Сонья Строцька створює в Києві шматочок Латинської Америки
... П’ять років тому все починалося дуже скромно. Небагато людей — в основному іспаномовних, трохи музики, танців у невеликому приміщенні Центру сучасних мистецтв «Брама» і дуже багато ентузіазму американки Соньї Строцької.
Батько Соньї, іспанський торговий моряк, одного разу приплив до Пуерто-Ріко, де зустрів її матір. Вони емігрували до США — там і народилася Сонья. «Я горджуся тим, що в моїх жилах тече іспанська, латиноамериканська кров. Це благословення боже — увібрати в себе кілька різних культур. Знайомлячись із людьми, — каже Сонья, — я завжди повідомляю, що я пуерторіканка, котра народилася в США. Дехто каже: скажи просто, що ти — американка. Чому? Я люблю цих людей, їхні звичаї, традиції, їжу, музику.
Приїхавши в Україну в зв’язку з роботою чоловіка, Сонья відчувала себе абсолютно втраченою. Без мови, рідних, друзів... Через два місяці вона ладна була кричати: «Хочу додому!»... Через півроку вона вже говорила по-українськи. Через рік очолила Міжнародний жіночий клуб у Києві (про благодійницьку діяльність якого наша газета вже розповідала своїм читачам) і, нарешті, організувала першу «Латинську ніч», щоб ознайомити українців із культурою країн Латинської Америки.
Це свято стало традицією — воно відзначається вже п’ять років поспіль, збираючи й іноземних дипломатів, і українських гостей. Саме тут уперше в Україні прозвучала мексиканська музика мар’ячо, мексиканський танець сапатіо. Сонья дістає ноти, вона знаходить наших виконавців — співаків, танцюристів — і привозить іноземних, домовляється, організовує, витягує, як фокусник із кишені, численних спонсорів, пригощає гостей стравами національної кухні (вона написала товсту кулінарну книгу рецептів латиноамериканської кухні), вчить українських студентів хореографії латиноамериканських та іспанських танців (викладач за фахом, танцями вона займалася все своє життя), малює ескізи й шиє костюми.
...Її голова обгорнена білим атласом, на ній — національний костюм Пуерто-Ріко. У себе вдома другий поверх будинку Сонья перетворила на танцклас із дзеркальними стінами, вона репетирує програму зі створеною нею з українських студентів групою «Танцюристи Центру іспано-американської культури». Цей центр — її новий проект, який вона планує відкрити до весни.
«У Києві є німецький, французький культурні центри, але немає організації, яка представляє культуру країн Латинської Америки, Іспанії, Карибського басейну, — каже Сонья. — Я довго виношувала цю ідею в своєму серці, певною мірою вона народилася з «Латинської ночі», з мого жалю про те, що це — всього лише одна ніч: вона минає — і все кінчається. А я хочу створити організацію, що функціонує постійно, хочу залишити щось для українських людей, котрих я дуже полюбила за ті роки, що живу тут.
Центр іспано-американської культури буде відкрито для кожного українського громадянина. Сплативши річний членський внесок, приблизно 40 гривень, він зможе користуватися бібліотекою, відеотекою, аудіотекою, відвідувати курси іспанської мови, навчитися національних танців. Сонья створює цей центр разом із кубинцем Рінальдо Пауерсом, котрий живе в Україні вже дев’ять років. У центрі передбачається відзначати національні свята, фестивалі, влаштовувати концерти, прем’єри фільмів, зустрічі з діячами культури, мистецтва латиноамериканських країн і безліч інших заходів.
Чи багато може одна людина? — думаю я, слухаючи її, адже всі ці роки в Україні вона могла б просто сидіти вдома: для двох маленьких дітей, для свого чоловіка — і цього було б цілком досить. Я задаю це запитання вголос.
— Знаєш, одна людина може дуже багато зробити. У мене в житті є те, що допомагає мені йти вперед — любов до свого народу. Якщо я можу йому щось дати — це робить мене щасливою. А інакше було б дуже нудно й сумно жити...
№224 21.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
