Суд «за беззаконням»

«Свою провину в інкримінованому мені злочині за два з гаком роки я не визнав і не визнаю. Сподіваюся, це можна зрозуміти будь-якій розумній людині, тому що гріш ціна цьому обвинувальному висновку, де кожен факт викривлено. На попередньому слідстві я побачив таку кількість порушень, що перестав їх записувати і подавати скарги на дії та бездіяльність вищих інстанцій», — казав Руслан Зейтуллаєв у своєму останньому слові 21 квітня.

Промову у Північно-Кавказькому окружному військовому суді фігурант севастопольської «справи «Хізб ут-Тахрір» виголошував сидячи, оскільки ослаб через голодування. Її Руслан виголосив 4 квітня, вимоги — припинити кримінальне переслідування кримських татар за «тероризм» та «екстремізм», допустити до нього в СІЗО представників Міністерства закордонних справ України і звільнити інших фігурантів справи. Руслан вже втратив вісім кілограмів ваги. Адвокати просили його припинити голодувати, умовляв зробити це й лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, інші кримські татари — під час флешмобу в соцмережах. Але Зейтуллаєв відмовляється робити це до оголошення вироку.

Руслана судять по другому колу. 2015 року його разом із іншими мешканцями Криму Фератом Сайфуллаєвим, Нурі (Юрієм) Прімовим і Рустемом Ваїтовим затримала окупаційна влада півострова. Інкримінували статтю 205.5 Кримінального кодексу РФ «Організація діяльності терористичної організації та участь у діяльності такої організації». Йшлося про організацію та участь у діяльності осередку міжнародної ісламської партії «Хізб ут-Тахрір», яку в Росії визнано терористичною організацією і заборонено (в Україні, як і в більшості країн світу, дозволено).

Обвинувачення абсурдні, по суті, людей судили за «розмови на кухні». Проте у вересні минулого року Руслана Зейтуллаєва засудили до семи років колонії загального режиму, три інші фігуранти справи дістали по п’ять років колонії загального режиму. Усіх засудили як учасників терористичної організації. Прокурор подав апеляцію з вимогою переглянути рішення щодо Зейтуллаєва, і Верховний суд РФ скасував вирок кримчанину і відправив справу на повторний розгляд. Тепер російські слідчі органи вимагають для українця 17 років позбавлення волі як для організатора осередку терористичної організації. Напередодні виголошення вироку «День» поспілкувався з адвокатом Руслана Емілем КУРБЕДІНОВИМ про плани захисту і те, що може допомогти політв’язневі.

ЛІКАРІ, ЯКІ ЗНИКАЮТЬ

— Що зараз відомо про стан Руслана?

— Востаннє бачив його минулої п’ятниці, на завершальній стадії судочинства — дебатах. Тоді Руслан був ослаблений, встиг мені сказати, що щодня фельдшер при в’язниці вимірює йому тиск тощо. Сказав, що в нього ще є сили тримати голодування до вироку. Який його стан тепер, стане відомо 26 квітня, під час оголошення вироку.

— Як ваш підзахисний підтримує зв’язок із зовнішнім світом? Як ви з ним спілкуєтеся?

— Зв’язок із зовнішнім світом Руслан ніяк не підтримує. Листи, листівки зі словами підтримки ми показуємо йому через ґрати, зачитуємо, розповідаємо. Лише так, передати листи не дозволяють.

Мені треба долати 700 кілометрів до Ростова, щоб прийти в СІЗО і побачити Руслана. Це ускладнює часте спілкування, ми бачимося двічі на тиждень — на судових засіданнях.

— Представники Генерального консульства України в Ростові-на-Дону приходять на кожне засідання у справі. Як українські представники зараз підтримують Руслана?

— По-перше, консульство України в Ростові доволі тривалий час намагається зайти до Руслана. Під час останнього засідання вони принесли мені величезну кількість своїх нот і заяв до суду та в’язниці і таку ж кількість відмов із цього приводу під різними приводами. Представники консульства справді присутні на кожному судовому засіданні, окрім цього, вони деякий час забезпечували Руслана медикаментами. Ще вони відправляли йому гроші на рахунок, якісь харчі.

Також наприкінці 2016 — на початку 2017 років представники консульства домоглися того, що начальство СІЗО дозволило їм запросити туди незалежного лікаря, аби він обстежував Руслана. Вони вже про все домовилися і з лікарем, і з начальником слідчого ізолятора, але в день, коли було заплановано візит, лікар просто зник. У консульстві почали його шукати, але на зв’язок він не виходив. Коли українські представники прийшли до лікарні, там сказали, що лікар пішов у відпустку. Тоді знайшли іншого лікаря, який погодився провести обстеження. І в день, коли це мало статися, лікар також зник. У медичній установі сказали, що і цей лікар пішов у відпустку. Не думаю, що це збіг — мабуть, робота російських силовиків, які просто не допустили до Руслана незалежного лікаря.

«БУЛО ЛОБІ ФСБ»

— Чи вам як адвокату російська влада заважає працювати з цією справою?

