Страхова медицина: всі «за»

Законопроект про загальнообов’язкове соціальне медичне страхування, вірніше, його творців, можна, без сумнівів, відмітити почесною нагородою за стійкість. За своєю багатостраждальністю біографію законопроекту не зрівняти навіть із Конституцією і Кримінальним кодексом. До його первинного варіанту, що з’явився на зорі незалежності, перманентно вносяться корективи, які змінили його до невпізнання. Законопроекту вже вдалося пройти два читання в парламенті — в червні 2001 і січні 2002, — але, незважаючи на десятирічну історію, контрольний пакет акцій збереження здоров’я нації досі знаходиться в руках у держави.

Однак прогрес все ж є. Якщо спочатку окремими фракціями взагалi було опротестовано можливість існування в Україні страхової медицини, оскільки вона заперечує конституційне право громадян на безкоштовну медичну допомогу, то нині суперечка розгортається навколо окремих його моментів, проте досить істотних. Комітет ВР із питань охорони здоров’я, материнства і дитинства, наприклад, звинувачують у тому, що текст законопроекту, підготовлений до третього читання, практично не містить у собі виправлень і зауважень, внесених депутатами минулого скликання після попереднього читання. Керівник медичного напряму СК ЗАТ «Європейський страховий альянс» Олександр Чернов стверджує, що створення будь-якою ціною фонду страхування і забезпечення негайного надходження коштів до нього залишилося основною метою укладачів. Про те ж, як фонд справлятиметься з покладеними на нього функціями, не маючи при цьому програм страхування і системи тарифів, на його погляд, укладачі зовсім не думали. До речi, як і про відповідальність фонду як страхувальника. Тобто виходить, що прийняття закону в такому вигляді призведе лише до того, що на роботодавців звалиться додатковий податковий тягар, гроші будуть перераховуватися на рахунок структури, яка не буде звітувати, куди і коли вона їх використала, і при цьому не нестиме відповідальності за порушення її чиновниками задекларованих прав. Іншими словами, така собі узаконена корупція, яка підірве довіру у населення до будь-яких страхових операцій.

В той же час кількість останніх в Україні неухильно зростає (в 1997 році було зафіксовано 408 тисяч 401 страхова операція, а в 2001 — вже 3 млн. 30,5 тисяч), частина ж особистого страхування в тих же пропорціях скорочується (якщо в 1997 році вона становила 16,6% від усіх здійснених страхових операцій, то в минулому році — всього 7,08%). На «страховому» ринку зараз представлено 60 компаній, які пропонують різні програми добровільного медичного страхування. Найпоширеніший їхній продукт — виплата суми у разі тієї чи іншої неприємності зі здоров’ям безпосередньо лікувальній установі, з якою компанія уклала договір. Тобто в момент хвороби як застрахований, так і його родичі не повинні хвилюватися відносно того, де взяти гроші на ліки, де знайти лікаря і як вручити йому винагороду. Деякі фірми, щоб зовсім вже спростити завдання, організовують своїм клієнтам у межах страхової компанії диспетчерські центри. Від них залежить своєчасний виклик «швидкої» чи «невідкладної», організація консультацій і навіть госпіталізація. При цьому в такому випадку інтереси клієнта і фірми спiвпадають: щоб лікування було дешевше, на руку всім. Щоправда, успішним тандем медичних установ і страхових компаній виходить лише з приватними клініками. Як констатують страховики (це може підтвердити кожний, хто відвідував останнім часом державну медичну установу), натхнення в очах лікарів і медсестер, що бачать чергового пацієнта, явно не спостерігається, незалежно від того, проплачує страхова компанія гроші лікарні чи ні. У цьому зацікавлене лише начальство.

