Що дають навчальні подорожі?

У сучасному світі для молоді, особливо для студентів, є сотні, ба навіть тисячі можливостей, завдяки яким відкриваються всі горизонти. Стипендії на навчання в провідних університетах світу, оплачувані закордонні стажування… Можливостей чимало. Однак в Україні їх використовують лише одиниці. Анастасія Торос – одна з них. Їй 24 роки. За фахом, педагог-режисер.

Про свій унікальний досвід навчання та роботи в інших країнах дівчина розповіла за горнятком львівської кави. Ця кав’ярня якраз у двох кроках від факультету культури та мистецтв Франкового університету. Шквал оплесків і схвальних відгуків можна було почути в цих стінах минулого вечора. Поставлений Анастасією перформанс пройшов на ура. Однак про все по порядку.

ІЗ ДОЛИНИ В ЛОНДОН

Анастасія родом із Долини, що в Івано-Франківській області. Зростала в родині митців. Мама та дядько – художники. Не дивно, що в юному віці дівчина вже мала за плечима закінчену художню та музичну школу. Та є важливий нюанс. Коли дівчинці було 5 років, її мати поїхала працювати до Чехії, плануючи з часом забрати туди й доньку.

Завершивши школу, Анастасія вирішила здобувати дві вищі освіти. У Львові почала вивчати дизайн у Політехнічному університеті. Паралельно подала документи на навчання у чеському місті Плзень і не пройшла. Втім не здалася. Апеляція про перегляд результату дозволила Насті вибороти бажане місце в університеті.

Для навчання вона вибрала два напрямки – візуальне мистецтво та драматичне виховання. «У Чехії цей предмет називається «drama in education». В Україні аналогу такій освіті поки що немає. Йдеться про виховання за допомогою театральних технік, які застосовуються в звичайному освітньому процесі задля того, аби зробити його більш цікавим та інтерактивним», – розповідає Анастасія Торос.

У 20 років Настя здобула диплом бакалавра. Надалі вирішила продовжувати займатися драматичним вихованням, провчившись два роки на магістратурі в театральній академії у Празі. Крім того, перспективна українська мисткиня паралельно вивчала живопис. Однак дівчина відчувала, що для неї 5 років навчання в Чехії було замало. Вона хотіла ще. Тому почала активно моніторити сайти різних інститутів в пошуках можливості поїхати ще кудись вчитися по обміну. Так натрапила на лондонський коледж «Роуз Бруфорд». Поставила мету туди потрапити і після вдалого результату конкурсу Анастасія виграла таку жадану стипендію. За програмою обміну українська студентка мала пробути в столиці Великої Британії три місяці, проте їй усміхнулася фортуна – обставини склалися так, що їй вдалося пробути там цілий рік.

Після повернення з Туманного Альбіону Анастасія з ще більшим завзяттям продовжила шукати нові можливості для навчання або стажування в інших країнах. Далі на наполегливу дівчину чекали ще дві стипендії. Одна – на Десяту літню міжнародну театральну школу в Москві, а інша стипендія завела Настю до Грузії, де працювала асистентом режисера.

Такі навчальні подорожі неодмінно допомагають молодій людині налагодити мережу корисних контактів. Ось завдяки цьому Анастасії невдовзі надійшла цікава пропозиція з Лондона – поїхати до шотландського Единбурга на «Фріндж» – найбільший фестиваль театрального мистецтва в світі.

ЗІ ЗДОБУТИМ ДОСВІДОМ НА БАТЬКІВЩИНУ

Для завершення магістратури в Празі Анастасії ще необхідно здати дипломну роботу. Один із проектів для свого дослідження українка вирішила реалізувати на Батьківщині. «За останні роки мені вдалося накопичити певні знання. Здобутий досвід там, в інших країнах, я хочу принести до України, оскільки тут такого немає», – вважає Анастасія.

Дівчина у вересні приїхала до Львова та почала шукати людей, які могли б їй допомогти. Це все з її власної ініціативи, за її ж кошт (фінансово допомагати з витратами на дорогу та проживання їй почала допомагати Празька академія лише з березня). Ходила від кабінету до кабінету, де витрачати на неї час особливо бажанням ніхто не хотів. Благо, світ не без добрих та ініціативних людей, які все-таки допомогли молодому режисеру-педагогу втілити в життя її задум. Так у дівчини зав’язалася співпраця з факультетом культури та мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка. Невдовзі почала працювати зі студентами другого курсу. Саме з ними менш, аніж за 3 тижні вона постави перформанс «Так чи ні». «Ця постановка не базується на тексті. Це якраз та техніка, яку ми вивчали в Лондоні. Метою перформансу було наголосити на проблемах суспільства через розкриття життєвих історій, проблем самих студентів-акторів», – розповідає Анастасія Торос, якій вдалося успішно реалізовувати свій задум. Тепер Анастасія готується представити свій перформанс для всіх львів’ян, відтворивши його прямо на вулицях міста Лева.

ПОРАДИ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

Анастасія зізнається, що тільки в Україні може набратися нової енергії, аби згодом поїхати вчитися та працювати далі. Дівчина вже готується до нових навчальних поїздок. Влітку планує знову поїхати на два місяці до Лондона, аби в «Роуз Бруфорді» продовжити досліджувати театральні методики.

Однак без декількох порад і лайфхаків відпустити Анастасію з інтерв’ю було б помилкою. «Ключ до всіх можливостей – це англійська мова, адже без неї нікуди, – відзначає Анастасія Торос. – Насправді є мільйон сайтів із переліками найрізноманітніших можливостей для студентів, які регулярно оновлюються. На пошук потрібної стипендії чи то стажування можуть піти тижні. Вам необхідно шукати інформацію у відповідних тематичних рубриках. Ні театрали, ні фізики, ні хіміки, ні студенти інших спеціальностей не будуть обділеними. Головне – наполегливо шукати і ретельно заповнювати анкети для участі. Раджу посилати буквально по десять заявок. Якась із них точно невдовзі отримає зелене світло. Так, це займає багато часу. Однак це час, який ви інвестуєте в себе. У жодному разі не треба лінитися та здаватися. Тому, хто стукає, рано чи пізно відкриють. Переді мною чимало разів закривалися двері. Втім після декількох «ні» важливо не втратити впевненість і не опустити руки.

Важлива також ваша мотивація. Моя мотивація? Це бажання щось змінити в суспільстві на краще. Для мене театр – це платформа вираження своїх ідей. Постановками ми спілкуємося з глядачами і вірю, що цим ми змінюємо суспільство».