«Росії необхідне «генеральне прибирання»

20 років суворого режиму — вирок агресора людині, яка обстоює свою громадянську позицію. На думку багатьох, Путін у своєму цинізмі і жорстокості перевершив Сталіна. Олег Сенцов, як і Надія Савченко, стали образом всієї України, яка потрапила в заручники божевільного окупанта.

Наталія Каплан — сестра Олега — мешкає в Москві і бореться за торжество справедливості. У розмові з «Днем» вона розповіла про те, яким є її брат, що робить держава і суспільство для звільнення Сенцова і що врешті-решт чекає на Росію, яка вкотре стала на шлях диктатури.

«РОСІЯНАМ БАЙДУЖЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ДОВКОЛА. І ЦЕ СТРАШНО»

— Наталіє, на прикладі Олега можна переконатися, що, хоч  би якою великою і потужною була система, їй може протистояти Особистість. Якою є ваш брат?

— У дитинстві ми з Олегом мало спілкувалися, лише на поодиноких сімейних зустрічах. Щільно спілкуватися ми з ним почали вже у зрілому віці. Олег дуже пряма людина. Якщо він прийняв рішення і в чомусь переконався, то його погляди змінити неможливо. Він або змінить її сам, або не поступиться. Так було завжди, і коли він приймав рішення піти в кіно, і коли він знімав фільм, і коли поїхав на Майдан. Свою позицію Олег обстоюватиме до кінця. При цьому він дуже замкнена людина, тому складно сказати, як він формувався, що читав, що дивився і кого слухав. Вважаю, що героями стають не від народження, а через обставини. Зараз саме такі обставини склалися і, відповідно, Олег у них проявив себе саме так.

— Чи переймаються долею дітей Олега сторонні люди?

— З дітьми Олега все гаразд. Вони не бідують, мешкають у Криму зі своїми близькими. При цьому вони замкнені і ні з ким не спілкуються, здебільшого  через надмірну увагу до них. Багато хто хоче їх погладити по голівці, висловити їм свої співчуття, поплакати на грудях «ох, ти бідолашна дитино, візьми цукерочку», що абсолютно ні до чого.

— Є думка, що російський лібералізм закінчується на питанні «чий Крим». Чи відчуваєте ви підтримку з боку російських лібералів?

— У Росії, безумовно, рух на захист Олега не такий потужний, як в Україні. Тут і протестувати особливо нема кому. Так, тут відбуваються певні пікети, акції підтримки. Ми влаштовуємо кінопокази. Але слід розуміти, що все це відбувається під прицілом ФСБ і часто-густо спецслужби нам вставляють палиці в колеса, наприклад, зриваючи кінопокази, заарештовуючи людей. Усе це є, і це доволі важкий чинник. Щодо російських лібералів, то серед опозиції є абсолютно різні погляди і абсолютно різні думки. Проте Олега підтримує дуже багато людей і в Росії, хоча порівняно з Європою і Україною, звичайно, значно менше. Слід так само розуміти, що у росіян немає достатніх джерел інформації. Її потрібно шукати спеціально, спілкуватися з людьми, які розуміють ситуацію, які не кричать «Крим — наш!», які знають про репресії. Буває, людині називаєш ім’я Олега Сенцова, а вона просто нічого не знає про нього. Доступ до інформації в Росії вкрай обмежений. Адже спершу треба знати, що шукати і де. Вплив телебачення і взагалі російських ЗМІ величезний, і в людей спочатку формуються неправильні орієнтири.

— Під час процесу над Олегом Сенцовим майже всі імениті західні режисери висловили свою підтримку на його адресу. Російське культурне середовище не виявило такої позиції. Як зараз  реагують російські колеги Олега на вже ухвалений вирок?

— Постійної підтримки з боку культурних діячів Олег, напевно, не має. Є кілька режисерів, які постійно цікавляться Олегом, говорять про нього. Але, повторюся, це кілька імен. Ні на яких фестивалях на підтримку Олега нічого не кажуть. Є режисер Аскольд Куров, який збирав людей з цією метою. Павло Бардін активно цікавиться долею Олега і, на мій погляд, він найактивніший з режисерів. Кінокритик Андрій Плахов теж дуже активну участь брав і бере в підтримці мого брата. Нещодавно перед оголошенням вироку Звягінцев висловив свою позицію. Але говорити, що такий рух масовий, не можна.

