Рівень відкритості вишів – низький
Значення прозорості в роботі розуміють не всі українські університети, хоча це може забезпечити притік студентів і коштів
В Україні кілька років поспіль аналітичний центр CEDOS проводить рейтинг прозорості університетів, де досліджується відкритість діяльності вишів на власних сайтах. Цього року за відкритістю інформації перші місця посіли: Національний університет «Києво-Могилянська академія», Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Національний університет біоресурсів і природокористування, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника та Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. Проте загальний рівень відкритості університетів для громадськості залишається низьким.
АБІТУРІЄНТАМ БРАКУЄ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ВИШІ
Дослідження аналітичного центру CEDOS охопило державні та комунальні вищі навчальні заклади — загалом 186 вишів, де навчається понад 91% всіх українських студентів.
За словами виконавчого директора CEDOS Єгора Стадного, рейтинг показує, наскільки університети готові бути відкритими й інформувати студентів, викладачів та широку громадськість про свою діяльність через сайти.
«У лютому 2016 року було проведено національне опитування студентів, яке показало, що сайти університетів стали джерелом інформації під час вибору вишу для 56% теперішніх студентів. І цей показник має тенденцію до зростання. Водночас опитування показує, що 59% студентів бракувало інформації на сайті університету», — розповідає Єгор Стадний.
Із лютого до липня CEDOS проаналізував сайти університетів за наявністю адміністративної інформації, даних про фінансову діяльність, стратегічного плану розвитку, інформації про можливості працевлаштування, міжнародного обміну і зміст навчання.
УНІВЕРСИТЕТИ МАЮТЬ НАЛАГОДИТИ КОМУНІКАЦІЮ З СУСПІЛЬСТВОМ
«Якщо дивитися на бали, отримані університетами під час дослідження, то лише 20% перетнули 50 балів зі 100. Загальний рівень насиченості інформацією дуже низький», — стверджує Єгор Стадний.
Проведення дослідження водночас показує, як українські виші не виконують Закон «Про вищу освіту», в якому зазначено, що університети мають оприлюднювати дані про свою фінансову діяльність.
«Прозорість та фінансова звітність, якої немає на сайтах всіх наших університетів, — це вимога Закону «Про вищу освіту». Це дослідження показує, як відбувається імплементація цього закону. Ми спробували порівняти рейтинги університетів, які збільшили держзамовлення, з рейтингом прозорості. Ми бачимо, що ті, хто збільшив держзамовлення, можуть займати 39-те місце і 169-те. Цим підривається довіра абітурієнта до вищого навчального закладу. Для мене важливо, щоб це дослідження могло бути системно використано самими університетами для налагодження роботи і комунікації з суспільством та міністерством, коли ми намагаємося оцінити якість освіти», — прокоментувала міністр освіти і науки Лілія Гриневич.
«БУТИ ПРОЗОРИМ — ЦЕ РАЦІОНАЛЬНИЙ ВИБІР»
Одна з проблем, через яку виші мало інформують абітурієнтів та студентів про себе через сайт, на думку президента Національного університету «Києво-Могилянська академія» Андрія Мелешевича, полягає в тому, що не всі вони розуміють, для чого це потрібно. Таким чином вони зачиняють двері перед інвесторами, тоді як в усьому світі заклади вищої освіти давно користуються можливістю залучення грантів, що без прозорості є неможливим.
«Відкритість потрібна не тільки для того, щоб поінформувати абітурієнта. Університет має інформувати в себе на сайті, що чекає на абітурієнта в його стінах. Крім того, фінансування університетів відбувається з державного бюджету, коштом контрактників. Але ми недооцінюємо таке джерело фінансування, як фандрайзинг, і зрозуміло, що ніхто не співпрацюватиме з університетом, який приховує інформацію про свою фінансову діяльність. Жоден донор не даватиме коштів університетові, який не оприлюднює звітів із цього напряму. Бути прозорим — це раціональний вибір, це приваблює і абітурієнтів, і донорів», — вважає Андрій Мелешевич.
Хоч рейтинг прозорості університетів не є показником якості вищої освіті, він є інструментом її підвищення. Єгор Стадний резюмує: «Доступ до такої інформації не гарантує високої якості освітніх програм, однак він є необхідною передумовою для створення ефективних механізмів її забезпечення, а також дає можливість абітурієнтам більше дізнатися про навчання, яке їх очікує, і зробити свідомий вибір».
