«А що було на місці нашої школи?»

Чи задумувалися ви коли-небудь над тим, яким постає музей в уяві пересічного українця? Напевно, це щось схоже на типовий краєзнавчий заклад, де екскурсовод з указкою розповідає про історію певного місця, обов’язково починаючи від епохи палеоліту. І жодного інтерактиву! Тому більшість українців неминуче здивується, почувши, наприклад, про музей, присвячений історії спаму, що у Міннесоті, або музей у Массачусетсі, де можна побачити найнеймовірніші ліжка. Світ інформації, що активно розвивається, відкидає усталені лекала. Сьогодні для того щоб музей був справді цікавий відвідувачам, потрібно, насамперед, підходити до цієї справи із серцем та говорити до людей зрозумілою мовою.

МУЗЕЙ ОДНОГО РАЙОНУ

Напевно, небагато жителів Святошинського району у Києві знають, що зовсім поряд із їхніми домівками є музей, присвячений місцю, де вони мешкають. Саме так, при Центрі позашкільної роботи «Північне сяйво», що поряд зі станцією метро «Житомирська», ось уже десять років діє Музей історії Святошинського району. Музей — громадський; фактично створений зусиллями однієї людини — його директора, наукового співробітника та екскурсовода в одній особі Сергія Вакулишина, а також за підтримки тих киян, які приносять сюди цікаві артефакти. Громадські музеї не мають державного фінансування, тому часто відчувають брак коштів. Зате якщо вже його творці беруться до справи, то вкладають у неї всі сили, захоплені своїм предметом дослідження і прагнуть зацікавити ним інших.

«Задум створити музей історії Святошинського району виник у мене ще у 1980-х роках, — розповідає Сергій ВАКУЛИШИН; він — києвознавець, але свої дослідження присвятив саме околицям столиці. — У той час половина адміністративних районів ще мала свої музеї. Я відбув архівну «десятирічку». А відповідно як у людини, що має смак до справжнього архівного документа, у мене виникло бачення того, як можна створити такий музей».

Спершу не було приміщення. Утім, будь-який музей починається не з приміщення, а з артефактів. «На початках вся наша колекція вміщувалася в одній папці, — продовжує пан Сергій. — У нас район авіаційний. У ту папочку, насамперед, складали зображення літаків. У нас був безпосередній вихід на завод Антонова, і свої люди передавали нам ці малюнки. Це був своєрідний ексклюзив, адже тоді ще не було Інтернету, та й така інформація не була у відкритому доступі».

Перша музейна виставка (офіційна дата заснування музею — жовтень 1999 року) тоді ще у підвальній кімнатці складалася саме з цих малюнків. Пізніше у музейній колекції почали з’являтися старовинні карти, схеми району. Вони особливо приваблюють, адже можна побачити, як виглядала твоя вулиця, скажімо, сто років тому.

«Як методист я часто проводжу із дітьми конкурс на найцікавіше запитання. Дуже часто вони запитують: а що було на місці нашої школи? На це питання не дасть відповіді музей історії Києва, адже він не займається околицями, але цю відповідь можна знайти у нас», — говорить Сергій Вакулишин. Серед експонатів музею — генеральний план Микільської Борщагівки 1970-х років архітектора Всеволода Суворова, поштівки з місцевими краєвидами столітньої давнини. А для тих, хто любить відчувати минуле на дотик,  — цеглинки з найстарішої споруди району — поштової станції, вуличний ліхтар та кватирка другої половини ХІХ століття.

