Протитіло похмурості-2

Незважаючи на розпад чітко розмежованого колективістського суспільства, бюрократія поширюється у численних країнах. Французький тележурналіст Данієль Рабурден з EWTN (Eternal Word Television Network) у своєму репортажі «Futur» («Майбутнє») стверджує, що в Америці дедалі більше людей протистоїть «глобалізованим елітам», створеним зі службовців, журналістів, «інтелектуалів», викладачів, людей з шов-бізнесу, заполітизованих професійних спілок… Адже ж ті «еліти» відмежували свою долю від долі народів, збіднених ними, вважаючи, що «плодів» поступу не вистачить на всіх.

Те, що Данієль Рабурден називає «повною зміною курсу американської цивілізації», особливо помітно в обуреній реакції на постійну присутність «всюдисущої держави» (мова не йде про «державу необхідну»: дипломатія, безпека, правосуддя. Перш за все, «нові» американці (ті, що «відроджують» Америку) прагнуть знизити податки і зменшити державний вплив. Таким чином вони планують залишити більше грошей для населення і примножити можливості для самоствердження індивіда без впливу держави. Це справжня сенсація. Навіть якщо 44% американців вважають, що застій їхнього життєвого рівня пояснюється світовою конкуренцією, а 52% пов’язують її з «забаганками» великих фінансистів, ще більше американців (73%) цей застій асоціюють з підвищенням податків і розростанням державного впливу. Якраз втручання держави вони і вважають найбільшою загрозою для свого щасливого існування (соціологічні опити населення «Business Week» і «Harris Poll»).

189 МЛРД. ДОЛАРІВ ДЛЯ НАСЕЛЕННЯ

Отже, «нові» американці вдалися до тиску. І від 8 листопада 1994 року законодавчий американський корпус має республіканську більшість. Адже ж саме республіканці наголосили в своїй передвиборчій програмі на «Договорі з Америкою», що значно обмежує «всюдисущу державу» в її пориваннях. Головну тезу республіканців можна звести до такого речення: «Уряд витрачає забагато коштів на непотрібне, і ми усунемо його з нашого життя». Унаслідок чого уряд перестав «поглинати» понад 189 млрд. доларів і ці кошти тепер ідуть на потреби американського населення. Grover Norquist (Ґровер Норквіст), керівник групи впливу «American for Tax Reform» («Американці за податкову реформу»): «Існують два способи, якими можна обмежити вплив держави: зменшити її засоби (податки), або звузити сфери її діяльності». Цей «лобіст» нового типу піднімає з тротуару Вашинґтону алюмінієву баньку і кидає її до смітника. «Щоб знову існувала нормальна, а не всевладна держава, — додає він, — треба створити якнайякісніше життя. Щоб було менше прибиральників на вулицях, має бути значно менше тих, хто смітить». Подібною є і його філософія щодо праці: «Закон про створення робочих місць та підвищення заробітних плат» мав зменшити податки малих підприємств на кошти вкладені в обладнання і податки тих американців, що працюють вдома.

«Нові» американці пропонують замінити державних службовців, що зараз виконують соціальні функції в родинних справах, на дідусів, бабусь, родичів, що природно мають цим займатися. Щоб зарадити фізичному й моральному занепаду молоді, Ґарі Бауер підготував групу впливу — своєрідну лабораторію ідей — «Family Research Council» («Раду Родинних Досліджень»). За допомогою фактів і цифр він доводить, що втручання держави в родинні справи (наприклад, запобігання розколу родини) перешкоджає батькам усвідомити власну відповідальність. Одним із успіхів цієї групи впливу було введення у проекти республіканської партії податкових відрахувань в Америці п’ятиста доларів на дитину. Журналісти вже звикли звертатися за порадами та поясненнями до цього морального авторитету, яким стала « Family Research Council».

Соціальна атмосфера уражена також іншим питанням. Марксистська боротьба класів переродилася в протистояння рас або війну статей, що вже тепер має численні прояви несправедливості й упередження. Багато людей сьогодні отримують посади не за професійні якості, а через колір шкіри чи стать. Може статися і навпаки: наприклад, пожежників, що належать до якоїсь меншини, навіть за високої професійності, все життя підозрюють у тому, що свою роботу вони отримали тільки через належність до цієї меншини. Адже мета політики, що проводиться, — не творення добра для всіх (вербування найкваліфікованіших), а помста одного класу (раси, статі) іншому. А проти такого явища виступає 60% американців.

«ВІЧНІ ПОЛІТИКИ» ВЖЕ НЕ МОДНІ

Зі свого боку партії втрачають колишню міць: і Демократична партія (лівого спрямування), що стоїть за «всемогутню» державу, має тільки 11% підтримки; і Республіканська партія (правого спрямування), що, навпаки, намагається захистити населення від надмірної «уваги» держави, має тільки 14% підтримки серед населення.

Найбільший успіх мають малі підприємства (24% підтримки) та релігійні установи (42%), оскільки вони найвіддаленіші від державної системи. Саме тут люди можуть самоутверджуватися, не підпадаючи під вплив уряду. До того ж виборці обмежили час повноваження політиків в Палаті Репрезентантів (до 3-х мандатів) і в Сенаті (до 2-х) у штатах Колорадо, Мейн, Небраска, Айдаго, Оклагома, Невада та Аляска. Бути політиком до самої смерті вже зовсім «не модно», пихатий і зарозумілий високий чиновник зумів віднайти себе в первісній функції представника народу. Часові обмеження мандатів вводяться також в урядах 22-х з 50-ти штатів. Ще відраднішим стало обмеження урядовцями своїх повноважень — за власною волею. Відтепер сенатори й репрезентанти підпорядковуються тим самим законам, що й «звичайні» американці: скінчилася безкарність перед законом. Саме завдяки цій програмі обрали республіканців, які, вперше за 40 років, змогли контролювати американський законодавчий апарат.

Іншим знаком обмеження сфери державного впливу в Сполучених Штатах є зменшення її фондів (податків). На підставі своїх досліджень, економіст Richard Vedder (Річард Ведер) завважує, що американські штати з високими податками не зазнали такого економічного ривка, як штати з низькими податками. За останнє десятиліття кожен з 10-ти штатів з найвищими податками втратив по 200 000 робочих місць; і навпаки, 10 штатів з найнижчими податками збагатилися в середньому на мільйон. «Податки, — пояснює Р. Ведер, — є перешкодою економічному піднесенню з трьох причин:

— по-перше, вони залишають інвесторам менше наявного капіталу для створення підприємств;

— по-друге, залишають менше грошей споживачам для закупівлі виробів цих підприємств;

— по-третє, відохочують людей працювати, адже чим більше вони працюють, тим більші платять податків».

Тому, щоб захистити себе від застою, в штаті Невада жителі встановили закон «Super Majority» («Супер Більшість»): відтепер, щоб підняти будь-який податок, політик повинен отримати дві третіх голосів асамблеї.

Продовження в наступній колонці