пацієнта потрібно ставитися трохи інакше, ніж в інших клініках... Ми робимо ставку на молодь, і, зокрема, у променевій терапії маємо молоді кадри. Сам комплекс променевої терапії — це навіть більше інженерна споруда, ніж медична. Із 26 осіб персоналу 16 — це інженери. Програмісти, електронники, фізики, ядерники... Їх ми запросили з Києва із галузевого інституту, це випускники відділення ядерної енергетики. Звичайно, отримати таких спеціалістів для Рівного було проблемою, бо, працюючи на атомній станції, людина матиме у кілька разів більшу, ніж у лікарні, зарплату. Але молодих спеціалістів приваблює перспектива професійного росту, можливість вивчити передові методики своєї галузі на практиці. Адже ми направляємо своїх людей на навчання у передові клініки Німеччини, на міжнародні конференції в Іспанію, Великобританію, в Австрії бували, Туреччині... Це також хороша форма навчання. Прекрасний радіаційний центр має сусідня Білорусь — у Гомелі, з яким ми налагодили дуже тісні контакти. Ось, пригадую, років два тому ми побували на конференції Європейської асоціації радіаційних онкологів, і нам показували такий самий лінійний прискорювач, який нині стоїть у нас. Нам показували, а ми дивилися з широко відкритими очима. Минуло небагато часу, і ми працюємо на такій апаратурі. Приємно, що на фоні Європи й Україна вже не виглядає бідним родичем, який може тільки дивитися й заздрити... Я вже не боюся приїзду зарубіжних колег, бо і в нас є що показати. Ми вже розмовляємо однією мовою з лікарями Польщі, Німеччини, Великобританії.

Безумовно, я тішуся, що Рівне й Україна мають такий центр, як наш. Але завжди кажу, що можна збудувати прекрасні «хороми», обладнати їх суперапаратурою, а якщо на ФАПі чи у дільничній лікарні не вмітимуть виявляти рак у першій-другій стадіях, якщо не буде розвинута система профілактики, то гріш нам ціна...           

Тетяна ЩЕГЛОВСЬКА, одна з тих, хто в числі перших освоює найсучасніші методики лікування з допомогою лінійного прискорювача, додає: «Лінійний прискорювач не треба сприймати як панацею. Це тільки апарат, який дозволяє нам потрапити у пухлину, не пошкоджуючи інших органів і тканин. Але рак дає більші шанси на добрі результати, коли його рано виявляють».

Часто пацієнти, говорить Щегловська, почувши про лінійний прискорювач, вважають, що тільки він їх порятує й тільки він їм потрібен. Але це не завжди так. Рівень допомоги визначає радіологічна комісія Онкоцентру.