Сонце, як і раніше, встає на Сході
СВОБОДУ ШАРЖАМ!
Днями пройшла конференція, організована всесвітньою організацією із захисту прав карикатуристів спільно з Українською філією цієї організації — «Митець».
Газету «День», як не дивно, не запросили, хоча щодо політичної карикатури, то саме укупі з «Дзеркалом тижня» ми були першопрохідцями цього напряму в пострадянський період.
Провідними в цьому жанрі художниками були Анатолій Казанський і Олег Смаль. Роботи Казанського практично завжди, крім одномоментного інтересу, мали і філософський підтекст. У малюнках Олега було більше прямих шаржів на політиків.
Загальне значення минулої конференції зводилося до того, що карикатуристів у всьому світі переслідують за непринадне зображення представників вищого керівництва. І Штати беруться допомагати художникам, який переслідує влада.
Із шаржами в Україні справи йдуть дійсно не найкращим чином. Наша верхівка й досі хворобливо реагує на власні гротескові портрети. Але ЗАГАЛЬНИЙ РІВЕНЬ карикатури — більш ніж високий. Тут несподівано спливає як ніколи актуальна зараз проблема: Захід — Схід.
При всій повазі до західної карикатури — вона багато в чому поверхова. Ті ж французи, які проводили конкурс карикатуристів в Україні в рамках організації «Репортери без кордонів», підкреслювали, що їхні газетні малюнки зводяться до гострої публіцистики, але «глибоко не копають».
Схід, де справді демократія не досягла такого рівня, щоб зображати конкретних чиновників, сприяє тому, що художники вчаться мислити глобальними, загальнолюдськими категоріями. І саме тому творчість тих же Юрія Кособукіна і Володимира Казаневського (останній від України представляє американську організацію із захисту прав карикатуристів) здобула в світі визнання зовсім не за «критику керівництва», а за філософсько-психологічні дотепності. А на міжнародних конкурсах карикатур — переможці в останні роки саме представники східних країн: Іран, Ірак тощо, які відштовхуються у творчості від глибоких художніх асоціацій.
НАША ПЕРЕМОГА!
Можна привітати в цьому контексті з першою великою перемогою і карикатуриста «Дня», найталановитішого художника — Ігоря Лук’янченка. На Міжнародному конкурсі «Європа- Азія», що пройшов тиждень тому в Єкатеринбурзі, він був удостоєний Гран-прі (плюс 1000 доларів, котрі щасливий переможець, правда, поки ще не отримав).
Лук’янченко значно додав у майстерності. У його малюнках відчувається багаторівневість сприйняття. Неспроста в нашій редакції за спинами багатьох співробітників з’явилися мінігалереї із робіт Ігоря, які їм видались особливо близькими. Є малюнки, які збігаються, але більшість — абсолютно різні настільки, наскільки можуть відрізнятися смаки різних людей. Це говорить про його незвичайний діапазон (Лук’янченко готує до випуску книгу своїх малюнків, яка, безумовно, буде користуватися чималим попитом).
Але це, звичайно, не означає, що табу в нашій країні на VIP-персони — не дикість. Для вирівнювання ситуації, на мій погляд, повинні бути вироблені правові рівні захисту художників і всіх, хто пов’язаний з роботою ЗМІ. Що нещодавно активно обговорювалося в українському парламенті (найбільш конструктивно, по-моєму, виступив президент фестивалю «Таврійські ігри» Баграєв) для того, щоб цей публіцистичний, нехай поверховий, проте важливий для здоров’я суспільства рівень зайняв у нашій країні своє місце.
Звичка до вільної розмови про конкретні особи і проблеми сприяла б оздоровленню атмосфери суспільства, а шедеври (яких і зараз вистачає) розвивали б естетичні почуття громадян.
Однак повернімося до малюнка-переможця.
