Що буде з університетами Донбасу?

Бойовики самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» намагаються взяти під контроль вищі навчальні заклади регіону. Для цього вони шляхом тиску та погроз змушують керівників та співробітників вузів перейти на роботу до так званих республік, а студентів — розпочати навчання вже сьогодні, 1 жовтня. Обіцяють видавати дипломи «ДНР» і «ЛНР»,  а також завезти підручники з Росії... Тим часом Міністерство освіти і науки України працює над «евакуацією» університетів в інші міста та регіони і над вирішенням проблеми зі студентами та викладачами, які стали заручниками ситуації.

Кілька днів тому на засіданні колегії Міністерства освіти і науки України було розглянуто питання облаштування студентів та викладачів з Донецької та Луганської областей. Також на засіданні була створена спільна робоча група, до якої, зокрема, увійшли міністр освіти і науки Сергій Квіт та голова Донецької обласної державної адміністрації Сергій Тарута. Ця робоча група вирішуватиме питання з вищими навчальними закладами Донецької області, а вже найближчим часом спеціальним наказом МОН буде визначено їхній статус. Сергій Квіт зазначив, що наразі ситуація дуже швидко змінюється. «Немає одного рішення, яке вирішить всі питання. Було вирішено переводити студентів з Донбасу до інших вищих навчальних закладів України як вільних слухачів. За ними не «прийшло» фінансування, адже вони закріплені за своїми ВНЗ Донецької та Луганської областей. Якщо ситуація на Донбасі буде консервуватися, то очевидно буде змінено рішення, і за цими студентами, які зараз в інших ВНЗ, «прийде» фінансування через семестр», — цитує прес-служба МОН Сергія Квіта.

Минулого тижня Міністерство освіти і науки України нарешті  ухвалило рішення щодо Донецького національного університету. ВНЗ, розташований  на підконтрольній «ДНР» території, матиме базу у Вінниці. «Для студентів зберігається ліцензований обсяг бюджетних та контрактних місць на денну та заочну форми навчання... Також з 1 вересня 2014 року держава гарантує фінансування всім учасникам навчального процесу в ДонНУ», — йдеться у повідомленні на сайті МОН. У Вінниці для університету виділили приміщення ювелірного заводу «Кристал», тепер будуть комбінувати очно-дистанційну, заочну та денну форми навчання.

Раніше Луганський національний університет імені Тараса Шевченка перевели у Старобільськ, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля — у Сєверодонецьк, Донецький юридичний інститут — у Кривий Ріг. Крім цього, нещодавно у Міністерстві освіти обговорили долю інших ВНЗ Донбасу. Зокрема, діяльність Донецького національного технічного університету також хочуть перенести у безпечне місце —  з цим має визначитися ініціативна група. Також створено робочу групу, яка вирішить подібні питання щодо інших вишів Донецької області.

Ситуація із університетами Донеччини є неоднозначною: деякі викладачі співпрацюють із самопроголошеними республіками. Так, «ДНР» має свого «ректора» ДонНУ — ним став колишній працівник університету Сергій Баришніков, активний учасник так званої «русской весны». Є й інформаційні диверсії: самозване керівництво Донецького національного університету спростовує інформацію про переведення вишу у Вінницю та закликає студентів виходити на навчання 1 жовтня. «День» поспілкувався із викладачами з Донбасу щодо ситуації з вищими навчальними закладами у регіоні.

Володимир КІПЕНЬ, доцент кафедр політології ДонНУ, кандидат філософських наук:

— Питання Донецького національного університету — проблема загальна і символічна. Спроба незаконних збройних формувань на кшталт «ДНР» чи «ЛНР» підкорити собі виші України — замах на майбутнє країни і претензія з їхнього боку на легітимізацію влади. Підпорядкування таким особам ДонНУ, одного з провідних університетів країни, не можна допускати.

Попри суперечливі тенденції й настрої серед викладачів та студентів ДонНУ, це — форпост українства на Донеччині. Цей університет — та величина, яка багато у чому визначала і кадровий потенціал, і ціннісний рівень у регіоні. Тому коли спробували незаконно захопити заклад, стривожились багато викладачів, студентів та випускників. Рішення Міністерства освіти і науки України, яке знайшло можливість зберегти ДонНУ в системі координат української держави, — добра новина.

Розміщення корпусу університету у Вінниці — фактичне вирішення проблеми. Зараз треба переводити навчання на очно-дистанційну форму. У світі дистанційне навчання надзвичайно поширене та відпрацьоване. Ми, у цих критичних умовах, маємо шанс зробити донецький університет флагманом дистанційного навчання в Україні. Окрім того, для працівників ДонНУ важливо, що держава думає про них. Також студенти зможуть отримати український диплом, який неможливо порівнювати із папірцями, які будуть видавати псевдореспубліки.

Попереду серйозна робота: треба вирішувати проблеми із розміщенням, проживанням та перебуванням колективу університету у Вінниці. Якщо у ДонНУ відпрацюють ці аспекти, є шанс зберегтися університет як впливовий українській виш. Сподіваюся, згодом ми звільнимо нашу територію від російських найманців та бандитів, і Донецький національний університет перебереться у свої корпуси та працюватиме на базі, яка встановлювалася десятиліттями.