ІНТЕРАКТИВНІ ЕКСКУРСІЇ

Найчастіше музей відвідують діти. Приходять сюди і вихованці Центру позашкільної роботи «Північне сяйво», й учні місцевих шкіл. Щоб зацікавити дітей, не перетворити відвідини музею на звичайнісінький урок, Сергій Миколайович пропонує їм... погратися. Але ігри — інтелектуальні. Діти діляться на невеличкі групи й отримують свої завдання. Наприклад, оцінити музейну вітрину, номер якої витягли навмання, та обѓрунтувати свою оцінку. А щоб оцінити, потрібно роздивитися! Таким чином маленькі відвідувачі самі обмінюються інформацією про музейні експонати. За словами Сергія Вакулишина, коли діти щось оцінюють, їм це імпонує, крім того, екскурсія перетворюється на живе спілкування. Серед інших завдань — розробити рекламу музейного експонату або ж обрати із трьох запропонованих предметів зайвий та знайти його у музеї, для старшокласників — буріме. «Інколи буває так, що по завершенні 45-ти хвилин я натякаю, що екскурсія закінчилася, а вони все ще стоять», — говорить директор.

НАЙБІЛЬША ТАЄМНИЦЯ СВЯТОШИНА

Напевно, найбільше, що дивує і багатьом здається неорганічним у музеї, — це великий плакат із зображенням обкладинки українського перекладу п’ятого тому «Гаррі Поттера». На моє здивоване «чому?» Сергій Миколайович відповів: бо засновник та директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», що здійснило переклад і друк цієї книжки, Іван Малкович свого часу мешкав у Святошинському районі.

Загалом у музеї достатньо предметів, які, на перший погляд, не мають ніякого відношення до Святошина. Наприклад, видання роману «Чорна рада» Пантелеймона Куліша. Як пояснює директор, перші два абзаци цієї книжки є описом місцевості, де зараз Святошинський район. До речі, досить довго ці землі не належали Києву, а були віддаленою околицею. У музеї вкотре переконуєшся: наші знання власної історії часто не виходять за чіткі межі шкільних підручників і такі ж сухі та безбарвні, як набір дат та подій, що викладені на їхніх сторінках.

Чимало уваги у музейній експозиції приділено авіаційному комплексу імені Олега Антонова та безпосередньо видатному авіаконструктору. Сім предметів, які належали безпосередньо академіку Антонову, музею подарувала його вдова Ельвіра Павлівна. Відвідувала музей і донька Олега Костянтиновича Анна, що працює у Національному авіаційному університеті.

Загалом Святошинський район був повністю занурений у масштабну індустріалізацію, яку проводив Йосиф Сталін. Вона багато в чому визначила сучасне обличчя району. Як розповідає Сергій Вакулишин, на тому місці, де тепер злітна смуга авіаційного заводу, у 1930-х роках діяв танковий полігон. Танк БТ-7, який уперше в світі перелетів водну перешкоду, було зроблено та випробувано саме у Святошині. Окрім цього, тут працювали екскаваторний завод, «Станкобуд», «Електронмаш». Сталінська масштабна індустріалізація розгорталася на фоні Голодомору, який не обійшов сусідні зі Святошином села. Ця страшна двоїстість тогочасного ладу також відображена у музейній експозиції.

Утім, Святошину є чим похвалитися. В музейній експозиції — космічні магнітофони (саме такий був у кабіні Юрія Гагаріна). «Єдине підприємство в СРСР, яке виготовляло такі магнітофони, було саме в Святошинському районі. З цих магнітофонів 10 років тому почалося потужне поповнення музейної колекції», — розповідає Сергій Вакулишин. До речі, практично всі предмети колекції — ідентифіковані. Точність і ніякого педалювання — така внутрішня політика музею. Також 1972 року саме у Святошинському районі вперше у світі було розроблено технологію виготовлення теплоізоляційних матеріалів.

Не обійшлося в експозиції без предметів часів Другої світової війни. Цій темі присвячена окрема кімната. Серед експонатів — німецька антена. За словами Сергія Миколайовича, такої антени немає навіть у Національному військово-історичному музеї. До речі, саме на території Святошинського району (недалеко від нинішньої редакції «Дня») був підземний бункер часів Другої світової війни. У музеї є навіть його внутрішній план та деякі речі з підземного сховку, наприклад, друкарська машинка. «Це найбільша таємниця району»,   — говорить посміхаючись директор. Утім, музейниками вона вже розгадана. Настала черга відвідувачів.

Музей Святошинського району працює за адресою: проспект Перемоги, 136 у будні дні з 11.00 до 19.00.