Стоп-фактор

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, епідемія ВІЛ/СНІДу убила в 2003 році понад три мільйони осіб, близько 5 мільйонів заразилися вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), а загальна кількість людей, які живуть із вірусом ВІЛ, досягла 40 мільйонів.

Ситуацію в Україні не можна назвати сприятливою. На березень 2004 року, за даними МБФ «Міжнародний Альянс з питань ВІЛ/СНІДу в Україні», кількість зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції становила 6 5 495, у 6 813 осіб встановлено діагноз СНІД. Водночас оцінна кількість перевищує офіційні дані та становить, на думку експертів, понад 250 тисяч, або близько 1% від чисельності дорослого населення країни.

До такої ситуації призвели кілька чинників — це і проблеми перехідного періоду, які переживає наша держава після краху СРСР, й економічні причини, що не дозволяють зробити лікування СНІДу доступним для хворих, недостатність профілактичних програм тощо. Але найголовнішим чинником, який зробив свій фатальний внесок у поширення СНІДу в Україні, є феномен ін’єкційного споживання наркотиків. На даний момент понад 70% усіх випадків інфікування ВІЛ пов’язані саме з вживанням наркотиків шляхом ін’єкцій.

На перший погляд, вирішення цієї проблеми лежить на поверхні — система заходів із боротьби з вживанням наркотиків повинна привести до викорінювання цього явища і, як наслідок, знизити поширеність ВІЛ-інфекції. Саме на це й спрямована вся правоохоронна система. За 2003 рік зареєстровано понад 50 тисяч злочинів у сфері обігу наркотиків, мірою покарання в більшій частині випадків є ув’язнення. Проте така політика призвела до зовсім протилежних результатів. Влада ненавмисно сприяє поширенню ВІЛ із ще більшими темпами, оскільки в умовах в’язниці неможливо виключити проникнення наркотиків і сексуальну активність ув’язнених. Цікаво, що 12 травня 2004 року Російська Державна дума прийняла поправки до пакета законів, що визначають рівень кримінальної відповідальності за зберігання наркотиків. Згідно з новими законами, за зберігання до 10 разових доз не каратимуть ув’язненням. Таким чином, значна кількість споживачів наркотиків, багато хто з яких просто страждає на синдром залежності й не є наркодилерами, зможуть уникнути в’язниці. Це дозволить значно зменшити чинник «в’язничного» інфікування ВІЛ і поставить питання подальшого вдосконалення лікувальної та профілактичної роботи з цією вразливою групою.

Іншим чинником, що сприяє поширенню ВІЛ-інфекції, є недостатність програм зменшення шкоди від вживання наркотиків й, особливо, відсутність замісної терапії.

Замісна терапія — це лікувальний підхід, коли залежному від наркотиків опійної групи (героїн, сурогати опію, в тому числі й ацетилований екстракт макової соломки) пропонують тривале лікування в умовах медичного закладу шляхом призначення та контролю за прийомом синтетичного препарату, що частково замінює дію вуличного наркотику, але є безпечнішим, з погляду впливу на здоров’я.

У всьому світі працюють програми замісної терапії. На сьогодні на такому лікуванні перебувають понад 500 тисяч пацієнтів. Для України проведення замісної терапії може бути особливо ефективним, оскільки традиційно понад 90% усіх ін’єкційних споживачів наркотиків вживають опіоїдний сурогат «ширку», що є хімічно обробленим екстрактом макової соломки. Небезпека цієї речовини не тільки в тому, що вона викликає залежність, а й у тому, що її найчастіше вводять шляхом внутрішньовенної ін’єкції, що збільшує ймовірність передачі ВІЛ від споживача до споживача при використанні одного шприца.

Вітчизняне законодавство не забороняє таке лікування. Більш того, Національна програма із протидії ВІЛ передбачала початок проведення замісної терапії ще в 2003 році, проте лікування досі не розпочали.

Причиною цього є позиція силових структур — СБУ і МВС, що вбачають у замісній терапії мало не пряму «легалізацію» наркотиків. Така позиція абсолютно незрозуміла, тим більше, що буквально в березні 2004 року Всесвітня організація охорони здоров’я, ЮНЕЙДС (програма ООН із боротьби з епідемією ВІЛ/СНІДу) й Управління ООН з питань наркотиків і злочинності склали спеціальну «Спільну заяву» стосовно замісної терапії, де абсолютно однозначно відзначили її ефективність у профілактиці ВІЛ/СНІДу. Таким чином, проведення замісної терапії підтримують не тільки лікарі-фахівці, а й особи, чиєю відповідальністю є зниження злочинності. У нашій ситуації будь-яке гальмування впровадження сучасних загальновизнаних лікувальних і профілактичних програм, спрямованих на зниження темпів поширення епідемії ВІЛ/СНІДу, призведе до злочинного гаяння часу та виходу її за рамки вразливих груп (споживачі ін’єкційних наркотиків, люди комерційного секс-бізнесу, ув’язнені), тобто в широкі верстви населення.