Про перспективні села та АПК як козир

Одним із результатів дослідження соціально-економічного становища сучасного українського села, проведеного у серпні-вересні цього року Інститутом Горшеніна, є такий: кількість людей, яким на селі жити добре, за два останні роки зросла. Чи не найголовніше запитання дослідників звучало так: ваше село розвивається, зупинилося в розвитку чи деградує? Близько 37% опитаних вважають, що їхній населений пункт розвивається, 38,7% зазначають, що розвиток зупинився, а 18%  вказують на деградацію. Картина, здавалося б, не така вже й весела. Однак два роки тому розвиток свого села помічали на 7% менше людей, тоді як деградацію — на 6,5% більше.

Усупереч численним заявам про те, що село дедалі більше безлюдніє, дослідники отримали інші дані. 34,7% респондентів вважають, що у їхньому селі кількість мешканців зростає. 2011 року таку думку висловлювали на 13,6% менше людей, ніж цьогоріч.

Щоправда, ще не дуже змінилося ставлення селян до проблем, з якими їм доводиться стикатися. Найгострішою, як і 2011 року, залишається проблема безробіття. Та якщо тоді воно турбувало 56,8% опитаних, то нині — близько 53%. Поліпшення, звичайно, помітне, та проблема й досі залишається актуальною. На другому місці в рейтингу — бездоріжжя. На жаль, цього року його помітили на 9% опитуваних більше, ніж 2011-го. Та чи дійсно сільські дороги лише за 24 місяці дуже зруйнували? Дослідники пояснюють, що в даному випадку слід брати до уваги ще й те, що за цей час українські селяни стали більш мобільними, зросли їхні комунікації з зовнішнім світом, а відтак зросла й увага до якості дорожнього покриття...

На третьому місці в рейтингу проблем села — низька якість медичного обслуговування. Цього року про неї згадали на 1,2% більше людей, ніж два роки тому. Дослідників цікавив і нинішній рівень добробуту українських селян. Респондентам поставили на цю тему три запитання. У першому їх просили відзначити, чи можливо у селі забезпечити собі та своїй сім’ї гідний матеріальний рівень. У  другому поцікавилися суб’єктивною оцінкою матеріального стану родини, у третьому — її конкретними статками, тобто спільним доходом.  Відповіді щодо потенціалу скоріше негативні. Лише 36,5% дали позитивну відповідь («так» або «скоріше так»). Негативними видаються їхні матеріальні перспективи 64,7% («скоріше ні» або «точно ні»). Однак і тут є чимале зрушення. Якщо 2011 року на гідний рівень матеріального забезпечення розраховували 4,1%, то цього року — 12,3%.

Великі роздуми викликають суб’єктивні оцінки матеріального стану сільських сімей. У середньому по країні вони такі: ледь зводимо кінці з кінцями — 5,5%, на їжу вистачає (зауважимо, у селі її, як правило, не купують), придбати одяг та взуття важко — 30%, в цілому на життя вистачає, але не на коштовні речі (меблі, холодильник) — 51,1%. Тобто 81,6% відчувають матеріальні труднощі. Не відчувають їх лише 9,8%.

Водночас у розрізі регіонів ці дані мають істотні відмінності. Тих, хто ледве животіє, найбільше у східних регіонах (12%). Ті, хто має труднощі у придбанні одягу та взуття, концентруються у центрі країни (46,8%). У північному регіоні переважають ті, кому не вистачає коштів лише на меблі та холодильник (73,2%). Серед тих, хто майже або зовсім не відчуває матеріальних труднощів, першість тримають південні регіони.

Розповідаючи про свої реальні зарплати, респонденти повідомили дослідникам, що від 500 до 2000 гривень заробляють 25,7%, тобто більше чверті. Досить пристойні доходи — від 2000 до 5000 гривень — мають 41,1%. Від 5000 до десяти тисяч гривень, тобто цілком достатньо і для життя в місті, заробляють 12,6% опитуваних, причому в центральних та південних регіонах таких 20,8% і 21,7% відповідно. Зарплату більше десяти  тисяч мають 2,1% опитаних, і найбільше їх також у центрі та на півдні країни.

Дослідники також вивчали соціальні аспекти життя села і дійшли висновків, що там швидкими темпами зростає вплив Інтернету. Незважаючи на багато невтішних показників, селяни не дуже схильні до протестів, а відтак бунту не варто очікувати. Водночас мешканці сіл є прибічниками моралі, вони ходять до церкви і засуджують корупцію. Це дозволило директорові департаменту комунікацій Інституту Горшеніна Володимирові Заставі зробити висновок про те, що саме село є колискою української моральності.

До глибоких роздумів та висновків надихнуло дане дослідження і Олега Бахматюка — власника групи компаній «Укрлендфармінг» (саме її участь дозволила здійснити цей проект). На його думку, в українському селі останнім часом «змінюється ментальність середовища — ми виходимо з пострадянського простору у нове, енергійне ринкове поле». «Відстані для села перестають бути проблемою, — продовжує топ-менеджер, — це однозначно піднімає рівень комунікацій, і середовище починає формувати суспільну думку, що село — це вже не так погано».

Аграрій упевнений: якби у селі налагодити інфраструктуру, його б уже не можна було вважати «відстоєм». «Україна, — вважає Бахматюк, — з підписанням асоціації з ЄС має стати зовсім іншою територією, яка всіх зацікавить. Наша фішка — це АПК. Але якщо ми хочемо стати №1 у галузі експорту продовольства, то повинні вибудувати на 20—30 мільярдів гривень сферу комунікацій — дороги, порти, вагони, усю інфраструктуру. А насправді саме ми є зацікавленою стороною у вступі в ЄС, тому що європейський рівень виробництва дозволяє все це зробити. І Україна, як свого часу Польща, зможе цим скористатися. До того ж Польща — яскравий приклад того, як треба вести переговори. Але нам треба ще й  змінити внутрішні правила гри — в суді, у силових відомствах, встановити єдині й постійні правила гри у всій державі. Демократія — це не вседозволеність. Кожен має підкорятися однаковим для всіх правилам гри, які ніхто не може змінювати під себе. І це є основою європейської моралі. Інше питання, чи можна буде її прищепити Україні. АПК — це наш козир, який треба використати. Якщо в найближчі роки ми не продемонструємо світові змін, які у нас сталися, то вкрай необхідні нам інвестиції підуть в інші країни».