Сам собі... культурний рятувальник

У Єгипті є професія культурного рятувальника. Він знає, як евакуювати експонати з музею під час пожежі, повені чи теракту, куди вивезти і як зробити це безпечно, на кого з місцевих жителів можна опертися, що потім робити з вивезеними цінностями, як їх відновлювати та реабілітувати. Це щось схоже на медика карети «швидкої». В Україні такої професії немає, відсутній і сам досвід першої допомоги для музеїв на випадок надзвичайних ситуацій. Частково його отримали музеї Києва, які опинились у вирі Євромайдану, частково — заклади в прифронтових областях. Оскільки нині такі ризики досить високі, музейна спільнота ставить на перше місце питання безпеки. І вирішує його самотужки.

Після Революції Гідності та анексії Криму всі музейні заклади отримали вказівку: розробити інструкції на випадок стихійних лих, бунтів чи загрози терактів. Однак працівники стверджують, що без готовності влади реагувати на такі виклики жодна інструкція не врятує. Єдина панацея — згуртований колектив та адміністрація закладу, котрі справді готові взяти на себе відповідальність за ситуацію. Тому й проводять внутрішні семінари, тренінги, де діляться досвідом чи планами, а з осені НЦНК «Музей Івана Гончара» ініціює практичні курси для працівників музеїв, щоб вони реально навчилися реагувати на можливі загрози.

МУЗЕЙ ЯК... АТОМНА СТАНЦІЯ

На цих семінарах обов’язково стане в пригоді досвід Музею історії міста Києва та Національного художнього музею України. Юлія Ваганова, заступник директора НХМУ, каже, що навіть зараз, коли повз них проходять якісь пікетувальники, переходять на режим низького старту. Ситуація, в якій опинився музей у час Євромайдану, була новою для колективу. «Можна мати інструкції, аптечки, вогнегасники, протигази, може відписуватися Мінкульт чи інші управління, що немає коштів, але коли настане ситуація, коли це реально потрібно, всі ці відписки нас не захищають. І тут місцеві громади дуже важливі. Директор має ухвалювати важливі управлінські рішення, має бути активний колектив музею»,  — вважає Юлія Ваганова.

І радить готуватися до таких ситуацій заздалегідь. Якщо вже щось подібне трапилося, то потрібно організувати цілодобове чергування в музеї, але обов’язково кільком особам одночасно, в Художньому музеї до цього залучили й працівників рятувальної служби. Має бути хоча б мінімум підручних матеріалів. Оскільки тоді музей був у кордоні беркутівців, працівники вчилися з ними комунікувати, а молодих хлопців із підрозділу внутрішніх військ запрошували на екскурсію, бо ті не знали, біля якої споруди взагалі стоять.

 Юлія Ваганова, заступник директора НХМУ: Можна мати інструкції, аптечки, вогнегасники, протигази, може відписуватися Мінкульт чи інші управління, що немає коштів, але коли настане ситуація, коли це реально потрібно, всі ці відписки нас не захищають. І тут місцеві громади дуже важливі. Директор має ухвалювати важливі управлінські рішення, має бути активний колектив музею

«19 січня в музеї були люди, «Беркут» відмовився зробити коридор, щоб випустити відвідувачів, і як переконати їх — це теж відповідальність директора чи чергового в музеї. Коли спалахнув вогонь на фасаді музею, спочатку прийняли рішення забрати твори із залів, куди напряму міг потрапити вогонь, у залах висіли ікони. А кіптява могла б їх пошкодити, тому їх накрили, підготували вогнегасники, розкрутили пожежні рукава, це була перша допомога», — згадує пані Юлія.

На її думку, щоб отримати досвід порятунку цінностей, якого в нас поки що немає, треба розуміти, що музей важливий так само, як атомна станція.

ВІТРЯК, ВОГОНЬ ТА ЕВАКУАЦІЯ

Здобувати такий досвід нещодавно їздили до Нідерландів кілька українських музейників. Заступник директора НЦНК «Музей Івана Гончара» Ігор Пошивайло згадує, як на тренінгах  виконували із колегами завдання — врятувати дах вітряка ХVII століття. Недовго думаючи, забили в нього величезні цвяхи, за що потім нам зробили зауваження, бо пам’ятка все ж таки. Довелось нашим музейникам готувати експонати до евакуації та обмотувати їх у підручні матеріали, гасити пожежу й     вести переговори з мітингувальниками, оскільки так збіглося, що на час виконання завдання поряд із закладом культури пікетували. Ігор Пошивайло каже, що така картина справді шокує, блокує хід думок, і знадобилася годину, щоб скласти план дій.

Учили наших музейників і спілкуванню із мас-медіа на випадок надзвичайних ситуацій. Воно має бути максимально обмеженим. До речі, те, що розповідала Юлія Ваганова, на час революції від ЗМІ приховувалося. Між працівниками була домовленість, про що можна інформувати медіа, а про що — ні. 

Схожі тренінги, але дещо теоретичні, пройшли вже й в Україні. Проте не в усіх керівників є розуміння, що досвід першої допомоги музеям справді може знадобитися. «Коли був тренінг у Запорожжі, дехто говорив, що це неактуально. Ми раніше відвідували музеї в Донецьку, радили перемістити експозиції, закрити музеї, то деякі директори говорили, що немає для цього ресурсів, але коли припекло, то зорієнтувались і врятували, а дехто так і не зміг. В одному з музеїв Донецька виявилося технічне приміщення, де не було грат, це — те, що можна ліквідувати, готуючись до викликів заздалегідь», — додає Ігор Пошивайло.

МІЛЬЙОН НА ОХОРОНУ

Та навіть щоб зробити мінімум дій для порятунку музею, потрібні кошти. А їх, як завжди, на культуру бракує. Цього року музеям гарантували, що витрати на охорону стануть захищеною статтею бюджету. Однак, як розповіла Катерина Романова, заступник гендиректора з наукової роботи Музею історії міста Києва, взимку охорона музею працювала, а з березня її ліквідували через відсутність фінансування. Для посилення охорони музейних фондосховищ, що досі перебувають у приміщенні Українського дому (нагадаємо, під час революції ці фонди було пошкоджено), музей просить у КМДА близько мільйона гривень. Однак чиновники списують все на кризу і дефіцит коштів у бюджеті. І таке ставлення ще раз переконало колектив, що як під час революції, так і зараз усі проблеми доведеться вирішувати самостійно.

«Після всіх цих подій було наказано музеям розробити інструкції, як діяти у разі стихійних лих, повеней, загрози терактів. Перший превентивний захід у разі терактів — охорона музею має слідкувати, щоб ніхто нічого не приніс. Але якщо немає охорони, то про що можна тоді казати. Тобто з’являються просто порожні інструкції. З Українським домом є інструкція для співробітників служби охорони, для них треба певні умови: об’єкт ізольований від проникнення сторонніх осіб, укріплений та обладнаний, але охоронні служби просто не хочуть брати на себе відповідальність, коли цих умов немає», — зауважує Катерина Романова.

Можливо, ситуація з безпекою музеїв зміниться, коли України приєднається до другого протоколу Міжнародного центру досліджень у галузі консервації та реставрації культурних цінностей. У ньому якраз ідеться про дії музеїв у надзвичайних ситуаціях та міжнародну підтримку. Перемовини ведуться вже рік, результату все ще немає.