Ідея його водночас і проста, і складна. На Заході розроблено знак зі стрілочками, що означає повторну переробку матеріалу. Його можна побачити на пакувальних коробках із пінопласту тощо. Ян-Інь — древній символ Великої Межі в китайській філософії, являє собою взаємопроникнення і співіснування двох полярних систем (небо — земля, чоловіче —жіноче).
У Ігоря західний символ «активізував» східний, завдяки цьому пішов процес взаємопроникнення полярностей. Вийшов символ нового часу — пори РОЗУМНОЇ СПІВПРАЦІ полярностей.
У зв’язку з тим, що зараз досить напружена ситуація між двома полярностями — Сходом і Заходом (Америка знову зібралася бомбити Ірак, російський «Норд-Ост»), хотілося б сказати декілька слів на цю тему. А точніше про те, що Захід намагається вирішити питання Сходу силовими методами.
ЗАХІД І СХІД
В останні роки слово Захід у нас асоціюється завжди з чимось позитивним. Ніби на Заході все добре, а на Сході — навпаки. Але якби ті ж обивателі подивилися в енциклопедію символів, то із здивуванням для себе знайшли б цікаві відомості: «Захід — сторона смерті, гниття, оскільки сонце сідає на Заході», а «Схід — світанок, символ оновлення».
Сонце справді встає на сході, достатньо виглянути вранці у вікно, щоб пересвідчитися в цьому. Всередині цих найпростіших життєвих спостережень приховано ще один смисл: західний стиль мислення — земний, розсудливий, аналітичний, такий, що розділяє, і, я б сказав, — чоловічий. Східний — космічний, сердечний, об’єднуючий, заснований на древності і внаслідок цього — жіночий.
Професія вухо-горло-ніс — виключно західний винахід. Вухо болить — будемо вуха лікувати, голова — таблетка від голови. Східна медицина, яка завжди розглядала людину як єдине ціле — сміється з таких поглядів.
Апологет західного мислення — американський спосіб життя.
Чудово, прослідкуємо долі кумирів Штатів. Людей, які уособлюють цю націю в тій чи іншій сфері, але головним чином у мистецтві та політиці.
АМЕРИКАНСЬКІ КУМИРИЯК ДЗЕРКАЛО НАЦІЇ
Доля Мерилін Монро. Зовні: надзвичайно красива актриса, яка досягла феноменального успіху, секс-символ мільйонів, багатонульовий рахунок у банку. Всередині: для того, щоб підтримувати себе в робочій формі, для виснажливого голлівудського конвейєра постійно приймає допінги. Найелементарніший із них — алкоголь. Все це призводить до абсолютно невротичного стану. Для того, щоб відчути себе впевненіше, заповнити порожнечу, Монро заводить романи з політиками високого рангу. Вона хоче знайти опору «крутішу» від ідолів богеми. Але спокійніше їй від цього не стає, оскільки і конгресмени живуть за тими ж американськими канонами. Останні в списку мерлінмонровських перемог: брати Кеннеді, один із яких був президентом Сполучених Штатів.
Не отримавши того, що хотіла, власне: ні щасливого заміжжя, ні впевненості в собі — як слабка людина, вона ображається на весь світ. Та більше всього — на двох останніх кривдників — братів Кеннеді. І вирішує обнародувати свої інтимні стосунки з ними. Відомо, що вона призначила прес-конференцію на цю тему. Також відомо й те, що про це стало відомо вгорі. Наступного дня Мерилін Монро не стало в живих.
Коли самогубство трапляється за таких дивних обставин, до нього звичайно чіпляють префікс «ніби». Але і брати Кеннеді, запобігши скандалу (такий вибух стався в 90-ті з Монікою Левінськи), не пішли далеко від сумної долі.
Коли загинув Джон Кеннеді, сплили цікаві факти із його біографії. Насамперед це стосувалося здоров’я. У нього було безліч неприємних хвороб, які глушив антибіотиками його лікар протягом багатьох років. Але це не все. У свою останню дорогу Джон їхав, перебувачи в корсеті «для підтримки хребта».
