Свої люди

Потік людей із зони АТО до столиці зменшився, але робота для працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій є. Так, 16 лютого на потязі з Костянтинівки до столиці прибули 12 вимушених переселенців. Перед цим кілька днів поспіль приїздило близько 30 осіб. Здебільшого це люди старшого віку.

«ЇМ ПОГАНО, А ВОНИ СИДЯТЬ»

Хоча переселенців небагато, потяг зустрічають близько 20 рятувальників і волонтери «Червоного Хреста». Поруч із ними ті, хто чекає на родичів. Потяг прибуває вчасно. Людей виходить мало, і всі цивільні. Дівчинка вимахує букетом із кульок, якась пара цілується. Співробітники ДСНС вишукують переселенців. Декілька літніх людей повільно сходять на платформу. З собою тягнуть пакети і клітчасті сумки.

«Для нас немає значення, багато чи мало людей, — наголошує Ольга Ващук із Київської міської організації товариства «Червоний Хрест України». — Прибувають з різних міст, найбільше з Дебальцевого. Нещодавно були люди з Маріуполя і Краматорська. Наше завдання — перша психологічна та медична допомога. За наші чергування були два випадки, коли людей госпіталізували, — одного інваліда з хворобою органів дихання та людину з гнійними ранами. Після лікарні їх відправили до родичів».

Володимир Семков із рятувального загону «Червоного Хреста» зустрів п’ять потягів зі сходу. Хлопець згадує, що два тижні тому з Костянтинівки прибули 170 переселенців. «Багато людей були у важкому стані, навіть довелося викликати «швидку» для п’ятимісячної дитини з температурою під 40, — згадує Володимир. — Також у деяких людей немає документів, доводиться їх відновлювати».

За спостереженнями Володимира, більшість громадян одразу просять їсти. Часто просять сердечні препарати і жарознижувальні. «Коли приїжджали перші потяги, ми одразу підходили до людей, намагалися поговорити, — ділиться Володимир Семков. — Після бойових дій люди отримували ще одну психологічну травму в Києві. Ми оточували переселенців занадто великою опікою, через це їхній моральний стан гіршав. Відкоригували наші дії з психологами. Тепер спочатку даємо людині десять хвилин на «акліматизацію», потім пропонуємо чай, розпитуємо про самопочуття. Переселенці замкнені, бояться, що їх не приймуть. Приїжджають і сидять. Якщо до них не звернутися, вони самі ніколи не підійдуть. Їм боляче, погано, але вони сидять. Ніколи з таким не стикався».

БЛИЗЬКО ТИСЯЧІ З... 30 ТИСЯЧ

Сивий чоловік у залі очікування Центрального залізничного вокзалу радиться з дружиною. Подружжя вирішує, чи зголоситися на переїзд до будинку для людей похилого віку в Сумах. Євген із дружиною покинув Дебальцеве кілька тижнів тому, вони жили на базі для переселенців у Святогорську, але лишатися там вже немає можливості. Подружжя приїхало до Києва і вирішує, куди вирушати далі. «Є місця в селах, але ми свого часу стільки намучилися в селі, — зізнається Євген. — Я після інфаркту, дружина — гіпертонік, у селі нам «кришка». Нам треба, щоб поряд були лікар і «швидка». Шукаємо квартири хоча б у невеликому містечку. Я боюсь сільської місцевості. Там немає ні фельдшерів, ні пунктів допомоги, ні автобусів».

Сам Євген за фахом епідеміолог, до пенсії працював у санстанції. Зазначає, що в Дебальцевому кепська епідеміологічна ситуація. «Добре, що зараз зима, холод. У будь-який момент може бути спалах інфекцій, бо води немає місяць. Почнеться жара — буде «матінко рідна»! Мертві кішки та собаки валяються, і ніхто їх не прибирає. Та що там кішки — трупи людей лежать». За словами Євгена, раніше загиблих вивозили українські солдати, а зараз ніхто цього не робить. Кладовище заміноване, і до нього також не доїхати. Якщо хтось помирає, намагаються машиною вивезти тіло до Артемівська, що в 50 кілометрах від Дебальцевого. Але й це робити майже неможливо, бо дорогу постійно обстрілюють.

