Рубін кримського лісу
Про шайтан-дерево, ягоду-цілительку і годувальницю…
Дерево кизилу також дивне: високий, метрiв 3 — 4, кущ або невисокий, метрів 4 — 5, стовбур. Дерево виключно біле, важке й тверде, кажуть, що ще до початку нашої ери в Криму греки вирощували кизил і пили кизиловий сік і кизилове вино. Деревину вони шліфували і виготовляли з неї для господарства тонкі і надзвичайно гострі інструменти, які нагадували роги, тому і стало називатися дерево «чортовим», а по-татарському «шайтан-дерево». За свідченням Л. П. Симиренка, який був одним із найбільш добросовісних і об’єктивних дослідників кримського плодового садівництва, «кизилове дерево відрізняється дуже повільним ростом, а також вельми твердою, щільною і дуже важкою деревиною, яка здавна високо цінується у виготовленнi рiзних виробів. Завдяки винятковій міцності з неї роблять спиці, зубці для млинарських коліс, кулаки, сходинки в садових мердвенах (так тюрки називали сходи. — М.С .), прекрасні ціпки. Кизильник користується також великим попитом у токарів. За словами Кондаракі, у сиву давнину, коли залізо було дорогим і ще мало поширеним, з кизилової деревини робили навіть шворені до возів. Для цього вона у великій кількості йшла на продаж у безлісні райони країни». Інший автор пише, що «ця деревина за міцністю близька до деревини самшиту (буксусу), кам’яного дуба, хурми, залізного дерева, каракасу».
Симиренко пише про надзвичайно раннє (грудень — січень!) квітування кизилу, чого, до речі, я не знайшов у жодного іншого автора, що, однак, не ставить під сумнів правдивість цих слів, тому що в теплі зими, бачить Бог, це цілком iмовірно: «кизил квітне раніше за всі інші плодові породи і майже щорічно буває з урожаєм. У теплі зими його ніжно-жовті квіточки, зібрані в парасольки, огорнуті чотирилисною сухою обгорткою, нерідко починають розпускатися вже в грудні — січні, тобто задовго до появи листя. При раптовому настанні холодів вони зіщулюються і в такому вигляді тримаються до настання постійного весняного тепла, коли квітування кущів йде вже безупинно. Квітки не чутливі до холоду, не страждають від ранкової прохолоди, і цим пояснюється та регулярність і щедрість у родючості, які характеризують цю породу». Інші автори стверджують, що кизил квітне в лютому чи березні, однак у будь-якому випадкові раніше за мигдаль, який, на загальну думку, цвіте дуже рано. Саме в лютому і березні могли спостерігати цвітіння кизилу всі наші сучасники, а в серпні й вересні — його велика кількість на базарах і на столах. Що було раніше — тому один Бог суддя і свідок…
У світі нараховується 10 родів кизилу: гризелінія, корокая, аукуба та інші. Родина кизилових нараховує близько 100 видів. Кизил поширений на терені всієї України (Л. Симиренко зазначає, що йому доводилося бачити прибуткові насадження кизилу у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії, а інший автор згадує, що «навіть в околицях Києва зустрічалися 100 — 150-річні родючі кущі!») та й на півдні Росії, а також на Кавказі. В Криму відомі один рід і три види кизилу: червоний, крупнолистий та інші, включаючи ті, які є в колекції Нікітського ботанічного саду. Л. Симиренко згадує також, що він зустрічав на півострові жовтий кизил і чув розмови про білий (який він класифікував як більш блідий відтінок жовтого). Ще 1838 року Х. Х Стевен писав, що жовта форма кизилу дуже рідкісна. Зараз, очевидно, зустріти цю дивовижу практично неможливо — загальновідомо, що популяція кизилу весь час меншає, катастрофічно скорочується. Вже сьогодні в лісах (а садовий кизил у Криму практично вже виведено) збираються значно менші врожаї, ніж раніше. За свідченням Л. Симиренка, головна маса кримського кизилу тоді розміщувалася в долині ріки Качі, а також на Південному березі, в Сімферопольському садовому районі, вздовж русла Салгиру. Так, з долини ріки Качі, за відомостями Л. Симиренка, щорічно вивозили від 3 до 5 тисяч пудів кизилу, в долині ріки Бельбек його збирали від 2 до 3 тисяч пудів. «А взагалі з метою вивозу з Криму, — писав Л. Симиренко, — його збирають не менше 7 — 10 тисяч пудів і відправляють не лише на північ у столиці, але й у такі великі міста, як Одеса, Київ, Харків, Ростов-на-Дону та інші. Для відправки його насипають у спеціальні кошики, що вміщують близько 8 кг товару».