Хребет, як відомо — основа. У Кеннеді-молодшого, зовні квітучого 48-літнього чоловіка, він був у напівзруйнованому стані. Замість того, щоб зміцнювати внутрішній стержень, президента однієї із наймогутніших країн — тримав зовнішній каркас. Символічно!
Всі сили американці витрачають на «вивіску». Зовні — все прекрасно, всередині — трухлявина. Американська ідея, що гроші вирішують все, — буксує.
Американські рок-кумири: Дженіс Джоплін, Джим Моррісон, Джиммі Хендрікс — всі зруйнували себе допінгами і наркотиками.
Красивий, як бог, Преслі — втілення американської мрії, шофер, який став геніальним співаком, занепав спочатку духовно, довів себе медикаментами і допінгами до повної втрати форми і помер від передозування, не доживши до 42 років.
Останній, уже майже карикатурний приклад — Майкл Джексон. Красивий, талановитий негр, що перетворив себе на біле опудало без носа. Якщо так знущатися над природою, вона може безжалісно помститись. І смішний курйоз перетворився на страшне попередження.
Зверніть увагу — йдеться про кращих людей Америки!
Звичайно, є і винятки, як наприклад, великий Луї Армстронг. Ця людина, яка народилася в глухомані Нового Орлеана — подарував світу своє серце і був (і залишається!) популярним на п’яти континентах.
Але його вершинну річ — «Как прекрасен этот мир» на батьківщині і заборонили передавати по радіо (в числі ста композицій). Мовляв, колись на неї зробили єзуїтський кліп з ядерними грибами, і тепер ця чудова пісня може нагадати американцям загибель їхніх хмарочосів центру Міжнародної торгівлі. Розум, що тягне за собою страх або намагається захистити себе від страху, — і є безумство в чистому вигляді!
Нащадки засланих англійських колоністів володіють величезною волею, вони закріпилися на чужих, індіанських землях, повидовбували золото, зародили поняття Дикого Заходу і його кіновтілення — вестерн. Голллівуд і США як держава першими стали вимірювати успіх фільму виключно прибутком, який він приносить. Та ще й за тиждень!
Який прибуток приніс «Сталкер» Тарковського? Не знаю. І чи знає це хто-небудь? Але для мене він нескінченно дорожчий від «Титаніка» Камерона, хоч це останнє затоплення лайнера зробило авторів мультимільйонерами.
Все це показує тільки одне — у американців рух і розвиток відбувається по горизонталі. Але розумом небеса не зрозуміти! Звідси й звичка вирішувати проблеми по-варварськи. Краще б вони уважніше дивилися свій «Титанік» — і хоча б зробили висновок про те, до чого призводить самовпевненість.
РАДИКАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ
Америка здає своїх стариків до будинків для людей похилого віку. Чому, наприклад, у тій же Європі і в Штатах дітей заводять після 35-ти — вони бояться стати незабезпеченими в старості, опинитися в будинку для людей похилого віку.
В той час, як на Сході старші користуються безмежною повагою, і внуки змагаються між собою в обдаруванні дідусів. Це дуже показова різниця.
Я вже мовчу про американських психоаналітиків. Відкриття Фрейда ці кати використовують тільки для того, щоб пацієнти публічно вивалювали про себе весь бруд. Аналітики замість того, щоб переводити негативні якості в позитивні, як радять абсолютно всі древні східні методики, закріпляють гидоту в головах нещасних пацієнтів.
Якщо ці способи такі ефективні — чому пацієнти РОКАМИ лікуються? Тому, що лікуються, та не виліковуються. А на рахунок лікарю капає стабільний прибуток. Тут і відповідь: на пацієнта наплювати — тільки б платив. Адже це злочин проти моралі. Хоч зовні все виглядає цілком благопристойно. Вивіска в порядку. Однак не дивно, що в багатьох американських фільмах колишні пацієнти психоаналітика — зрештою уколошкують свого добродійника.