До речі, такий самий сценарій прогнозують і при введенні загальнообов’язкового медичного страхування. На думку академіка, доктора медичних наук Любомира Пирога, в цьому випадку виграють лише чиновники та головнi лікарі медустанов. Поки ж державні лікарні та поліклініки не почнуть конкурувати між собою і боротися за пацієнта, звичайно, шляхом поліпшення якості медичних послуг, що надаються, і кваліфікації персоналу, будь-який закон про обов’язкове медичне страхування буде декларативним. І ніяк не вплине на якісну зміну стандартів надання медичних послуг. Якщо з введенням закону одночасно провести реструктуризацію медустанов, то гарантувати дієвість закону буде реально. Наприклад, завідувач секретаріату комітету ВР з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Володимир Рудой пропонує зробити їх суб’єктами некомерційної діяльності, тобто не позбавляючи пільг державних установ, зобов’язати їх працювати за господарським кодексом. Тоді, на його думку, станеться природний відбір медперсоналу, який при наявності коштів, перерахованих фондом загальнообов’язкового медичного страхування, може згодом гарантувати якість і своєчасність надання медичних послуг.

Питання взаємозв’язку загальнообов’язкового страхування і якості найбільше непокоїть голову комітету ВР із питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Миколу Поліщука. Чи зміниться щось із надходженням до скарбнички охорони здоров’я додаткових мільйонів? Голова комітету по секрету розповів, що недавно співробітники однієї з київських лікарень зателефонували йому і поскаржилися, що вже два тижні не можуть поставити хворому діагноз. Незабаром з’ясувалося, що крім загальних аналізів, йому нічого не робили. Час було втрачено, і хворий помер. Тут очевидна інша, далеко не фінансова проблема, а кваліфікаційна.

За кількісними показниками у нас все неначе нормально, навіть добре. На 10 тисяч населення в Україні в середньому припадає по 40 лікарів, у той час як у Франції — 30, в Угорщині — 35 і в Польщі — 23. Щоправда, якщо на Заході близько 60% займаються наданням першої медичної допомоги, то у нас таких лікарів лише 20%. Хірурги та інші вузькопрофільні фахівці все частіше сидять без роботи. Хірурги в середньому роблять по дві операції на місяць, а вакантними залишаються 33 тисячі місць сімейних лікарів. І загальнообов’язкове медичне страхування цього не змінить.

У той же час за показником витрат на здоров’я кожного свого жителя Україна знаходиться на 111 місці серед 191 країни світу. Для того, щоб підтягнутися за рейтингом і забезпечити необхідну медичну допомогу на всіх рівнях, необхідно як мінімум 150 доларів на рік на людину, тобто в 7,5 разу більше, ніж є. Мешканці периферії з усiєю серйозністю заявляють, що у них немає медичної допомоги. Місцеві поліклініки не мають елементарного обладнання для діагностики, не кажучи вже про ліки. Хворих посилають до районних і обласних поліклінік, де лікарі вже не соромлячись називають як мінімум тризначні суми за прийом.

Практично всі європейські країни свого часу рятували медицину саме введенням загальнообов’язкового медичного страхування. Росія — також не виняток. І хоч їхню реформу експерти не називають успішною, оскільки країна мала чималу плутанину з Фондами, Росія об’єктивно за всіма статистичними даними знаходиться на порядок вище за Україну. У нас також фахівці впевнені, що вводити загальнообов’язкове медичне страхування просто необхідно. В іншому випадку вибиратися з ями медицина буде десятиріччями. Просто зараз багато хто вважає, що при відсутності відповідальності у Фондів, а також методології їхньої роботи гроші будуть йти ніби на адміністративні потреби, змін в охороні здоров’я не станеться, а люди і зовсім втратять довіру до будь-якого виду як обов’язкового, так і добровільного медичного страхування. Варіант відстрочки за умови, що в проекті бюджету-2003 охороні здоров’я вже заздалегідь виділено менше, ніж в цьому році, бачиться просто нереальним. Деякі, щоправда, пропонують обернути шкоду на користь — додати до бюджету охорони здоров’я кошти від акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби. Але, за словами В. Рудого, вже зараз зрозуміло, що найближчим часом це залишиться на рівні дебатів. Як представники профільного комітету, так і співробітники страхових компаній в один голос стверджують, що назад дороги немає. Багатостраждальний законопроект повинен стати чинним і дійовим законом. На думку голови правління ЗАТ «Страхова компанія «Київ» Вадима Загрібного, якщо будуть створені умови з боку держави у вигляді прийняття необхідних законодавчих актів, то Україна зможе вирішити проблеми, пов’язані не тільки з медициною, але і зі страхуванням.