Ще раз про Михайлівський монастир...

«Чесно кажучи, до цього я ніколи не була в храмі всю ніч — ні на Великдень, ні на Різдво, а тепер ось довелося», — каже мені моя подруга Катя, на колінах якої я засинаю в Михайлівському монастирі в центрі Києва. Крім нас двох, на великому зимовому спальнику сидять ще 5 осіб. Спальник не наш, а нам дав його абсолютно незнайомий чоловік, коли побачив, що ми сидимо на мармуровій підлозі храму. «Віддасте вранці», — сказав він, залишив номер мобільного телефону і пішов грітися до ватри на вулиці. У ніч на неділю в храмі і на Михайлівській площі відносно спокійно — ніхто ще не знає, що завтра почнеться революція, приводом до якої стане нічний кривавий розгін студентів на Майдані Незалежності.

У ніч на суботу «Беркут» з’явився абсолютно несподівано — на майдані було тихо, частина мітингувальників вже спала. На початку п’ятої ранку бійці спецпідрозділу жорстоко розігнали мітингувальників — людей били кийками і ногами. Однак, розгоном майдану справа не обмежилася — на записах відеокамер, розташованих на сусідніх будівлях, видно, що бійці наздоганяли людей у провулках і нещадно били їх там. Навіть не просто били — добивали у підворіттях.

У підсумку хтось із студентів Києво-Могилянської академії крикнув, що треба ховатися в Михайлівському монастирі, куди всі й побігли. Спонтанне рішення стало порятунком для кількох десятків людей, які інстинктивно вибрали місце для укриття від озвірілого «Беркута».

Ченці, що відкрили бічні ворота монастиря, і настоятель монастиря зараз навідріз відмовляються спілкуватися з журналістами. «Ми зробили, що повинні були зробити, більше говорити нічого — ми не телезірки», — відрізає один з ченців.

Монастирські ворота тоді відчинили відразу — насельники монастиря з жахом дивилися на блідих від страху і холоду студентів, які прийшли до храму. Мітингувальники, що прийшли з майдану, були в крові, подертому одязі, хтось вже був наспіх перебинтований, хтось плакав — дивлячись на таку картину, ченці і самі були перелякані не менше за революціонерів.

«Коли потребуючі стукають у двері церкви, то церква ці двері відкриває. Там не було політики, це було виконання Христових заповідей. Якщо Спаситель заповідав нам молитися за наших ворогів, то як ми могли відмовити тим, хто страждав у той момент. Дії братії монастиря — це нормальна реакція віруючих людей», — пояснює позицію церкви секретар Священного синоду Української православної церкви Київського патріарха архієпископ Євстратій (Зоря).

Потрапивши на територію монастиря, студенти та інші учасники акції протесту на майдані змушені були внести сумбур у спокійне чернече життя — молодь лавками забарикадувала ворота монастиря, бо туди вже почали підтягуватися міліцейські автобуси. Поки одні тягали лавки для барикад, інші зайшли в храм, де до цього часу почався рання літургія. «Ніколи ще не доводилося молитися у такій обстановці», — написав я у своєму Facebook, стоячи на літургії в забарикадованому соборі рано вранці.

Буквально через півгодини ченці винесли для учасників розігнаної акції чай і бутерброди, ще через якийсь час на території монастиря з’явилися семінаристи, які з подивом дивилися на групу молоді, частина якої так і стояла у дворі в закривавленому одязі.

Ситуація, схожа на часи середньовіччя, коли люди змушені були ховатися від гонителів в храмі, миттєво викликала різну реакцію: «Все змішалося в цьому світі — лібероіди шукають порятунку в церкві, шкалу цінностей якої самі ж розтоптали», — єхидно написав один з читачів мого блогу. «Приємно усвідомлювати, що в такі моменти люди все ж інстинктивно тягнуться до церкви», — пише націоналіст Микола Коханівський, коментуючи подію.

«Наша церква сама відчувала, що значить бути гнаним і побитим — так було під час похорону патріарха Володимира (Романюка) 1995 року. Тоді міліція теж нас нещадно била, і зараз ми не могли відмовити людям, які опинилися на нашому місці», — гірко іронізує архієпископ Євстратій. За його словами, «те, що міліція все ж не увірвався в храм, свідчить про те, що якісь загальні моральні цінності в Україні залишились».

Про ситуацію в монастирі майже відразу повідомили патріарху УПЦ КП Філарету, який наказав залишити ворота і храм відкритими і наступного дня. Всі неділю на площі йшов мітинг, який пізніше переріс у «громадянський опір», який триває й зараз. У ніч на неділю в храмі залишилися десятки людей, які приїхали з різних регіонів країни — розмістившись на спальниках, вони спали під церковний спів — у ту ніч ченці вирішили служити всю ніч.

«Останнім часом багато журналістів пишуть про те, що церква — це організація, що паразитує на почуттях українців, що ієрархи думають тільки про гроші і нові «Мерседеси», проте в критичний момент люди все ж звернулися саме до церкви, яка показала, що вона в будь-якому сенсі відкрита для всіх нужденних», — каже архієпископ Євстратій. На момент розмови з ним у Михайлівському соборі залишаються десятки людей, які беруть участь в акціях протесту на майдані.

 ЦИТАТА «Дня»

«Дії студентів оцінив і глава Української православної церкви митрополит Володимир, який виступив зі спеціальним відеозверненням. «Приємно бачити, що молодь не стоїть осторонь і вболіває за свою Україну. І ми віримо, що всі сили нашої громадськості переживають однаково і, Бог дасть, приведуть нас до єдиного, взаємного, того, що турбує сьогодні наше серце і наших громадян», — заявив глава УПЦ МП Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський і всієї України»