— Співробітники Федеральної служби безпеки почали, як то кажуть, заважати мені із самого початку, коли справа ще була у Севастополі. 2015 року я був адвокатом кількох фігурантів цієї справи. Але через два-три місяці слідчий ФСБ виніс постанову про моє відведення, і я залишився адвокатом лише Руслана Зейтуллаєва. Оскаржив таке рішення, але це не дало ефекту, суди ставали на бік ФСБ. Усі ці матеріали надійдуть до Європейського суду з прав людини.

Було багато інцидентів, коли у Севастополі ФСБ блокувала суди, де відбувалися засідання у справі. Туди не пускали громадськість, родичів, хоча це були відкриті засідання, залякували людей. Із цього приводу я писав скарги і заяви, як і багато інших. Цю блокаду ми зуміли прорвати — були десятки скарг, і більш-менш перестали обмежувати людей у можливості бути присутніми на засіданнях.

У самому суді аргументи захисту не приймаються, багато порушень — особливо під час другого суду над Русланом. Власне, це стало однією з причин, чому Руслан оголосив голодування. Усе відбувалося «за беззаконням».

— Із чим взагалі пов’язуєте вимогу російської прокуратури засудити Руслана до 17 років ув’язнення?

— Висловлю свою особисту думку на підставі фактів, які бачу. Справді, спочатку Руслану дали сім років, тому що його дії перекваліфікували з організації осередку «Хізб ут-Тахрір» на участь в її діяльності. Проте якби цей вирок закріпився, багато запитань з’явилося б до Федеральної служби безпеки, яка сфабрикувала справу. Тоді їм довелося б шукати ватажка осередку в Севастополі. Та й інші схожі справи могли посипатися так само. Гадаю, ФСБ при певному лобіюванні вирішила це питання через Верховний суд, і справу лише щодо Руслана відправили на перегляд. Тепер його судять за організацію терористичної організації, і, гадаю, можуть засудити до 15 років позбавлення волі.

До речі, апеляційні скарги адвокатів були на 11—12 аркушів, із посиланнями на національне та міжнародне законодавство, та їх не задовольнили. Проте задовольнили скаргу прокурора на піваркуша. Прокурор просто написав, що вирок щодо Зейтуллаєва незаконний, дуже м’який і перекваліфікація була необґрунтованою. На цій підставі суд прийняв скаргу прокурора. З цих фактів роблю висновок, що було лобі ФСБ, і саме Федеральна служба безпеки ініціювала проведення повторного розгляду справи.

«НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ МИ НІ НА ЩО НЕ РОЗРАХОВУЄМО»

— Сподівання від оголошення вироку, м’яко кажучи, не дуже добрі. Ви вже думали, як будувати тактику далі?

— Ми намітили свій шлях давно. На національному рівні ми ні на що не розраховуємо. Лише показуємо громадськості цілковиту неспроможність цих юридичних справ, і так автоматично вони стають політичними. Наш подальший хід — звернення в ЄСПЛ та низки комітетів при ООН, зокрема до комітету з прав людини. Також ми готуємо матеріали у справі для Міжнародного кримінального суду. Розраховуємо на міжнародні інстанції, які діятимуть відповідно до міжнародного права і закону.

— Чи зараз міжнародні інституції знають про ситуацію з Русланом?

— Звичайно. У березні цього року Європейський парламент ухвалив резолюцію (стосовно українських політв’язнів у Росії і ситуації в Криму. — Авт.), де називають багатьох політв’язнів, зокрема Руслана, і вимагають від Росії їхнього звільнення. Це безпрецедентно, тому що резолюція поіменна. Інші міжнародні організації, передусім правозахисні, як, наприклад, Amnesty International, знають про ситуацію з Русланом і відстежують її.

— Інших фігурантів справи етапували в січні. Які зараз новини від них?

— Перша новина надійшла від Рустема Ваїтова. Ми отримали інформацію, що в колонії, де він перебуває (колонія №1 міста Курган на Уралі. — Авт.), порушують його права. Мій колега Едем Семедляєв одразу вилетів до Кургана, і коли він туди прибув, Рустем перебував у колонії 45 днів, і 43 з них — у штрафному ізоляторі. З’ясували причину — Рустем відмовився співпрацювати з адміністрацією колонії. Едем написав скарги, ми підключили громадську наглядову комісію, і Рустема одразу витягнули із СІЗО, ставлення до нього змінилося. Ми відстежуємо ситуацію щодо кожного політв’язня, хоч би де він перебував.

— Що може зробити для Руслана вища українська влада?

— Наскільки мені відомо, на міжурядовому рівні певна робота триває. Я та мої колеги подавали щодо Руслана Зейтуллаєва та інших політв’язнів документи. У будь-яких перемовинах, які можливі між Україною і Росією, між омбудсменами цих країн, коли порушується питання про повернення громадян України, імена всіх політв’язнів звучать. Не знаю, на якому етапі цей процес, — його не особливо розголошують. Можливо, українській владі варто зробити таку діяльність трохи прозорішою, щоб не лише вона знала, в якому напрямі рухаються і чого досягли, а й щоб адвокати, юристи, які ведуть справи політв’язнів, це розуміли. А якщо можливо — то й родичі. Отже, я не можу оцінити ситуацію, тому що не знаю, яку роботу виконано і на якому етапі ці перемовини.