Що формуємо, чим озброюємо?
Тепер зрозуміло, чому головна характеристика сучасності, всього в ній і вся — застаріле. Погляди, ідеї, фасони, законодавства, літаки, слова, ліки — все карколомно застаріває з дивною стрімкістю. Мій комп’ютер не нараховує ще й чотирьох років, але він застарів настільки, що тих штук, у які вставляються якісь інші штуки, вже давно не випускають. Про це повідомила мені одна дівчина в сервісному центрі. В Німеччині сьогодні чотири мільйони безробітних та півтора мільйона не заповнених робочих місць — старішають професії.
На тлі приголомшливого динамізму життя спливає така картинка. Запишіть, діти: «Юм твердив, що людина не може вийти за межі своїх відчуттів». Півроку по тому: «Що твердив Юм, Петя?» — «Юм твердив, що людина…» — «Молодець, Петя, відмінно». Як ви зрозуміли, шановний читачу, відбулося залучення Петі до науки про загальні закони природи, суспільства та мислення. Це відбувається сьогодні, а не сорок років тому. Вимовлення слів у такій ситуації має суто ритуальний характер. Їх значення не розуміє ані той, хто диктує, ані той, хто відтворює. Ані той, ані інший не читав Д.Юма, фразу взято з підручника. Та й воно байдуже, бо це — ритуал. Усе застаріває, навіть піраміди, тільки ритуали не застарівають.
«Яким чином нинішній університетський філософ може довести правомірність такого положення, за якого він, незважаючи на свою абсолютно очевидну некорисність, протягом усього свого життя одержує від суспільства хоч і не дуже розкішну, та все ж досить пристойну платню?» З цього приводу розпочав свою статтю в журналі «ФДІ-Нахріхтен» Юрген Гейнрігс. Напруживши всі свої інтелектуальні потужності, німець — сам університетський професор — все-таки показав, що філософу варто платити. Це було тридцять років тому. B нас y той час таке питання було б абсолютно недоречне. Всі добре знали, за що платять радянському філософу. Він формував науковий світогляд молоді і озброював майбутніх нayкoвців найпрогресивнішою методологією. Щоб вони могли протистояти натиску буржуазних ідей. Усі це знали, але багато хто знав більше: нічого філософи не формують, нічим не озброюють. Так, читають собі книжки, перекладні і дореволюційні, а в аудиторіях кажуть те, що вимагається, а інколи й дещо з недозволеного. Багато хто по той та по інший бік кафедри усвідомлював, що ідею про формування та озброєння вигадано з метою контролю над масовою свідомістю і що вона давно перетворилася на міф. Ритуал під назвою «викладання філософії» склався давно.
Нині питання Ю.Гейнрігса саме час порушити. Гуманістика в наших вузах перебуває в жалюгідному стані, і нічого, крім смутку, не викликає випадкове знайомство з фактами, що відображають наявний стан справ. Те, що немає книжок, техніки, всього того, що можна назвати інфраструктурою освіти, або hard-wear, це зрозуміло, і таке становище, в принципі, можна було б скоро виправити, аби були гроші. Гірше те, що немає ідей, і, схоже, не видно людей, які здатні ці ідеї генерувати. Ніхто публічно не ставить простих запитань. Ну, приміром, навіщо в усіх без винятку вузах викладають філософію та політологію? Чому не теологію? Ну невже тонкощами політичних процесів публіка цікавиться більше, ніж релігійними темами? Я зустрічав людей зі США, які в університеті не «брали» філософії. І нічого, тямущі фахівці, приємні у спілкуванні люди. Але в нас не «беруть», у нас «дають у навантаження», нав’язують. Ну навіщо філософія, скажімо, будівнику, фізкультурнику, музиканту, працівнику громадського харчування? Ні, якщо хочуть, нехай собі «беруть». Але ж навіщо нав’язувати?
До речі, про вільний вибір. Якось мені запропонували почитати в одному навчальному закладі. У розкладі поруч із моїм прізвищем було написано «курс за вибором». «Треба ж, — спало на думку, — як просунулися». В аудиторії я, насамперед, став із належним пафосом дякувати студентам, які обрали мій курс, не забув поміркувати про свободу як про найвищу цінність, що відкрилася перед нами в наш чудовий час. Вступ мій явно затягнувся. І щоб поставити всі крапки над «i», одне юне обдарування тихенько собі промовило: «Знаєте, воно, звичайно, так, але курс у нас за вибором… декана». Всі ми дружно засміялися. Не в декані річ. Скоріше всього, це — дотепна вигадка. Але вона взайве висвітила для мене суттєву межу нашого нинішнього життя — зображати камін на стіні замість того, щоб зробити його насправді.
Запитань, подібних до поставлених раніше, виникає безліч. І відповідь загалом ясна: ми продовжуємо рухатися старими рейками. Всі ці «світоглядні» дисципліни викладають тому, що основний «склад лекторів» (використовуючи класичний вислів) нічого іншого не може робити. Новоназвані дисципліни на новоназваних кафедрах читають ті самі люди, що читали радянський марксизм і науковий комунізм. А молоді, що ними відтворюються, за рідкісним винятком читають те саме. Давно вже сказано: університети — кладовища доктрин. Це про університети взагалі, навіть типу Гарварда. Яку метафору скам’янілості можна застосувати до наших університетів, точніше до департаментів гуманістики?
Сьогодні не зрозуміло, з яких стратегічних цілей суспільства, з якої, так би мовити, логіки буття витікає існуюча система соціально-гуманітарної освіти. У старої системи, хоч би яким було до неї ставлення, ця логіка була залізною. Держава відверто заявляла, що ставить собі за мету виховання народу, формування в людини точно визначеного типу світогляду. Було й досить солідне філософське підгрунтя, що реабілітує цей тип світогляду. Нічого подібного сьогодні ми не маємо. При цьому спостерігається абсолютна свобода індивідуальної творчості. Захопився викладач випадково Хайдеггером, читає студентам доморослого Хайдеггера. Інший переймається дзен-буддизмом — і читає собі про дзен-буддизм. Дрімучий психоаналіз ще популярний, астрологія вже на підході… От і виходить чудовий плюралізм світоглядів.
Тим же, хто сприймає всерйоз усі ці байки про формування та озброєння, варто зазирнути в Конституцію. Стаття 15: «Суспільне життя в Україні грунтується на принципах політичної, економічної та ідеологічної різноманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова». Стаття: 35: «Кожен має право на свободу світогляду та віросповідання». Отже, панове суспільствознавці, що саме ми будемо формувати і чим будемо озброювати в державних вузах?
