«Рибний» день

Туман, немов величезна гумка, стер з малюнка дерева, доріжки та лавочки, стер куполи завжди виблискуючої Лаври та нововідбудованого Успенського Собору. Розмилися межі між небом та землею, навколо лише відчутна, постійно рухома молочно-біла маса. Дивне відчуття невагомості… Я стояв на набережній, на автобусній зупинці. Раптом із туману, мерехтячи мутно величезними очима, з’явилося жовте чудовисько і відкрило зі скрипом своє черево, щоб заковтнути жалюгідну купку змерзлих пасажирів. Допомагаючи немічній бабусі забратися на високі слизькі сходинки, я машинально озирнувся туди, де колись був Дніпро. В’язка пелена трохи розступилася і те, що я побачив, примусило мене відпустити тремтячий лікоть старенької, розвернутися спиною до автобуса, що незадоволено гарчав, і на бігу витягувати з кофра фотоапарат.

Неначе чорні ангели в рваних клаптях туману, висіли дивні фігури між небом та землею, немов тіні невагомих привидів, стояли вони на тонкій смузі молодого льоду, що розділяла їх від чорної крижаної води. Хто ви, люди у ватниках із залізними ящиками на ремені через плече та з дерев’яними жердинами з гострим залізним наконечником? Святі, що ступають поверхнею води, чи божевільні, що втратили відчуття небезпеки?

Я підійшов впритул до того місця, де кам’яні сходи йдуть під тонкий прозорий лід, ледве припорошений дрібною сніговою крупою. Я народився в місті, де купатися їздили за багато кілометрів на закинутий кар’єр, затоплений грунтовими водами. Я не катався в дитинстві на ковзанах і не грав у хокей на крижаній річці, як мої київські друзі, тому думка ступити на цю тонку та слизьку шкаралупу, переступивши її рухомий край, крізь який просочується вода, мене, м’яко кажучи, не заспокоювала. Але я вже зробив собі виклик, крім того, невинне моє захоплення фотографією давно розвинулося в хронічну хворобу. Загалом, проклинаючи себе за кретинізм та обзиваючи «пінгвінами» цих ненормальних, заради яких я потрапив у цю історію, я покинув сушу. Через дві секунди я стояв в метрі від берега з тремтячими колінами, не в змозi зрушити з місця. Я бачив, як під льодом колишуться брудно- зелені водорості, бачив пляшку з-під шампанського з розбитою шийкою та чийсь викинутий рваний кед. До найближчого «пінгвіна» — метрів тридцять! Посвистуючи, зі сходів збіг хлопець років дванадцяти і, не звертаючи на мене уваги, пройшов у бік Гідропарку. Мені стало прикро, і я почав рухатися далі, на напівзігнутих ватяних ногах, розчепіривши руки і намагаючись не дивитися вниз.

Найближчим «пінгвіном» виявився веселий дідусь. Незважаючи на ранній час, він був вже напідпитку і охоче зав’язав зі мною бесіду. Я не рибалка і його порівняльний аналіз техніки підлідного лову навряд чи мене цікавив, я чекав відповіді на єдине питання, що буравило мене як свердло стоматолога: «Ради чого ти, старий, вийшов сюди раннім суботнім ранком, залишивши улюблених внучат, затишний диван та свіжу газету? Невже тобі так набридла дружина, що ти згоден сидіти тут, зіщулившись, цілий день, лише б не чути її сварливого голосу? Що ж жене тебе сюди з дому? Що?» За чверть години, коли я вже із здриганням подумував про дорогу назад, співрозмовник мій раптом замовк, зосередився і з на диво тверезою спритністю витяг з-під льоду малесеньку, в півдолоньки, рибинку. Зняв її з гачка, подивився на неї і випустив в маленьку чорну лунку. Рибинка з півсекунди полежала на боцi, потім, змерзнувши, зникла в крижаній імлі. На моє німе здивоване запитання рибалка усміхнувся:

«А що мені з нею робити? Кішки вдома нема, діти не хочуть їсти. А без риболовлi не можу!»

Коли я йшов до милої душі твердині, із задоволенням рипаючи свіжим снігом, я був гордий собою. Життя кожного з нас сповнене маленьких і великих подвигів, які збоку можуть здаватися безглуздими та смішними…

Тиждень потому я гуляв зі своїм трирічним сином. Була чудова сонячна днина і ми, прихопивши шматочки хліба та сухарi, пішли годувати качок. Коли ми вийшли на набережну, перед нами відкрився прекрасний вид. Сяяли золотом куполи на протилежному березі. Річка, закована в лiд, що танув на сонці, виблискувала мільйонами алмазів. Від мосту і до мосту зледеніла протока перетворилася в різнокольорове свято. Тут були десятки, сотні рибалок, що сиділи на своїх жерстяних ящиках, що виблискували на сонці, в зелених ватниках, роззяви, що вешталися між ними, строката дітвора, що снувала тут і там з батьками і без.