— Проте ці люди дають надію, що в Росії є і здорове сприйняття дійсності. Як ви вважаєте, чи реально росіянам в осяжному майбутньому скинути зі своїх зашорених мізків полуду шаленого бажання комусь мститися за свою ж недолугість?

— Росія з’їхала з глузду. Що діється в голові у психа і як він далі будуватиме своє життя, я й гадки не маю.

— До того ж вона з’їжджає з глузду періодично. Царизм, сталінізм, а тепер ще й путінізм.

— Усе це через аморфність, через відсутність громадянського суспільства, в якому хата завжди скраю. Це не Путін винен насправді. Росіянам просто все одно. Вони є середовищем, яке допускає процвітання диктатури і безправ’я. Їм байдуже, що відбувається довкола. І це страшно.

— Крим спочатку ментально відрізнявся від решти України?

— Я ніколи про це не замислювалася і навіть зараз не замислююся. Чи відрізняюся я від решти українців? Мені це зовсім незрозуміло. Люди погані й хороші. На жаль, зараз зосередження поганих людей — поряд зі мною в Москві. Усе це, знову ж таки, залежить від умов формування людини й суспільства.

— Багато людей з Луганська, Донецька і Криму було як на Майдані, так і на антимайдані. Тільки якщо на Майдан люди їхали, то на антимайдан їх везли.

— Я не прибічник того, щоб усіх рівняти під одну гребінку. Олег поїхав на Майдан, тому що він людина, яка не здатна пройти повз несправедливість. Він не міг у тій ситуації залишитися байдужим. Там, де потрібна підтримка й допомога, він ніколи не відмовить. Ба більше, він щиро вірив і вірить в ідеї Майдану. До всіх цих подій ми з Олегом спілкувалися про політику, він завжди казав, що Путін — це диктатор, що в його політиці нічого хорошого не немає і що все це може призвести до страшних наслідків. Усе це було, повторюю, до Майдану і до війни. Тому немає нічого дивного в тому, що кримчанин поїхав на Майдан, а не на айтимайдан. Те, що на антимайдан везли, а на Майдан їхали, лише підтверджує те, що ті, хто підтримував Майдан, мав власні, а не нав’язані погляди. Це люди із власною позицією, що і є показником громадянського суспільства.

ПУТІНСЬКА СИСТЕМА ЗАВАЛИТЬСЯ. ПИТАННЯ — ЯК?»

— Ви сказали про те, що росіяни байдужі. Та ж ситуація була і на Донбасі, де більшість перебувала в апатії і Росія фактично нав’язала нам війну не запитуючи місцеве населення. Вийшло так, що апатія призвела до трагедії. Якось ви сказали, що репресії будуть у Росії лише наростати. Як ви вважаєте, чи реально в осяжному майбутньому, що путінська система зламається?

— Видно, що путінська система гниє, і гниє дуже активно. У тому, що вона завалиться, сумнівів немає жодних ні в мене, ні в Олега. Питання в іншому — як вона завалиться? Я спостерігаю, як у Москві перестали кричати «Крим — наш!». Народ почав замислюватися, помічати, що бракує грошей. Люди почали міркувати і бачити очевидний абсурд ситуації, чого рік тому не було. Говорити про Крим мені складно, бо я там не була з моменту окупації.

Необхідно світові продовжувати запроваджувати санкції. Інакше ми тут у Росії зовсім озвіріємо і поліземо ще далі України. Що стосується тих, хто живе всередині Росії і залишився на волі, то зараз чинити якісь активні дії їм дуже складно, бо все на контролі у ФСБ. Проте потрібно бути готовим допомогти хоч би тим, хто цього потребує. Не можна кидати один одного. Потрібно бути готовим щось робити, коли настане відповідний момент. Просто людей, які хочуть і готові щось робити, щось змінювати і дійсно переживають за свою країну, не ведуться на пропагандистські марення, дуже мало. Чекати від них якогось реального результату діяльності дуже складно. У нас же не лише цар з’їхав з глузду. Потрібно витягувати політв’язнів, рятувати їхніх дітей.

— Ви в Москві відчуваєте тиск російських спецслужб безпосередньо на себе чи, можливо, з боку проросійських активістів?