Згідно з відомостями Валерія Черняєва, «в усіх районах Кавказу і Криму можна було зібрати до 30 тисяч тонн ягід, які при раціональному використанні могли задовольнити значну частину потреб населення і харчової промисловості в плодах цієї чудової рослини». На жаль, ці експертні оцінки дуже приблизні і не прив’язані до конкретного року. Принаймні навіть за ними ми можемо зробити висновок, що кизил раніше був дуже поширеним і врожаї збиралися великі. Не те зараз, — в дикому лісі задурно збирається декілька відер за літо. Достовірним свідченням того, що раніше спостереження і догляд за кизилом були частиною кримського побуту, є кримські прислів’я і прикмети. Так, старі кримчани кажуть, що коли кизилу багато і він рано впав з дерева — зима буде холодною і суворою.
Старожили Криму розказують також про велику користь і навіть лікувальні властивості кизилу. Л. П. Симиренко наводить слова В. Х. Кондаракі, який говорив, що «корінні мешканці Криму вважають кизиловi плоди надзвичайно корисними при всілякого роду хворобах, якщо його споживати у вигляді відвару. Вони розповідають, що всі знамениті медики стародавніх часів, заїжджаючи до Тавриди, не залишалися в ній (вважали, що їм тут роботи немає!) тільки тому, що бачили безліч кущів кизилу! Вони вважали його за найкращого лікаря проти всіх хвороб, властивих людському організмові».
За оцінками вчених-біологів, маса кизилової ягоди становить звичайно від 2 до 6 грамів, хоч старі садівники згадують сорти крупноплідного кизилу, ягода якого виростала до розмірів невеликої груші. У ягоді кісточка становить лише 10 — 15 відсотків ваги, а м’якуш містить 5 — 7 відсотків цукру, 1 — 1,2 відсотки пектинових і 1,5 — 1,7 відсотки органічних кислот, 90 — 100 міліграм-відсотків аскорбінової кислоти, більш відомої зараз як вітамін С, багато інших вітамінів. Деякі дослідники стверджують, що за вмістом глюкози кизил поступається лише персикові, в його плодах багато життєво необхідних мікроелементів, що робить кизил незамінним у їжі людини. Як пишуть кримські краєзнавці А. Клюкін, В. Корженевський, А. Щепінський, кизил використовується в народній медицині як протицинготний, жарознижуючий, тонізуючий і в’яжучий засіб, а також просто для підвищення апетиту. Відомо, що в китайській медицині кизил використовується при гострому і хронічному циститі. Повідомлялося, що паста і желе з кизилу обов’язково включаються до меню космонавтів. Простi люди роблять з кизилу компоти і наливки, варення, кондитерські вироби, безалкогольні напої та лікери.
Цього року кизил дорогий. Проте досвідчені господині поспішають купити та приготувати цілющі компоти, щоб не позбавити родину дефіцитних вітамінів узимку. Для багатьох кримчан залишитися взимку без кизилу — це рівноцінне тому, що мешканцеві середньої смуги України не заготувати малинове варення. Трагедія кримського кизилу, вважає садовод-аматор В. Дівеєв, в тому, що його культурні садові насадження не поновлюються, дикі хащі в лісах вирубуються на дерев’яні вироби і навіть на дрова. Відомо ж, як зараз із паливом. Уже майже вирубана ущелина Кизилова за селом Фонтани під Сімферополем, де були, по суті, залишки кримських кизилових гаїв. Садовий кизил зустрічається ще, мабуть, лише в садах мешканців села Маленьке Сімферопольського району, в Салгирській долині, поодинокі його саджанці вирощуються в розпліднику дослідної станції садівництва ВІРа під Севастополем…
Яке в кизилу майбутнє? Існування цієї дивовижної ягоди підлягає законові: що корисно — те не пропаде. Кримські садівники пишуть, що останнім часом зріс попит на саджанці кизилу, багато хто iз садівникiв-аматорiв вивчають його агротехніку, щоб вирощувати ці корисні ягоди на дачах, присадибних ділянках. Це довго, бо кизил, як вже говорилося, росте повільно, але не складно — кизил практично не має ворогів і шкідників. Для культивування кизилу досить отримати саджанець, а решта — справа часу. Якщо з часів греків він не щез, то зараз, коли до Криму повернулися визнані майстри чаїрного (лісового) садівництва кримські татари, що раніше дуже його любили, то це означає, що за кизил на півострові можна бути спокійним.