Дві-три качки плавали біля самого берега в чорній смужці води між льодом та покритою кам’яними плитами набережною. Не встигли ми із сином дістати для них хліба з сумки, як раптом, зовсім поруч, пролунав переляканий крик. Метрах в десяти від берега, серед уламків проламаного льоду намагався вибратися з води чоловік. Рухи його були скуті ватяними штаньми та курткою, що тягнули донизу. Як тільки нещасному вдавалося висунутися трохи з води, лід під тягарем обламувався, і той зісковзував з уламка та йшов з головою під крижану воду. Сили його залишали. За кілька метрiв від потопаючого стояла зграйка роззяв та дітей, які боялися ворухнутися і криками намагалися привернути увагу більш досвідчених рибалок. Молодий хлопець, рибалка, який стояв на березі, схопив довгу палицю і кинувся виручати бідолагу, однак, не розрахувавши свою вагу, сам провалився у воду, добре, що біля самого берега. На допомогу ослаблому чоловіку бігли три чи чотири рибалки, незграбно пересуваючи ногами по слизькому льоду. У руках вони тримали мотузки та жердини. Одного гойдало зі сторони в сторону і після невдалих спроб він оступився, намагаючись зберегти рівновагу, різким рухом розламав під собою лід і матюкаючись пішов під воду, залишивши сторчма дві тонкі крижини. Хтось істерично кричав на березі, хтось несамовито матюкався. Піднявся неймовірний шум.

— Ну хто ж так рибу ловить? — мовив басом знайомий суржик за спиною. Біля нас стояв мій знайомий дід, з яким я розмовляв тиждень тому. — Понапивалися, як тварі. Тьху, дивитися гидко!

На мій запитальний погляд старий додав:

— Хто ж здєся ходить!? Тільки ідіот, як отой, — і він презирливо сплюнув у бік п’яного, як чіп, мужика, якого вели під руки два хлопцi, що врятували йому життя. Двоє рибалок, які також провалилися, виявилися моторнішими та, вибравшись на берег, втекли, клацаючи зубами та проклинаючи все на світі. А мужичка посадили на сонечку і залишили тверезіти, пославши заздалегідь за загальновідомою адресою. Цього разу все обійшлося.

Така ось історія. Напрошується, як кажуть, мораль цієї байки. Захоплення бувають різні, але, заради Бога, не втрачайте голови, панове.

ДО РЕЧІ

Наприкінці минулого тижня десятеро запорізьких рибалок дивом не поплатилися своїми життями. Рибалили в районі Енергодара. Раптово почувся тріск. За мить крижина відкололася і понесла сміливців у відкрите водосховище. На «борту» запанувала паніка. Поклик нещасних, хвалити Бога, було почуто. Сигнал «SOS» оперативно передали в райвідділ міліції. На місце випадку негайно виїхали начальники міського відділу НС, міліції, представники міськадміністрації та рибінспекції. Врятувати рибалок підручними плавзасобами було неможливо у зв’язку зі складною льодовою обстановкою (товщина льоду в певних місцях становила 9 — 10 см). Через годину рятівники отримали дозвіл у першого заступника глави Запорізької облдержадміністрації Сергія Сазонова на виліт вертольота. Через іще дві години МІ-2, що належить авіакомпанії «Універсал Авіа», взяв на борт першого заступника начальника обласного управління з НС полковника Кузнєцова і вилетів у район пригоди. Усі десятеро рибалок були врятованi. Тепер їм треба буде компенсувати вартість експлуатації вертольота. Навряд чи улов покриє витрати, повідомляє кореспондент «Дня» Дмитро БРОВКІН . В умовах нинішньої досить теплої зими, а також з початком потеплiння, почастішали трагічні випадки загибелі любителів зимової рибної ловлі на водоймищах України. Так, наприклад, тільки за період з 15 лютого загинуло 11 чоловік. А загалом, як повідомив кореспонденту «Дня» Михайлу ЗУБАРЮ начальник відділу зв’язків з громадськістю і ЗМІ Державного координаційного центра реагування на надзвичайні ситуації МЧС України Володимир Пашинський, за цю зиму на водоймищах України загинули 77 чоловік, в тому числі і 24 дитини. Пов’язане це, з його слів, передусім iз тим, що збираючись на «промисел», рибалки часто «заправляються» спиртним що, природно, підвищує ризик. Серед небезпек можна виділити і «тверезий» азарт, коли рибалки просто забувають про все навколо. Серед небезпек зимової рибної ловлі, крім можливості провалитися під лід, існує ще й імовірність бути вiднесеними на крижині. Таких випадків за останні два тижні було відмічено чотири, і рятівникам доводилося знімати рибалок iз крижин за допомогою катерів і вертольотів. До того ж, рибаки часто ігнорують попередження відповідних служб і елементарні правила безпеки на льоду. Наприклад, за словами В. Пашинського, не рекомендується збиратися в групи на льоду, оскільки це підвищує ризик провалитися. Збираючись на риболовлю, необхідно запастися довгою вірьовкою і парою довгих цвяхів, які, у випадку небезпеки можуть послужити єдиним засобом порятунку. І звичайно ж, не треба в «небезпечно теплий» час зими брати з собою на риболовлю дітей.