На Донеччині у рамках «сірої зони», що під контролем бойовиків, лишилося багато вишів. Їх доля також невизначена і тривожна. Ситуація із Донецьким національним університетом унікальна, бо тут багато викладачів і студентів активно протестували проти атаки бандитів, це отримало суспільний резонанс і прискорило реакцію міністерства. В інших закладах ситуація дещо відрізняється. Активних груп, які б мобілізували проукраїнських викладачів та студентів, там виявилося небагато. Знаю, що деякі виші Донецька на рівні  керівництва погодилися працювати на «ДНР». З цим має розбиратися Міністерство освіти та відповідні структури. 

Ігор ТОДОРОВ, професор кафедри країнознавства Ужгородського національного університету:

— Закінчив Донецький національний університет і 33 роки пропрацював там, останнім часом — на посаді професора кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики. Не бачу шляху для застосування своїх вмінь у Донецьку, тому з 1 вересня працюю в Ужгороді.

Рішення МОН щодо ДонНУ дещо запізнилося, але добре, що воно є. Важко сказати, скільки і хто саме з викладачів перебереться у Вінницю. Те саме стосується і студентів. На початку вересня були ейфоричні сподівання, що вдасться реалізувати дистанційне навчання у Донецьку. Але це не влаштовувало «ДНР» — мовляв, як таке може бути: у них діє український виш?

Те, що залишилося у Донецьку, не може вважатися ДонНУ. Мене досі не покидає відчуття фейковості того, що відбувається. Нічого дивного у призначенні «ректором» Сергія Баришнікова немає. Знаю цю людину багато років, він завжди був відвертим українофобом. Наразі деякі викладачі звільнилися або виїхали з Донецька, втім, багато людей лишилися. Дехто під різними причинами — матеріальні, вірність університету — вимушений домовлятися з так званим керівництвом у Донецьку. Хоча розмовляв із багатьма викладачами: у Донецьку дуже жорстка позиція — або ти за «ДНР», або йдеш. Якщо публічно не визначився з позицією, це вважається саботажем, за який — суворе покарання.

Робота ДонНУ у вигнанні залежатиме від багатьох чинників: наявності чіткої політичної волі, певної стратегії розвитку. Те, що лишиться, буде відрізнятися від того, що було. Але марку Донецького національного університету варто зберегти і підтримати.

Щодо інших вишів, то керівництво ДонНТУ жодних спроб евакуації і не розглядало, у Державному університеті управління багато людей від початку були за «ДНР». Те, що роблять самопроголошені республіки із університетами Донбасу, — шлях у нікуди.

Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, доцент кафедри філософії ДонНТУ, кандидат історичних наук:

— Наш університет розпочинає роботу 29 вересня. Нічого ще не повідомляли, лише пообіцяли, що після 29 вересня з’являться рекомендації, як працювати. До цього завершували літню сесію. Конкретних планів не знаю, якщо будуть вводити пряме управління цієї місцевої організації («ДНР». — Авт.), будемо писати заяви «за власним бажанням».

Колектив у розпачі. Люди не розуміють, як бути далі. Якщо ДонНТУ — український виш, треба було ще влітку вирішувати, що з ним робити. Потрібні не просто рекомендації, а конкретне рішення МОН. Зараз нас покинули напризволяще. Взагалі, університет має ресурси для дистанційного навчання, є методичні розробки, можна працювати зі студентами он-лайн.

Треба рятувати виші Донбасу, їх викладацький та професорський склад, студентів. Можна створювати філії. Той самий Донецький технічний університет має відділення у Красноармійську. ДНРріці вже побували у всіх навчальних закладах, спілкувалися із керівництвом — до нас не доводили, про що саме.

Важко сказати, як викладачі відреагують на ймовірне переведення ДонНТУ. Багато людей давно працює в університеті, літні люди звикли до Донецька і не можуть виїхати. Проте вони можуть працювати дистанційно. Студенти цього року подавали заяви на вступ до ДонНТУ — їх небагато, але є. Хтось поїхав, хтось розрахувався, хтось не хоче повертатися в Донецьк — може, таких студентів переконають навчатися дистанційно.

Працівник Донецького державного університету управління — на умовах анонімності:

— Зараз у нашому університеті все по-старому. Поки стріляють, людям складно щось вирішувати. Особисто я, якщо ми лишаємося у відомстві Міністерства освіти і науки України, повернуся і працюватиму дистанційно. Якщо ситуація протилежна — однозначно не лишаюся.

Звичайно, покидати університети не можна у жодному разі. Хотілося б відчути єдність країни, але у вишах усе складно. У Донецькому національному університеті все почалося з того, що викладачі звернулися із відкритим листом до міністерства, піднялася інформаційна хвиля у Facebook. В інших вишах такого немає, чому — не знаю. Дурна ситуація.

Ресурси для дистанційного навчання у нашому університеті є, ми такі форми практикували і в мирний час. У всіх викладачів буде можливість спілкуватися зі студентами, вести онлайн-лекції тощо. Або десь відкриється філіал, куди будуть приїздити люди. Таке нам також знайоме, коли протягом трьох днів посилено вичитується матеріал. Тож справа не в технічній частині. Будь-яка людина у такій ситуації має робити вибір, і для декого це небезпечно.

Переводити виші Донбасу в безпечні місця треба. Відчуття, що тебе не кидають, дорого вартує. Це дає викладачам можливість триматися й жити.