Телерепортер Ленуца ПОПОВИЧ: «Намагаюся дивитися в очі...»
Про свою самобутність у цих населених пунктах не забувають, навіть без підказки сусідньої Румунії. З 1990 року, коли перебудова дозволила перетворитися місцевим румунам на... румунів із молдаван (так їх, за партійною вказівкою, записали в паспорти після приходу радянських військ. — Авт.), щороку проводиться фестиваль румунської культури «Мерцишор» із ініціативи Асоціації імені Жоржа Кошбука. Українські форуми, наважуся ствердити, такою оптимістичною піднесеністю не похваляться: той випадок, коли нацменшина в чомусь перевершує «нацбільшину».
А труднощі Ленуца бачить не в обмеженості матеріалу, а в віддаленості проживання від облцентру земляків. Та й позаштатники підпрацьовують лише на щоденній радіомовній «20-хвилинці».
— Закордонні румуни допомагають редакції, — втішена Л.Попович. — Урядовий відділ надав нам друкарську машинку, допоміг провести обласну та республіканську олімпіади з румунської мови та літератури в Ужгороді й Чернівцях, переможці яких отримали книги й словники. Надається допомога і відділенню румунської мови та літератури при факультеті романо-германської філології Ужгородського університету, що діє з 1990 року.
Ленуца вчила п'ять років на зарубіжній Буковині, поблизу кордону з Чернівецькою областю, румунську та французьку філологію. Минулого року їздила за рахунок закордону на редакторські курси, організовані Асоціацією регіональних і територіальних радіостудій — підвищувала фаховий рівень, адже не цурається вона і роботи радіорепортера. А на голубому екрані найбільше любить творити проникливу передачу про літніх людей «Казка стара як світ». Минулого року на фестивалі нацменшин у Ізмаїлі Одеської області її передача отримала диплом. А влітку буде Ужгородський фестиваль теле- та радіопередач. Ленуца готується. Робота ж ця їй дуже подобається:
— Я живу тим, що роблю. Намагаюсь дивитися в очі моїх героїв, жити їх буттям — минулим і теперішнім. Зараз сценарій не можна не почати зі згадки про важке життя, але потім повинен іти оптимізм. Інакше й бути не може — люди дуже цікаві. Роблю передачі зі знайомими, однокласниками, але більше їх пізнаю в момент творчого спілкування, коли вони починають розповідати про себе... І менш за все думаю, як на мене подивляться телеглядачі — говорю зі всіма, мов удома з матір'ю чи братом.
Раніше в Марамороші (Румунія) вийшла антологія віршів поетів-любителів з правого боку Тиси. Там були вірші Ленуци «Мамі», «Витік», «Мрії». Тепер, весело сумує, вірші не виходять. А передачі — так! А коли ж щось не ладиться — підкаже мудра Ельвіра Кілару.
