«Тарас Шевченко-Задунайський» живе веселою сім'єю

«Можливо, комусь це і видається забавним, але ми з дитинства звикли, що нам услід обертаються», — каже один із братів-близнюків письменників-фантастів Капранових.

Віталій і Дмитро Капранови родом із курортного містечка Очакова Миколаївської області; без шуму морського прибою не мислять собі літнього відпочинку і темпераментом володіють яскравим, сонячним.

Батьки навчали братів, щоб вони завжди трималися разом: так набагато легше жити, можна завжди підтримати один одного, завжди є з ким поділитися проблемами та обговорити їх.

«Якщо Господь послав нас на землю однаковими, значить, він щось мав на увазі, і було б неправильним іти проти його волі». Схожі брати настільки, що навіть найпильніше око навряд чи відрізнило б їх: обидва гарної статури, в костюмах однакового крою, навіть борідки носять одного фасону.

З улюбленого «жовто-блакитного» злиття кольорів (як вони жартують) Капранови недавно організували продюсерське агентство «Зелений пес» (щоправда, офіційна версія походження назви натякає на запозичення зі співомовок Степана Руданського).

Це перше в Україні агентство, що серйозно займається розкручуванням літературних та кінопроектів (сьогодні з ним співробітничають режисер Михайло Іллєнко, письменник-гуморист Богдан Жолдак та інші не менш видатні особистості).

Капранови давно зробили висновок, що проводити різноманітні авторські конкурси набагато цікавіше, ніж просто брати в них участь. Сьогодні під егідою «Зеленого пса» проходить конкурс «Золотий бабай» на кращий український гостросюжетний роман, конкурс на кращий жіночий роман і кінофестиваль «Відкрита ніч».

Віталій і Дмитро невтомно працюють цілодобово. Пишуть Капранови завжди разом під загальним псевдонімом «Тарас Шевченко-Задунайський».

«Ми розробляємо автентичний жанр, в якому, як на наш погляд, буде відмінність української літератури від зарубіжної. У нашій книзі «Кобзар-2000» (яка тепер готується до видання) основною тематикою є сучасна народна фантастика романтичної спрямованості (новели, що увійшли в «Кобзар-2000», серед яких читач зустріне і «Катерину», і «Тарасикову ніч», густо населені відьмами, русалками та іншими нашими сучасниками з паралельних світів»).

Утім, насправді Віталій і Дмитро скоріше прагматики, ніж романтики: досить довгий час вони займалися менеджментом у Москві, в сфері комерційних структур; а їхня спеціалізація за дипломами Політехнічного інституту — це запуск і збивання балістичних ракет.

«Ми б усім цим і не займалися, — твердять брати, — оскільки найбільше любимо саме споживати культурний продукт: дивитися гарне кіно і читати цікаві сучасні книжки, але виявилося, що якісного продукту щодня стає дедалі менше і менше, тому ми й організували агентство «Зелений пес», щоб об'єднати читачів, до яких майже не доходить гарна література, письменників, які цю літературу створюють, і видавців, які далеко не завжди знають, що треба видавати. І якщо цей процес закрутиться і без нас, ми із задоволенням повернемося передусім до його споживання».

Мріяти ж братам ніколи, вони звикли працювати. «Щоправда, ми випробували фортуну, виграли одного разу в московському казино всі призи з нагоди святкової презентації, — пригадав Віталій. — Ми тоді зрозуміли, що іноді фортуна може повернутися до нас лицем, але сидіти і чекати цього моменту ми не повинні».

Проте основна мрія дійсно збулася: вони зустріли вірних подруг у житті, москвичок Інну і Світлану, які приїхали якось відпочити в Очаків, і в результаті зіграли весілля в один день.

«Та ми, загалом, навмисно шукали собі сестер-близнючок, — каже Віталій, — по-перше, тому, що ми із братом завжди сходимося в смаках, нам кожному подобається одне і те ж саме, а по-друге, ми настільки звикли жити разом, що дві різні жінки вже давно між собою пересварилися б, а із сестрами- близнючками ніяких проблем не виникає».

Щастя посміхнулося братам не з першого разу, вони пережили щось на кшталт драми, коли з однією парою близнючок так і не змогли розібратися, хто ж кого любить насправді. А Інна і Світлана за характером і зовнішністю дещо відрізняються: в їхній сім'ї в сестер розвивали почуття окремої індивідуальності кожної. У них різні професії: одна — економіст, а друга — вчителька. І одягаються вони по-різному. Під час зустрічі з ними і Віталій, і Дмитро відразу впізнали свою половинку.

«Навіть якби сестри спочатку нас і розігрували, — зазначив Віталій, — то кому яка різниця: в нас із братом абсолютно ідентична генетика, навіть відбитки пальців однакові».

Сьогодні Віталій із дружиною, дочкою і сином, і Дмитро із дружиною і двома синами живуть дружною сім'єю в одній квартирі. Вони інакше і не мислять собі сімейного життя, і якщо навіть сьогодні в квартирі їм затісно, вони постійно думають лише про те, як її розширити.

«Нам так зручно жити. Ми б інакше і не могли. А що вже там люди кажуть, що ми, мовляв, і дружинами міняємося, — то нехай собі кажуть, а ми на це уваги звертати не будемо.

У нашій сім'ї і чоловіки, і дружини народилися під сузір'ям Лева: за характером усі — лідери, і дуже амбіційні, але ми ніколи не боремося за першість між собою, а завжди намагаємося вчасно прийти одне одному на допомогу і підтримати, а дружини нам звичайно поступаються — куди ж їм діватися».

«Узагалі, в нашій сім'ї немає різних традицій, усі традиції спільні. Їжа в нас улюблена — борщ і вареники (як у кожного українця). І ми всі разом любимо готувати. Адже кулінарія трохи схожа на літературу: вона вимагає гармонії».

Капранови впевнені, що вдвох робити спільну справу значно розумніше, аніж займатися перетягуванням каната. «Слабкою рисою українців є те, що вони не прагнуть об'єднуватися між собою. Це наш менталітет, недаремно кажуть: «Де два хохли — там три гетьмани». А ми вдвох значно толерантніші: ми вміємо співробітничати, і в людині взагалі нас передусім приваблює гармонія особистості».

Брати Капранови сподіваються, що в них достатньо однодумців.