Про різні символи…

Щойно українців закликали використовувати як символ до Дня Перемоги червоний мак (на європейський зразок), як у мережі з’явилася інформація про нові ініціативи. Так громадське телебачення «Гром TV» відзняло відеозвернення, в якому українці з різних регіонів пропонують об’єднати георгіївську та жовто-блакитну стрічки на знак миру та єдності країни. Журналісти «Гром TV» обдзвонюють деяких журналістів та громадських діячів з пропозицією взяти участь у цій акції. Це, у свою чергу, викликає шквал дискусій та обурення. Відразу ж виникає низка запитань, чи розуміють і знають організатори акції, про первинне значення георгіївської стрічки, і чи доцільно поєднувати її з національним атрибутом? Адже, у часи Другої світової війни чорно-жовтий символ використовували в оформленні військових нагород для російських частин Верхмату, тобто для тих росіян, які воювали за нацистів.

Кирило ГАЛУШКО, історик, етносоціолог, публіцист:

- Георгіївська стрічка – це російські військові традиції, її використовували у відзнаках Російської імперії. Звісно, що це було трохи переосмислено в часи Другої світової війни, коли задля відновлення російського патріотизму, жовто-чорного кольору були радянські солдатські нагороди. Але зараз трохи не ті обставини, і, на моє переконання, сполучення георгіївських кольорів – дискредитоване для тих людей, які є патріотами України.

Такі ініціативи об’єднання синьо-жовтої та георгіївської стрічок – це спроба вдаватися до компромісів, які в нинішніх обставинах навряд чи допоможуть. Тобто, це можливість підтримати ветеранів Великої вітчизняної війни, попишатися собою, проявити якийсь патріотизм, але це не доречно для людей звичайних, які переживають ті трагедії, які під знаком георгіївських стрічок робляться останнім часом.

Жан НОВОСЕЛЬЦЕВ, журналіст і телеведучий:

– Символ «георгіївська стрічка» я пам’ятаю з дитинства. Це був маленький клаптик на ордені. Бачив я її й згодом і ставився до нього цілком нормально. Коли цей символ пов’язали на себе люди, з вини яких пролилася кров, почалися проблеми. Останні три місяці вони намагаються нівелювати його смисл. Я довго намагався розібратися в історії стрічки – «гвардійська» вона чи «георгіївська»… Але прийшов до одного простого висновку: сьогодні для половини громадян України це – символ перемоги над фашистською (нацистською, - ред.) Німеччиною. Можливо, вони не знають всіх історичних тонкощів, нюансів, але й ми їх не знаємо – історія постійно переписується. Жовто-блакитну стрічку теж часом намагаються нівелювати, коли люди, які її на себе пов’язують, роблять ганебні речі. То що – мені тепер відмовитись від прапору України? Ні. Зараз нас намагаються стравлювати між собою. Частина суспільства вважає фашистською «георгіївську» стрічку, а решта – національний прапор. Але, насправді, нам немає чого ділити – ми можемо сісти разом за стіл і все обговорити. Більшість моїх друзів на «Фейсбук» позитивно сприйняли пропозицію почепити собі одразу дві стрічки. Нещодавно ми спілкувалися з людьми, які досі перебувають на Майдані – там все було не так однозначно. Але після 15 хвилин розмови більшість з них погодилась – якщо це сприятиме миру, тоді чому б і ні. Сьогодні я їду на схід України – спробую повторити там цю символічну операцію. Є й інший символ – червоний мак. Але він позначає жалобу за жертвами війни. Але коли мені пропонують тужити з приводу Дня перемоги, то я не можу погодитись.

Тетяна ГОНЧАРОВА, одна з двох головних редакторів «112 Україна»:

– В ефірі «112 Україна» ми поставили червоний мак. На мою особисту думку, саме це – об’єднуючий символ перемоги над фашизмом. «Георгіївська» ж стрічка давно стала символізує для мене не перемоги над Німеччиною, а якраз ті війська, які підтримували фашизм. Можливо, якісь ветерани наполягатимуть, що я помиляюся, але історики, фахівці, яких ми запрошували в студію, цілком одностайні з цього приводу й підстав їм не довіряти немає. Особисто я пов’язувати «подвійну» стрічку на День Перемоги точно не буду. Безумовно для багатьох наших громадян саме «георгіївська» стрічка залишається важливим символом й не хотілося б ображати їх почуття. Ми повинні говорити з цими людьми, намагатись пояснювати, але надто багато хто діє сьогодні «на емоціях»…