Та й взагалі тема маніяків — улюблена тема американського кінематографа. Гада у фіналі радісно «мочать». Глядачам тимчасово стає легше. До наступної серії «Мовчання ягнят». Аномалію усувають насильством, не усвідомлюючи, що маніяк — втілення страху в головах самих американців.
СТРАХ — ПОРОДЖЕННЯНЕДОПИТЛИВОГО РОЗУМУ
Америка зібралася бомбити Ірак. За опитуваннями, більша половина американського населення погано уявляє собі, де цей Ірак і як виглядають його жителі. Те, що погано знаєш, викликає страх. Страх породжує агресію. Агресія — насильство. При тотальній недопитливості американців ( ми — кращі, значить, хто інші — не важливо) — то Югославія буде уявлятися скупченням маніяків, то Ірак чи будь-яка інша країна. Список «підозрілих» держав Буш уже склав. І збільшує в уряді кількість силовиків, у яких вихід із кризи завжди один — війна. Але війна породжує некеровану реакцію. Яка втихає тільки тоді, коли світ шляхом страшних жертв приходить знову до балансу.
Світ один — не можна зруйнувати півпланети з маніяками і комфортно почувати себе на іншій половині. Зсув рівноваги призводить до природних катаклізмів, перелічувати які немає необхідності. Про це давно відомо науці. Важливо не порушити цей баланс між Сходом і Заходом, а мирно перейти до діалогу Розуму і Серця планети.
ВПЛИВ ІНДІЙСЬКОЇ ГРОМАДИ
Якщо «розум планети», умовно кажучи, — США з досить сильним єврейським фінансовим впливом, то «серце планети» — безумовно, Індія. Єдина країна світу, де ніяких конфліктів на релігійному грунті не буває, незважаючи на велику кількість духовних концесій. Коли у нас у газеті був у гостях індійський посол пан Шехколен Кіпген, на запитання про ставлення Індії до можливості бомбардування Іраку Америкою, про те, чи збирається Індія нести духовну відповідальність за подібні «акти відплати», він відповів, що хоч Індія — не друга супердержава, щоб круто впливати на курс Штатів, поволі вона впливає на ситуацію.
Виявляється, в американській компанії «Майкрософт», найвідомішій фірмі з комп’ютерних технологій, 20% програмістів — індійці. І сповістив абсолютно дивовижний факт, що в американському парламенті вплив індійської громади стоїть на другому місці після єврейської!
Якщо це і не гарантія, то принаймні факт, що дає надію на те, що сердечне ставлення до світу переможе розсудливе. Індійці — люди, які несуть духовний потенціал тисячоліть, безумовно, повинні серйозно вплинути на духовний розвиток американців — «дитячої» нації, всього з 200-літнім стажем.
МУЗИКА СЕРЦЯ
Якби не критичний момент ( а мені уявляється, що справа йде саме так. Такі «моменти» були і 6000 років тому, і 2000, і в минулому столітті), я б не торкався цієї теми. Не хочу, щоб комусь здалося, що я раптом «ополчився» на супердержаву, уперто захищаючи Ірак, як доволі проблемну країну з мілітаристськими замашками.
Просто цей конфлікт показує, що подібні проблеми Захід — Схід треба вирішувати без бійок. Приблизно як це виглядає на малюнку Ігоря Лук’янченка. Захід повинен «повторно переробити» древню східну мудрість про полярність світу, про його рівновагу. Умовно кажучи, непогано було б, щоб Рембо одружився з індійською принцесою Канді. Це був би дуже гармонійний союз!
Тільки серцем можна зрозуміти Космос. Це дійшло навіть до вчених. Останній супутник, який збираються запускати для того, щоб «бороздить просторы Вселенной» в якості позивного сигналу, вже не буде використовуватися текст на зразок «Мир. Труд. Май.», там буде транслюватися музика. Так — просто музика. Оскільки з мови серця перекладу не потрібно. І особисто я б із великим задоволенням увімкнув на всю галактику саме «Как прекрасен этот мир» американського генія Луї Армстронга, оскільки важко підібрати більш щемливу і чудову пісню про кохання.
