Старіти не можна залишатися молодим: де поставимо кому?
І сказав Господь: не вічно Духу Моєму бути нехтуваним людьми; бо вони плоть; нехай будуть дні їхні сто двадцять років.
Продовжити життя й зберегти молодість люди мріяли у всі часи. Про це наочно свідчать народні казки про Кощія Безсмертного, живу воду, молодильні яблучка й Коника-Горбоконика. Тема не втратила актуальності й до сьогодні: реклама засобів для омолоджування за кількістю спiвставна з алкогольно-тютюновою, а ЗМІ активно просуває рецепти краси й здоров’я від голлівудських зірок.
Тим часом, у розумінні сучасною наукою причин і механізмів старіння досі залишається більше запитань, ніж відповідей. Вчені поки навіть не домовилися про те, чи є старіння чимось приреченим, «запрограмованим», або ж це ланцюг випадкових пошкоджень організму, яким можна запобігти. Мікробна теорія старіння претендує на те, щоб згладити протиріччя між прихильниками обох підходів, і пропонує своє бачення першопричини руйнівних процесів в організмі.
ЩО ТАКЕ СТАРІННЯ
Донедавна існувало близько ста різних пояснень процесу старіння, однак у цей час домінуючими є дві теорії. Згідно з першою, старіння — це процес накопичення випадкових пошкоджень. Найвідомішим прикладом цієї теорії є так званий оксидативний стрес, або пошкодження, викликані вільними радикалами. Останні утворюються в організмі під впливом ультрафіолетового або радіоактивного опромінювання, хімічних і біологічних забруднювачів, які потрапляють в організм людини з повітрям, водою та їжею. Згідно з іншою теорією, старіння — генетично запрограмований процес за участю великої кількості генів.
Незважаючи на те, що механізми процесу старіння і в тому, і в іншому випадку розписані досить детально, головне запитання залишається без відповіді. Що, власне, є початком, пусковим механізмом старіння? Із часів Адама, до того як, за висловом Менделєєва, хімія почала широко протягувати свої руки у свiтськi справи, люди старіли. Причому старіли, хоч як це парадоксально, набагато швидше.
ВІК ЯК ДАР ЦИВІЛІЗАЦІЇ
В епоху Відродження люди, як правило, жили від 20 до 30 років. Середня тривалість життя людей до кінця XIX століття не перевищувала 40 років і «перевалила» за півсотні лише на початку XX століття, причому тільки в індустріально розвинених країнах. У подальші десятиріччя цікавлячий нас показник досяг 75 80 років і продовжує зростати.
Змінилося й психологічне сприйняття віку. У класичній літературі слово «старий» часто характеризує 40-50-річних чоловіків, тобто, за сучасними мірками, людей у повному розквіті сил. Наприкінці XIX століття жінці бальзаківського віку було трохи за 30. Сьогодні представниці прекрасної статі залишаються красивими, молодими, активними набагато довше.
Вік довгожителів у книзі рекордів Гіннесса звичайно перевершує 120-річну відмітку. Взагалі, випадки тривалості життя понад 100 років далеко не поодинокі, і кількість людей, якi переступили віковий рубіж, у всьому світі продовжує збільшуватися. Так, у доповіді Ч.Г. Рапіна на VI Європейському конгресі з геронтології, що відбувся в Санкт-Петербурзі, були представлені дані про тривалість життя в Швейцарії: якщо в 1900 році в цій країні було офіційно зареєстровано 15 осіб, що відсвяткували 100-річний ювілей, то в 1980-му довгожителів було вже 179, а в 2000-му — 798. На жаль, Україну не можна назвати країною довгожителів: на сьогодні українці в середньому живуть 65-66 років, при цьому чоловіки — всього лиш 59 років.
На основі наведених фактів можна зробити два висновки: по-перше, теоретично тривалість життя людини може бути істотно вищою нинішніх середніх показників, і, по друге, є деякийчинник, який зумовлює збільшення тривалості життя в процесі розвитку цивілізації.
КОРОТКИЙ ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ МЕДИЦИНИ
«Аналізуючи історію медицини, можна відзначити низку особливо вижливих відкриттів. Їх за правом можна назвати революціями, оскільки кожне забезпечило збільшення тривалості життя не якої-небудь окремої групи людей, а людства загалом», — розповідає професор Кеннет Алібек, фахівець у галузі інфекційних захворювань та імунології, доктор медицини, доктор біотехнології, президент Науково-виробничого онкологічного й кардіологічного центру «Макс-Велл».
