СМИСЛИ
САЛАМАНДРА
З чим можна порівняти наш політикум? Із негасимим вогнем! Простій людині краще триматися від цього пожарища все ж таки подалі... Проте в одній із своїх чудових казок Леонардо да Вінчі нагадує нам і про інше:
«Щойно запалав селянський будинок, усі тварини від малої до великої втекли з двору. Раптом з-за кущів виповзла саламандра і тут же гулькнула в саме пекло. Від несподіванки всі кури, качки, голуби, кролики, вівці, свині, коні разом із дворовим собакою, які спостерігали за пожежею, в жаху скрикнули та відсахнулися назад.
— Не хвилюйтеся! — заспокоїв їх півень. У вогні вона міняє шкіру. І ТАКЕ ДАНО ЛИШЕ ЇЙ (виділено мною. — С. Г.). Полум’я робить її шкіру міцнішою і тоншою, і саламандра виходить із вогню помолоділою та оновленою.
Півень помовчав і, сумно зітхнувши, додав:
— А з нас на вогні виходить печеня...»
ЖИВЕ БАГАТСТВО,
душевне й духовне — першооснова будь-якої особистості і будь-якої співдружності. На ньому, як на підмурку, будується потім усе інше, що може бути споруджене чи зруйноване часом. Ті, хто ним володіє, і захищені завжди всемірно — адже «все ЖИВЕ близько живим. І — ЖИВІ — безсмертні» (Аріадна Ефрон).
P.S. Аріадна Ефрон — дочка Марини Цвєтаєвої. І якщо останній влада «советская-соловецкая» не дала можливості влаштуватися на роботу навіть посудомийкою, то перша також не уникнула її «чарівності» — декілька ув’язнень і довгі-довгі роки життя потім у сибірських поселеннях...
РЕЗОНАНС
Без резонансу будь-яка газета немислима і не осмислена до кінця. Кожен журналіст (письменник, видавець) пише ж, друкує і щось поширює лише для СВОГО читача. І якщо він (цей читач) увесь час мовчить, що це може означати? А лишень те, що триває не жива і особистісна наша творча діяльність, а лише знову і знову СИМУЛЯЦІЯ такої...
ДВОЗНАЧНІ СТАНОВИЩА
У них ми потрапляємо не з нашої волі. Скоріше, від того, що її бракує. Вони неможливі бувають, прикрі та навіть малопереносимі часом. А вихід із них — лишень у рішучості виявити нарешті ТЕ вже всім явне і ясне, що переховується, і (поки що ще) лише чекає свого позначення-назви...
P.S. До речі, саме в такому ВИЯВІ й полягає природа будь-якого МИСТЕЦТВА!
ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ ДЕРЖАВИ
проявляється в діяльності як на арені зовнішній, так і на арені внутрішній, особовій. Наша українська Держава в цьому сенсі зовсім ще нежиттєздатна (на жаль!). Вона, як недоношена дитина, поки що ще має потребу в усіляких штучних і дорогих апаратах підтримки своєї життєдіяльності. Але це зовсім не означає, що потрібно засмучуватися та опускати руки. Навпаки — ВСІ СИЛИ, ЗАСОБИ ТА ЗДАТНОСТІ РОЗУМУ, ВОЛІ, СЕРЦЯ (І НАВІТЬ ГАМАНЦІВ СВОЇХ!) ПОТРІБНО СПРЯМУВАТИ ЗАРАЗ НА ЇЇ ПОРЯТУНОК! І якщо ми будемо наполегливі, терплячі, вмілі — (згодом) все обов’язково заживе своїм самостійним, автономним життям, яке НЕ ВИКУПЛЯЄ, А СПОКУТУЄ ВСЕ...
ІСТОРИЧНИЙ ЧАС
Слід все ж таки завжди розрізнювати: обличчя часу і історичний час. Зрозуміло, що своєму часові ми любимо надавати виняткове значення. Проте чи вірно це? Наприклад, якщо уважніше розглянути XIX сторіччя, то воно, із повсюдним запровадженням залізниць і щоденних газет, не менш радикальне й нове (в порівнянні з XVIII сторіччям), аніж XX сторіччя і навіть XXI (у порівнянні зі своїми попередниками)... Історичний час — зовсім інший погляд, інша система координат. Якщо обличчя часу завжди змінюються, то історичний час ніколи не проходить, він осмислений саме СВОЇМ тактом, ритмом, природністю, щирістю і простотою!
ЦІКАВА РІЧ
Вважають, що всякого роду винятковість — це і є талант і навіть геніальність. Зовсім навпаки! Будь-який талант і геній щосили прагне завжди лише до звичайності. Вірніше — до ДИВА ЗВИЧАЙНОСТІ...
СПРАВЖІСТЬ
(Смерть Толстого)
Заздалегідь хочеться вибачитися за розлогий витяг із пастернаківського автобіографічного нарису «Люди і становища». Адже саме він все ЦЕ бачив, чому б і нам, разом із ним, не вдивитися В ТОЙ ДЕНЬ пильніше?..
«Станційне селище Астапово являло в той день табір світової журналістики, який безладно шумів. Жваво торгував буфет на вокзалі, офіціанти збивалися з ніг, не встигаючи за вимогами, і бігцем розносячи підсмажені біфштекси з кров’ю. Рікою лилося пиво... Але в кутку лежала не гора, а маленький зморщений старичок, один із вигаданих Толстим старичків, яких десятки він описав і розсипав на своїх сторінках... Головною рисою цього мораліста, зрівнювача, проповідника законності, яка охоплювала б без послаблень і вилучень, була ні на кого не схожа оригінальність, яка досягла парадоксальності...
Для того щоб ТАК БАЧИТИ (виділено мною, — С.Г.), око наше повинна скеровувати пристрасть. Вона ж саме й осяває своїм спалахом предмет, посилюючи його видимість. Таку пристрасть, пристрасть творчого споглядання, Толстой постійно носив у собі. Це в її саме світлі він бачив усе в первинній свіжості, по-новому й начебто вперше. Автентичність баченого ним так розходиться з нашими звичками, що може здатися дивною».
P.S. СПРАВЖНІСТЬ ЗАВЖДИ РОЗХОДИТЬСЯ ЗІ УСІЛЯКИМИ ЗВИЧКАМИ, ТОМУ Й ЗДАЄТЬСЯ ДИВНОЮ...