У будинку, де жив Євген, 12 квартир. Зараз на місці лишаються мешканці двох із них. Вікон у квартирах немає, дах знесло, місяць чоловік жив у підвалі при свічках. Коли Євген із дружиною наважилися їхати, вже чекали на автобус біля міськвиконкому, будівлю почали «поливати» з мінометів. Потім вогонь припинили на декілька годин, волонтери допомогли пенсіонерам втекти. Євген запевняє, що в Дебальцевому лишилося близько тисячі мешканців із 30 тисяч.  Здебільшого літні люди та інваліди.

ЩАСЛИВИЙ ВАЛЕНТИН

Валентин Іванович Бугеров працював лісником у Дебальцевому. Виїхав з міста кілька тижнів тому. Рятувальники допомогли чоловіку облаштуватися у Вінницькій області. Тепер Валентин Іванович приїхав до Києва по справах, заразом забіг на вокзал подякувати працівникам ДСНС.

«Я родом з Житомирської області, — каже Валентин Бугеров. — Але давно жив у Дебальцевому, там у мене два будинки, 25 соток городу, 34 кущі винограду. Двісті літрів вина лишив у підвалі! Усе довелося покинути. Дав собі слово — якщо «ДНР» прийде до влади, не лишусь у місті. Та й робота «пропала». Якось прийшов на роботу, а там все під замком, керівництво втекло».

Раніше Валентин Іванович відправив до Києва дружину і 12-річну доньку. Дівчинка зламала руку, коли в столиці сходила з потяга. Зараз вона з матір’ю перебуває в Центрі соціально-психологічної допомоги в Києві. Незабаром Валентин перевезе родину до Вінниччини. «Приїхав 27 січня до Києва, звернувся до штабу допомоги на базі ДСНС. Хлопці годували й поїли мене тут, навантажили сумку в дорогу. Мріяв потрапити до Вінницької області, тому обрав такий напрямок. У Вінниці також зустріли привітно, запропонували варіанти поселення. Обрав Оратівський район, село у 15 хвилинах їзди від райцентру. Там є Інтернет і школа, телефон працює», — радіє Валентин Бугеров.

Чоловік плаче, коли згадує, як його зустріли в селі: дали хату, пригостили домашніми делікатесами. На Вінниччині Валентин планує працювати на агрофірмі. «Власник підприємства ще на відпочинку, коли повернеться, мене йому представлять. Знаю, що сподобаюсь цій людині, бо у мене чисте серце, — переконаний Валентин Бугеров. — У краватці ходити не буду, але мені не звикати махати лопатою і сокирою. Хочу працювати для своєї родини і суспільства. Хочу жити з тими людьми, бо вони для мене свої».

Зворушений переселенець написав листа з подякою працівникам ДСНС. Валентин бідкається, що такі чудові люди, як рятувальники, мають витрачати сили на жертв російської агресії, замість розбудови держави. Чоловік додає: «У ДСНС працює золотий актив України. Робота рятувальників викликає повагу».

Поки Валентин розповідає свою щасливу історію, людей в залі очікування меншає. Декілька рятувальників сіли колом навколо бабусі-переселенки. Уважно слухають історії з потрощеного міста. П’ють чай дві жінки з Луганщини. Вони повертаються з якогось богослужіння додому, кажуть: «У нас все добре. Хай так і буде у всій Україні. Але ця рана на сході, мабуть, болить кожному».

ДОВІДКА «Дня»

Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС)  закликає мешканців Луганської та Донецької областей, які хочуть виїхати з небезпечної зони, звертатися до місцевих органів влади або координувати дії з ДСНС за телефонами: 101 або (044) 247-30-02.

Також можна телефонувати за наступними номерами:

•   оперативний штаб Головного управління ДСНС у Донецькій області (місто Краматорськ):

(06264) 7-45-45;

•   штаб Донецької ОДА:

(06264) 5-32-31; (0800) 504-041; (0800) 507-506;  (067) 159-82-79;

•   транзитний пункт зустрічі громадян у Слов’янську:

(050) 596-04-98; (06262) 7-20-75;

•   транзитний пункт зустрічі громадян у Костянтинівці:

(066) 847-18-92; (063) 551-52-48;

•   оперативний штаб Головного управління ДСНС у Луганській області (місто Сєвєродонецьк):

(0645)-71-43-71.

Всі телефони працюють цілодобово.