— Ми воюємо лише з ФСБ. До нас не пристають жодні православні активісти, козаки. Останні більше там мешкають, де слідчий комітет. Ну, а куди ж без ФСБ? До цього поступово звикаєш, вчишся розпізнавати стеження, розумієш, що телефон прослухується, починаєш все це фільтрувати. Все це є, і з часом починаєш до подібних речей ставитися з гумором. Було неприємно, коли зірвали показ фільмів на підтримку Олега, коли оголосили, що в кінотеатрі бомба і підняли на вуха весь район. Це працювало ФСБ, а не звичайні люди. Звичайним людям все одно, вони вдають, що нічого не відбувається.

«ГОЛОВНЕ — ПОЯСНИТИ ЛЮДИНІ, ЯК ЦЕ ВАЖЛИВО — ПОВАЖАТИ СЕБЕ І ПОВАЖАТИ ІНШОГО»

— Українка Надія Савченко — воїн, громадянин України, який захищав свою землю. Українець Олег Сенцов — творча людина, яка демонструвала і захищала свою громадянську позицію. Чим вони виявилися такими небезпечними для Кремля?

— Що стосується арешту Олега, то вважаю, що в даному випадкові зіграв людський чинник. Усі пов’язані і відчувають свою безкарність. Справу Сенцова створено абсолютно штучно, щоб заробити погони. Упевнена, що ті, хто це організував, не хотів подібного резонансу. У випадку з Надією Савченко було вбито журналістів і потрібен був цап-відбувайло. Ось вони й накинулися на полонену українську льотчицю. У Криму ж не було спочатку предмету звинувачення і просто служаки вирішили заробити «зірочку». Потім вийшло так, що вони не змогли зламати людину. Олег почав чинити опір, справа набула розголосу.

— Чи робить світ активні дії для звільнення Сенцова і Кольченка?

— Захід ставить питання про їхнє звільнення. Ім’я Олега звучить на різних самітах. Але що відбувається в кулуарах, я не знаю. Я обізнана лише з основними моментами. Хай люди роблять свою роботу. Існує система і компетентні особи знають, що потрібно робити на кожному з етапів.

— Ми постійно інформуємо наших читачів про дії українського МЗС у «справі Сенцова». Можливо, вам відомі якісь подробиці?

— Зараз МЗС України просуватиме «список Сенцова-Кольченка» за аналогією зі «списком Магнітського» проти людей, які брали участь у цьому процесі. Цей список потребує подальшої роботи, бо наразі він сируватий. Порушується питання на всіх міжнародних зустрічах і переговорах. На жаль, у мене немає можливості стежити за кожним кроком держави чи політика в цьому питанні, оскільки занадто багато довкола відбувається. Але видно, що рух дуже потужний.

— Ми маємо тисячі вбитих на Донбасі, десятки тисяч покалічених, окуповані території, зруйновані будинки. Усе це внаслідок агресії Путіна на абсолютно мирну територію. Це розуміють на Заході і часто в суспільстві говорять про міжнародний суд над Путіним. Ви бачите перспективи такого суду над ним?

— Я не відкидаю варіанту Гааги. Звичайно, мені хотілося б на це подивитися, і сподіваюся, що рано чи пізно так це й станеться. Адже повинна восторжествувати справедливість. Звичайно, є підводне каміння, є подвійні стандарти і підкилимові ігри. І, чесно кажучи, у мене немає впевненості, що Путін все ж таки опиниться на лаві підсудних.

— Якщо піде Путін, то чи піде сама система?

— Ні! В усякому разі вона не піде відразу. Бо справа не лише в ній, а й у мисленні мас. Потрібно все вичищати. У Росії потрібне «генеральне прибирання». Потрібно вичищати всі структури, вправляти людям назад мізки, навчити їх будувати громадянське суспільство. Доки не буде громадянського суспільства, в Росії нічого не зміниться. Так і буде беззаконня, дика корупція і при цьому диктатура.

Люди мають відчути свою самостійність. Повинна виникнути ситуація за якої народ відчує, що за нього вже ніхто й нічого не вирішить, і ніхто про нього не поклопочеться. Це й буде крок до дорослішання. Головне — пояснити людині, як це важливо — поважати себе і поважати іншого. Якщо людина навчиться поважати себе, то вона вже не дозволить красти у себе, принижувати себе. Тоді громадянин ніколи не залишиться байдужим до несправедливості і ніколи не пройде повз чужу біду.