Страх чи саботаж?

У Тельманівському районі поблизу села Мічуріне місцеві виявили військовий підрозділ та частково блокували рух техніки. За кілька днів близько 40 військових машин з бронетранспортерами та танками покидали Мічуріне розбитою дорогою. Командир 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Збройних сил України полковник Юрій Содоль розповів: «Збройні сили проводять навчання під назвою «Весняна злива». Командування ставить певну задачу, ми її виконуємо. Ми — військові, наша мета — захищати Батьківщину. Ми вірні присязі та своєму обов’язку. Зараз відчувається певна напруженість, але від цього ми стаємо більш зібраними. Місцеві переживають, бо ніколи не бачили військових підрозділів. У цьому немає жодних проблем, бо жителі Мічуріного навіть пригощають наших солдат». Юрій Содоль запевняє, що навчання, які схожі на нинішні, проходять регулярно, але вперше — на цій території.

Люди нібито співчувають військовим, але танків поруч терпіти не хочуть. Нещодавно пройшли збори громади села за участю влади та міліції, у результаті домовилися з військовими, що ті змінять місце розташування. Неподалік від військового транспорту зібралося декілька кремезних чоловіків — жителів Мічуріного. Фермер Сергій Москаленко кричить: «Вранці у неділю центральною вулицею заїхали солдати, люди про це не знали. Які у нас навчання? У нас немає полігонів! Хочете укріплювати кордони — їдьте на кордони. Нам кажуть, що нас росіяни проплатили. А ви подивіться на мої руки — я колгоспник, на тракторі працюю, землею займаюсь», — селянин показує порепані долоні.

Мічурінці кажуть, що блокують техніку без всякої політики, вони хочуть, щоб солдати поїхали та не наражали людей на небезпеку. «Увійшли, як німці, без попередження! Ніхто не знав про техніку, літні люди перелякалися. І взагалі, кого ця армія захистить? Солдати голодні, холодні, люди їх годують. Це — абсурд, а не армія. Ще й озброєні, а як хто п’яний до них чіплятися почне?» — бідкається Сергій Москаленко.

Втім, дещо об’єднує солдат та селян: і ті, й інші просять говорити правду та не стравлювати схід із заходом.

За 40 км від Мічуріного, у Новоазовську, знаходиться контрольно-пропускний пункт. Зараз біля КПП встановлено тетраподи — бетонні блоки, схожі на велетенські квіти. Одне таке пристосування вкрите малюнками на тему Великої Вітчизняної війни, на іншому — ноти і веселка. Вздовж українсько-російського кордону нещодавно проклали траншею з валом. Цей рів — два з половиною метра завглибшки, чотири метра завширшки — має завадити руху техніки в будь-яких напрямках.

Місцеві люди проявляють активність і на донецькому кордоні з Росією. 16 березня пройшли мітинги жителів зі спробами блокування підрозділів Донецького прикордонного загону. Як повідомляє сайт Державної прикордонної служби України, ці акції спричинила оприлюднена в Інтернеті інформація про нібито передислокацію Донецького прикордонного загону до Дніпропетровська з метою переформування його у військові підрозділи під керівництвом представників «Правого сектору» та іноземних інструкторів. Державна прикордонна служба офіційно спростувала цю інформацію, після роз’яснювальної роботи протестувальники розійшлись.

«Зупинимо ФАШИСТІВ!» — так гучно називається «громадський проект» мешканців області з перешкоджання руху українських збройних сил. Ініціативу широко тиражують члени Народного ополчення Донбасу: через їх інтернет-ресурси шукають людей для чергування на дорогах, збирають матеріальну допомогу активістам. Станом на 18 березня «народні блокпости» стояли біля Селідового, Ясинуватої, Горлівки та Старобешево. Мета «дружинників» — перевірка «підозрілих» автомобілів та зупинка руху військової техніки.

Чому люди чинять опір українським армійцям, прокоментував донецький політолог Олександр КЛЮЖЕВ:

«У мене немає підстав вважати, що люди бояться військової техніки. Ці події — результат саботажу місцевої влади, сприяння добре організованим та координованим групам. Блокування частин — спроба проросійських сил уникнути прямого конфлікту на площах і зробити телевізійну картинку для РФ. Такі формування можуть посилюватися. Українські військові на своїй землі не мають відчувати приниження, перешкоджати солдатам рідної країни — зрада з боку громадян України. Якщо теперішні навчання та укріплення кордонів військові вважають необхідними, вони мають бути.