Аж до XVIII століття уявлення про гігієну й санітарію в Європі були досить нечіткими. Про звички тієї епохи багато скаже коротка фраза з підручника хорошого тону XVI сторіччя: «Руки та обличчя рекомендується мити майже щодня». Але вже в XVII столітті почалося повсюдне впровадження практики прибирання відходів, розвивалися системи централізованого водопостачання й каналізації, посилилися правила особистої гігієни. Ця «революція» призвела до різкого зниження поширення інфекційних хвороб, які в середні віки забирали мільйони життів.
Друга революція відбулася на початку XIX століття, коли в медицину було введено поняття асептики й антисептики. На хірургічних інструментах зникли дерев’яні деталі, а самі інструменти стали стерилізувати. У лікарську практику ввійшло ретельне миття й знезараження рук, адже ще сторіччям раніше звичайною справою для лікаря було прийти до породіллі після розтину трупа, не переодягшись і не помивши рук. Внаслідок впровадження цих новинок різко знизилася смертність від сепсису та інших інфекційних ускладнень після хірургічних втручань, а також смертність новонароджених і породіль.
Третя революція почалася наприкінці XVIII століття й продовжується донині. Йдеться про вакцинацію для захисту від багатьох інфекційних хвороб, яка призвела до різкого зниження дитячої смертності, особливо в перший рік життя, і повністю ліквідувала, або значно зменшила смертність від багатьох раніше невиліковних епідемічних інфекційних захворювань.
Четверта революція — це відкриття і впровадження в медичну практику антибіотиків наприкінці першої половини XX століття. Антибіотики повністю змінили підхід до терапії раніше невиліковних або важких інфекційних захворювань, що піддавалися лікуванню, таких як туберкульоз, чума, проказа, сифіліс, токсична дизентерія, холера й багато інших.
«Неважко помітити, — зазначає професор, — що всі згадані революції прямо стосувалися взаємовідносин «людина — мікроорганізм». Таким чином, «дорослішання» людства — заслуга тієї самої цивілізації, яку ми любимо звинувачувати у всіх наших бідах. Тривалість життя зростає, незважаючи на всі несприятливі чинники, що знову з’являються, впливають на сучасну людину, оскільки нинішній homo sapiens набагато краще захищений від мікроорганізмів, ніж його далекі предки».
МІКРОБИ — ВИКРАДАЧІ МОЛОДОСТІ?
Мікроби — постійні супутники людини з раннього дитинства до глибокої старості. Ні радіація, ні хімічні забруднювачі не зрівняються з ними в постійності й масштабі впливу на людський організм.
Професор Алібек прогнозує, що сьогодні людство стоїть на порозі наступної, п’ятої за рахунком, революції, яка забезпечить новий виток у збільшенні тривалості життя людини й істотно поліпшить його якість.
Не дивно, що ця революція, як і попередні, також стосуватиметься взаємовідносин «людина — мікроорганізм». В останні роки в багатьох країнах дослідники, які вивчають механізми старіння, приходять до висновку, що приховані й хронічні інфекції набагато небезпечніші, ніж вважалося в минулому. Безперервна боротьба з вірусами й бактеріями дорого обходиться організму. Супутні цій боротьбі патологічні процеси призводять до системного пошкодження органів і тканин і, як наслідок, до прискореного старіння й значного скорочення тривалості життя. Більше того, внаслідок боротьби з чужорідними агентами, в організмі розвиваються хронічні хвороби, які, згідно з традиційними уявленнями, є невід’ємною частиною старіння.
В історичній перспективі мікробна теорія старіння є логічним продовженням мікробної теорії хвороб, запропонованої в 60-х роках XIX століття Луї Пастером, яка викликала, без перебільшення, переворот у медичній науці.
Можливо, вивчивши роль мікроорганізмів у процесі старіння, вчені зможуть по-новому поглянути на проблему продовження життя, і людство отримає ключ до розгадки таємниці довгого життя, при якому людина зберігає бадьорість, смак до життя й здатність радіти внукам-правнукам, мудрості й багатому життєвому досвіду.
