Співець Святої Волі. Проти імперії

Шевченко є невичерпним. І лише самовпевнені невігласи (хай навіть в «інтелектуальній» оболонці) можуть стверджувати, що нам «уже все відомо» про митця, що шевченкознавство вичерпало вже геть усі питання та дискусійні проблеми. Якраз навпаки, ми воістину перебуваємо «на вічному шляху до Шевченка» (Іван Михайлович Дзюба), тільки починаємо осягати, в чому полягає таїна його духу, його творчості, його слова. Того Слова, що воно стало життєдайним зерном, з якого зросла українська нація й саме почуття національної ідентичності українців.

Книга відомого вченого-філолога, доктора наук, професора, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Юрія Яковича Барабаша «Просторінь Шевченкового слова» (Київ, видавництво «Темпора», 2011 рік) являє собою, безперечно, важливу подію у вічному процесі пізнання поета. Юрій Якович, автор відомих широкому загалу українських та російських гуманітаріїв-дослідників праць «Алгебра и гармония», «Знаю человека...» — Григорий Сковорода: поэзия, философия, жизнь», «Почва и судьба. Гоголь и украинская литература: у истоков», «Коли забуду тебе, Єрусалиме...» — Гоголь і Шевченко», «Тарас Шевченко: імператив України», «Вибране (Сковорода. Гоголь. Шевченко)», присвятив свою нову монографію (у певному сенсі підсумкову, бо вона завершує його шевченківську трилогію), на перший погляд, спеціальним філологічним проблемам, а саме комплексному аналізові поетової спадщини, ѓрунтованому на засадах структурно-семантичного та компаративного методів. Але це — тільки на поверхневий погляд, бо насправді Юрій Барабаш розглядає не тільки й не стільки фахові літературознавчі питання, скільки проблеми значно ширші: він запрошує читача разом із собою «зазирнути в обшири й глибини» Шевченкового слова, з’ясувати, який зміст (дуже часто — неявний, прихований!) містить текст поета. Оцей інтерес насамперед до змісту, а не лише до форми Шевченкових творів і робить книгу Юрія Барабаша потрібною й цікавою багатьом українським читачам, а не тільки вузькому колу фахівців-філологів. Бо хто осягне таємницю справжнього Шевченка — осягне і таємницю України.

І невипадково вечір-презентація праці Юрія Барабаша, що відбувся 26 травня у київській книгарні «Є», мав таку назву: «Шевченко на позвах з імперією». Справді, у монографії «Просторінь Шевченкового слова» ця тема розкривається глибоко й багатогранно: йдеться ж бо про творчість одного з найбільших у світовій літературі співців свободи, «Святої Волі», наснажену колосальної сили антитоталітарними мотивами. Саме це і робить спадщину Шевченка незмінно актуальною. І саме це було в центрі уваги учасників презентації.

Модератор заходу професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук Володимир Панченко підкреслив, що всі політичні режими, що владарювали на українській землі (від ХІХ століття до наших днів включно), прагнули «підпорядкувати» Шевченка собі, використати його творчість, його Слово, подвиг його життя у власних вузькополітичних, вузькокорпоративних інтересах. Так чинили уряди російсько-імперські, уряди радянської доби, саме так роблять і сучасні українські можновладці. Тим більшою є необхідність вдумливого, осмисленого прочитання автентичних Шевченкових текстів, очищених від цензурних спотворень і від політичної кон’юнктури. Якраз це завдання вирішує у своїй монографії Юрій Барабаш, і вирішує блискуче.

Книга розподіляється на тематичні розділи-блоки: «Часопросторінь історії» (йдеться про поетичну історіософію Шевченка — це винятково важлива проблема, бо саме творчі відкриття митця у цій царині дали могутній поштовх процесу формування української нації, а також про роль словообразу «Україна» і розвиток його у текстах поета та про образ імперського Петербурга, яким він постає у Шевченка); «Просторінь екзистенції» (тут розглядається, як віддзеркалювалися у творчості поета такі засадничі для життя та самого існування кожної людини поняття, як «любов», «слово», «самотність», «помста», «смерть»); «Просторінь тексту й контексту» (у цьому розділі Юрій Барабаш дає нам вражаючі зразки «повільного», зосередженого прочитання таких важливих у Шевченковій спадщині творів, як «Чигрине, Чигрине...», «Великий льох», «Сон — У всякого своя доля», «Три літа», «Юродивий»), і, нарешті, «Прилога» («Епілог»), де аналізуються такі проблеми: «Шевченко і Сковорода», «Шевченко і Гоголь» та «Шевченківський текст» Івана Дзюби».

Отакою є структура монографії Юрія Барабаша. В чому полягає її значення, що, власне, дозволяє розглядати цю книгу як нове слово в науці про Шевченка? У передмові до праці професор Володимир Панченко звертає увагу читача на те, що автор «постійно наголошує: шлях світоглядних та естетичних пошуків поета не був лінеарним, навпаки — він був звивистим. Читаючи книгу «Просторінь Шевченкового слова», пересвідчуєшся, що саме ота звивистість і є найзахопливішим дослідницьким сюжетом для автора... Ця Барабашева увага до складності творчої еволюції поета, її, сказати б, драматургії, варта спеціального акцентування, адже традиція спрощення складного в нашому літературознавстві, на жаль, не перевелася; часом вона банально підживлюється новою кон’юнктурщиною, нічим, зрештою, не кращою за стару, радянську. Тож ламаючи стереотипи, дослідникові доводиться з’ясовувати питання, які, здавалося б, уже давно мали бути з’ясовані», — підсумовує Володимир Панченко.

Найцікавішим моментом у вечері-презентації в книгарні «Є», був, безумовно, прямий відеозв’язок із Москвою, з самим автором книги (бо Юрій Якович живе саме там; до речі, як сповіщали учасники презентації, останнім часом працювати йому стає дедалі важче, бо, приміром, із Державної бібліотеки Росії, колишньої «Ленінки», вилучені й відвезені аж у місто Хімки все величезні фонди україніки). Пан Барабаш зазначив, що у своїй монографії він полемізує з цілим комплексом застарілих стереотипів, що стосуються Шевченка. Це і радянські штампи («Шевченко — атеїст, слухняний учень російських революційних демократів»), і стереотип сприйняття Шевченка як патріархального, суто селянсько-фольклорного поета («треба наполегливо виводити Шевченка з села на європейський простір» — підкреслив Юрій Барабаш). Шевченко таїть у собі безліч загадок, попри те, що дехто й досі вважає його автором легко прочитуваних, легко зрозумілих «віршиків», підкреслив Юрій Якович; досить сказати, що й по сьогодні не створено справді наукової біографії поета — це надзавдання майбутнього; Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України працює над підготовкою фундаментального «Шевченківського словника» у шести томах — це дуже важлива справа; залишаються недостатньо висвітленими такі справді дражливі теми, як «Шевченко і Росія»; «Шевченко і російська література». Отже, роботи — непочатий край.

Головне ж послання книги («месидж», як зараз стало модно говорити) Юрій Барабаш сформулював так: «Якщо ми по-справжньому стурбовані майбутнім України, її культури й мови, то передовсім раз і назавжди покінчімо з ганебним синдромом «молодшого брата», скиньмо — як заповідав Шевченко — те духовне ярмо, що його надто добре й надто довго носили наші батьки та й дехто з нас, грішних, щоб не збрехати...». Це послання автор — на засадах наукового аналізу змісту Шевченкових текстів — доводить до читача переконливо й вражаюче. Уклін за це шанованому вченому й громадянину, якому, до слова, через два місяці виповнюється 80 років!