А про своє не дбаємо...
Мляво прослуховуючи інформацію про поточні події в країні, я раптом позбувся дрімоти, коли почув у звіті про з’їзд Партії регіонів, що наш прем’єр, шановний пан Віктор Янукович, пообіцяв боротися за подальший розвиток російської мови в Україні.
Мене оповив сум за Росію, яка досі здавалася мені великою державою. Уже не «супер», а все ж — «від океану до океану». Чи можна уявити собі картину, що до людини, яка виходить iз власного «Мерседеса», підбігає хтось і тицяє їй у руки 10—25 копійок — «на дрібні витрати»? Невже Росія справді так потерпає із своєю мовою, що не ладна дати собі раду з нею? Та ні, прилавки книгарень, розкладки кіосків, програми телебачення ніби переконують у зворотному. Слід думати, вона тим дбає не лише про нас. Тож чого наші можновладці витанцьовують перед сусідом, піклуючись про «вєлікій і могучій»?
Наприклад, у США не все гаразд із опануванням англійською мовою. Емігранти з Латинської Америки, Азії, та й нацменшини з наших теренів не поспішають вивчати її та удосконалюватися. А на Брайтон-Біч уздовж і впоперек лунає виключно російська. Але я не чув, щоб пан Буш піклувався розвитком останньої або щоб його хвилювало засилля у південних штатах іспанської, якою він, до речі, володіє.
Гадаю, розумна державна політика повинна сприяти добробуту і задовольняти різноманітні потреби геть усіх своїх громадян. А от я, приміром, якщо й відчуваю якийсь душевний дискомфорт, то саме в тому, що не чую рідної мови там, де це було б доречно й бажано. Що навіть на комп’ютерах та в інформаційних мережах стикаєшся з тими чи іншими мовними перепонами. Те саме — в кіно, на телевізії.
То, може, шановні прем’єри, як і інші гілки влади, не будуть займатися, судячи з їхньої мови і вимови, невластивими їм функціями й завданнями, а займуться господарством і законотворчістю? А вже нагодований і добре прилаштований народ сам «у робочому порядку» займеться своєю мовою. Ну і, якщо сусіди попросять, пособлятиме їм.
