Там, де... гинуть полонини

На Закарпатті урочисто проводжають вівчарів з отарами на полонини. У багатьох райцентрах і селах Закарпатського регіону з цього приводу влаштовуються свята. Чабанам імпонує така увага, але чимало з них вважають, що краще було б витрачені владою та спонсорами кошти спрямувати, наприклад, на розчистку бодай одного пасовища чи зведення кошари. На Закарпатті цього року з тваринницьких галузей прогресує тільки вівчарство. У порівнянні з минулим — додалося десять тисяч овець. І все ж таки, на жаль, доводиться констатувати, що до справжнього відродження древнього карпатського ремесла — вівчарства — сьогодні ще дуже далеко.

У селищі Дубове Тячівського району дві тисячі овець згруповані у сім отар. Всі десять тисяч мешканців селища вийшли на свято проводів на полонини. Тут вівчарів просто на руках носять. Правда, молодому чабану ніколи не довірять отару, він може стати хіба що підпаском. Худобу передають досвідченим чабанам, котрі повинні вміти добре випасати овець і виготовляти якісний сир, який би зберігався цілий рік. Якщо такий не виходить, то ґазди, що почергово піднімаються в гори за своєю нормою, просто не беруть сир додому. Дубівський чабан Дмитро Омелян розкриває складові неписаного контракту між пастухами й ґаздами: «Даємо по 10 кілограмів на вівцематку. Шість місяців ми чабануємо. Нам за цей період виплачують «пастущину» — 35 гривень».

За сезон можна заробити непогані гроші. В Дубовому, де «лежить» єдине підприємство — вертолітний завод — люди практично не мають роботи. Але в пастухи все одно не йдуть, бо ні в вдень, ні вночі чабани спокою не мають. Головний ватаг Тячівського району Михайло Декет бідкається, що древньому ремеслу офіційно не навчають.

Нині в Закарпатті майже 77 тисяч овець, що втричі менше, ніж було 15 років тому. 30 тисяч гектарів полонин під загрозою зникнення — не обробляються, заростають чагарниками. У Великоберезнянському, Перечинському районах полонини взагалі не використовуються, в інших — частково. За півстоліття втрачено десять тисяч гектарів альпійських лук. Уже давно ведуться розмови про створення обласного управління полонинами. За даними професора Ужгородського національного університету М. Рущака, в 1941 р. на полонинах площею 4 1 889 гектарів випасалося 10 3 520 голів худоби. Так, у 1925—1928 роках міністерство землеробства Чехословаччини (тоді Закарпаття входило до її складу) асигнувало на розвиток полонин мільйон 730 тисяч крон, а громадяни, що користувалися полонинами, зібрали ще 80 тисяч крон для цих цілей.

Нинішнього року тим, у кого в домашньому господарстві є від однієї до десяти вівцематок, держава допомагає фінансово — якщо за останній рік є приріст поголів’я, то на кожну додаткову вівцематку припадає 50 гривень. Дотепер немало господарів приховувало реальну кількість свого поголів’я, остерігаючись податкових «екзекуцій». Але зараз активно його легалізують. Певні кошти почали отримувати й 12 селекційно-племінних господарств Закарпаття. А у селищі Майдан Міжгірського району до кінця року буде введено перше в Закарпатті підприємство з переробки овечої вовни. На рік нині її отримують 185 тонн, що майже утричі менше, ніж у 1990 році. Дотепер закарпатсь ку вовну возили на суконний комбінат у Чернігів. Заступник голови обласної ради Петро Станко, вітаючи учасників свята в Дубовому, повідомив, що на останній сесії обласної ради прийнято програму про підтримку вівчарства в області, яка передбачає до 2010 року збільшення поголів’я до 130-ти тисяч. На цей рік заплановано під цю програму близько 350-ти тисяч гривень. А ще пан Станко сказав: «Саме відродивши виробництво традиційної для Верховини продукції — сиру, вурди, бринзи, гуслянки — жителі Тячівщини зможуть забезпечити себе робочими місцями, а гостей та відпочивальників — гуцульськими делікатесами».