Треба знайти законний метод нейтралізації бандитських формувань — по-іншому «народні блокпости» називати не варто. Ситуація на Донеччині вражає: від імені багатомільйонного регіону виступають проплачені провокатори та екстремісти. У них є гарне підгрунтя: громадяни бояться дестабілізації обстановки, не мають досвіду протестів, залякані насильством з боку проросійських радикалів. Нейтралізувати ситуацію повинні правоохоронні органи. Населення має отримати гарантії стабільності та можливість висловлювати різні громадські позиції. Нездатність центру навести порядок у регіоні може призвести до поганих наслідків».

Схожу думку має й відомий донецький блогер Денис Казанський. «Сепаратистські групи Донецької області активно планують свою діяльність по відкритих каналах «Зелла»: раніше змовлялися вбивати людей 13 березня, тепер домовляються блокувати колони української армії, на всіх дорогах у них пости, мета — перекрити рух на трасах, зараз збирають залізні бочки і колоди для барикад. Їм платять гроші, у них є будь-яке обладнання, у них завжди заправлені машини, і вони діють у кожному районі Донецька та місті області. Немає сумніву, що все це контролює і фінансує ФСБ. Цікаво, наша влада щось робитиме, чи почекає, поки буде, як у Криму?» — написав він на своїй сторінці у Facebook.

За офіційною думкою «День» звернувся до прес-служби ГУ МВС України в Донецькій області. Там повідомили, що не чули про блокпости, і руху військових ніхто не перешкоджає.

Також ситуацію журналістам прокоментував голова Донецької ОДА Сергій Тарута: «У вихідні біля села Анадоль стались деякі поламки військової техніки, тому інформація щодо блокування у цьому районі недостовірна. Активісти не заважають пересуванню підрозділів, достатньо міліції, щоб повністю забезпечити рух армійців. Техніка йде до кордонів для їх укріплення. Також вихідними у Маріуполі люди одяглися під майданівців та зупиняли машини — правоохоронці їх затримали. Усі порушення закону будуть жорстко присікатись».

Силова розгубленість

Що сьогодні рухає донецькою міліцією й як налагодити її роботу?

1. Професійний обов’язок, тобто необхідність захищати всіх, хто цього потребує, незалежно від їхньої громадянської позиції;

2. Болісний процес звикання до нової центральної й місцевої влади в цілому, міліційної — зокрема. Це може бути характерний дисциплінарно-ієрархічний момент, пов’язаний не так з якоюсь ідеологією, як зі ставленням до будь-якої влади як до «своєї» або «чужої» залежно від її регіонального походження. Політика попереднього президента й уряду могла також не викликати у донецьких вартових порядку особливого захвату, але все ж таки влада регіоналів для них була більшою мірою «своєю»;

3. Орієнтація на регіональну політичну і бізнес-еліту, яка сьогодні має досить обережну, а часом і зовсім нерішучу позицію, боячись відверто виступати проти проросійського руху в російськомовному регіоні, але, в той же час, демонстративно ратуючи за збереження територіальної цілісності України;

4. Прихильність до того, щоб «бути з народом», під яким у даній ситуації мають на увазі місцевих учасників проросійських мітингів, у тому числі й ті, кому не чужі радикальні випади;

5. Ідеологічний аспект. Антимайданівські та проросійські (і соціально-економічні, й культурно-історичні) настрої всередині донецьких структур МВС нині можуть відігравати велику роль. Варто навести кілька ілюстрацій. На одному з відео трагічних подій у Донецьку 13 березня чути, як проросійські активісти кричать міліціонерам: «Навіщо ви їх захищаєте? Вони ж у вас на Майдані стріляли!» А потерпілий того дня місцевий мешканець Михайло Пономаренко, розповідаючи про свою бесіду з тутешнім міліційним начальником у інтерв’ю інтернет-виданню «Остров», зазначив: «...Ця людина нам відкрито заявила, що «я за Росію», тобто ви неправильним займаєтеся, чимось ви страждаєте, як у нас говорять, мовляв, «у Росії дві тисячі доларів зарплатня у простого працівника ОБНОНу». Його слова дослівно: «Я підтримую Росію!» Це мені сказала людина при посаді, при кабінеті...»

Окремо варто сказати про можливі випадки вербування донецьких правоохоронців представниками російських спецслужб. Це, зрозуміло, вимагає спеціальних розслідувань і вживання відповідних заходів.

Як сьогодні налагодити роботу місцевої міліції? По-перше, потрібно встановити нормальний як у професійному, так і в людському плані діалог між центральними та обласними структурами МВС. По-друге, потрібно розвивати міліційний морально-патріотичний дух, наскільки це можливо за сьогоднішніх умов, виходячи з регіональної специфіки. І, по-третє, не можна допускати надмірного інформаційного тиску на місцевих правоохоронців, оскільки це може завести ситуацію зовсім у глухий кут, а на одних силових підкріпленнях з інших регіонів далеко не заїдеш.

Євген СЕРЕДА, політолог, журналіст Донецьк