Сам удома

Усупереч очікуванням, минулого року так і не вдалося врегулювати ситуацію на ринку нянь і домашніх вихователів. До переліку законодавчих новацій, затверджених в 2004-му (його, нагадаємо, було оголошено Роком сім’ї), відповідна постанова не увійшла. Хоча мала б. Ідея розробити положення про домашніх вихователів, що регламентувало б їхню діяльність, витала у повітрі ще з травня. Потім терміни здачі проекту почали відкладати, і в результаті про нянь і гувернерів забули зовсім.

Як стверджували в Мінсім’ї, звернути увагу на нянь треба щонайменше з двох причин: щоб підтримати батьків, які займаються кар’єрою, і, крім того, створити адекватні умови для виховання дітей. Останній пункт, до речі, й викликав найбільше неспокою. Як показали дані дослідження, проведеного Державним інститутом проблем сім’ї та молоді, середньостатистичні українські батьки витрачають на спілкування з дитиною 8— 14 годин на тиждень. Якщо ж поділити максимальний показник на сім днів, то отримуємо дві години — саме стільки часу на добу можуть приділити сучасні мами й тата своїм чадам.

Словом, не дивно, що останнім часом суттєво зріс попит на нянь і домашніх вихователів — «сиділок» із малюками й тих, хто, крім цього, приділяє увагу також освіті дитини. В Україні, як показує практика, спочатку «ставлять» на родичів і близьких знайомих. Але, в результаті, як розповідають навчені цим досвідом батьки, родинний варіант виявляється найбільш клопітким. Мало кому вдається перенести кровні стосунки в площину «замовник — виконавець». Та й до того ж у цьому випадку дуже велика ймовірність того, що будь-яке «сміття з хати» вмить виноситиме няня-родичка. Тож, як розповідають в агентствах iз підбору домашнього персоналу, після невдалих «родинних» спроб мами і тати звертаються все- таки до них. Утім, агентств, що справді гарантують якісну няню, на українському ринку не так уже й багато. В ідеалі, звісно, за відповідну плату там підберуть людину під будь-яку примху замовника — і з новомодною методикою навчання, і «потрібного» віку, і навіть кольору волосся (хоч як дивно, навіть такі вимоги часом висувають клієнти). Плюс до всього, їхні няні обов’язково матимуть санітарну книжку та рекомендації від попередніх роботодавців.

Проте в такій делікатній справі, як виховання дитини, однаково неможливо уникнути «проколів». Навіть няні- метри зізнаються, що не завжди здатні порозумітися з батьками підопічної дитини. Буває й так, що підприємлива дитина, вловивши «ринковість» у взаєминах дорослих, удається до шантажу. Наприклад, заявляє: «Якщо не купите мені зараз шоколад, я розповім батькам, що ви погана няня». Нерідко скаржаться й замовники. Мовляв, домашня вихователька вирішила переробити на свій лад увесь наш побут: ми, виявляється, і годуємо дитину неправильно, і виховуємо не за наукою....

Насправді така кількість обопільних невдоволень пояснюється досить просто. «З одного боку, в класифікаторі професій гувернер (домашній вихователь) зазначається як «прислуга», — розповідає завідувач кафедри дошкільної педагогіки Національного педагогічного університету ім. Драгоманова Марина Машовець. З іншого боку, педагогіка передбачає партнерські відносини, і для успішного виховного й освітнього процесу необхідна взаємна повага».

Друга причина — це освіта нянь і домашніх вихователів. Так уже склалося, що в Україні працювати в сім’ї йдуть або студенти, які не мають потрібних навичок, або передпенсійного віку жінки, переконані в тому, що особливих знань для занять iз дитиною не треба. Водночас, наприклад, у Великій Британії, щоб називатися нянею, необхідно пройти дворічний курс навчання. Вивчити 18 дисциплін, серед яких навіть «психологія спілкування з батьками». А в нас при тім, що агентства з підбору домашнього персоналу влаштовують безліч іспитів для шукачок, психологи вважають їхній підхід формальним. Зі слів головного редактора журналу «Практична психологія і соціальна робота» Олександра Губенка, на няню та домашнього вихователя покладені дуже відповідальні функції. У сім’ї вони покликані компенсувати брак педагогічної культури батьків, слугувати прикладом для наслідування дитині. Це означає, що дефіцит виховних здібностей, такту, психологічні проблеми людини, яка працює нянею, можуть дуже негативно позначитися в майбутньому на її підопічному. На думку О. Губенка, в Україні треба ввести систему ліцензування домашніх вихователів, забезпечити їхню атестацію, а також підвищення кваліфікації.

Утім, в Україні няні можуть бути й із вищою спеціальною освітою. Але, зі слів Марини Машовець, на профільній кафедрі в Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова при підготовці студентів виникає безліч труднощів із практичним відпрацюванням отриманих знань. Знову-таки внаслідок специфічності професії «домашній вихователь». А загалом, на думку М. Машовець, сьогодні в Україні недоцільно займатися підготовкою фахівців саме для роботи в сім’ї — як показують дослідження, лише 3—4% молодих батьків готові до такої форми дошкільної освіти своєї дитини. Необхідно, зі слів педагога, працювати над створенням дошкільних закладів, які б надавали допоміжні педагогічні послуги. Це, можуть бути, на думку М. Машовець, центри розвитку дитини, де б фахівці займалися як із малюками, так і з батьками, підвищуючи їхню виховну культуру. Марина Анатоліївна вважає, що це було б зручніше не лише з фінансових міркувань, а також і з етичних. «Батьки все ж дуже часто сумніваються в порядності та професіоналізмі сімейних вихователів. І часто не безпідставно. А крім того, за наукою, від 3 до 12 років займатися з дитиною повинна одна людина, що, звісно, ускладнює розв’язання кадрового питання.

Ще про один важливий компонент говорять психологи. За їхніми спостереженнями, до трьох років, у момент так званої самоідентифікації, біля малюка обов’язково повинні перебувати його батьки. І в цьому випадку навіть найпрофесійніша няня або домашній вихователь цілком можуть зашкодити дитині.

Негативні наслідки від закритого сімейного виховання можуть проявитися й у пізнішому віці. Вважається, що для повноцінного розвитку малюку обов’язково треба спілкуватися з однолітками. В іншому разі, дитина має всі шанси вирости егоїстичною, замкненою та некомунікабельною. А крім того, якщо вона проводить більшу частину часу з жінкою, яка грається з нею, читає казки, існує ризик, що згодом до няні вона тягтиметься більше, ніж до власної матері. На думку докторанта кафедри соціальної психології КНУ ім. Т Шевченка Олени Власової, в цьому випадку дуже багато залежить від якісності домашнього вихователя. В ідеалі він повинен ретранслювати установки батьків. І стати для дитини домінуючим може лише за умови, що для неї значущість батьків була не дуже велика. На її думку, найкраще намагатися суміщати няню та дитсадок. «Няня, наприклад, може забирати дитину з садка, ходити з нею гуляти, робити з нею завдання. Це дозволить розвинути в дитини комунікативні навички і водночас допоможе знайти їй ще одну людину, яка піклуватиметься про неї», — вважає психолог.

Словом, очевидно, що необхідність у законодавчих новаціях у сфері нянь і домашніх вихователів уже назріла. За всіх вищезазначених «плюсів» і «мінусів» така форма виховання досить розвинена на Заході. А до того ж, не варто забувати й те, що для нас вона також характерна — інститут гувернерства виник ще за часiв Петра I. Інша річ, що як тоді, так і тепер усі батьки хочуть бути впевненими у тому, що свою дитину вони залишають із професійною та порядною людиною.