Тернистий шлях до Європи
Нещодавні офіційні заяви про намір України інтегруватися в європейські структури і спеціальне Президентське послання Верховній Раді викликали неоднозначну реакцію в нашому суспільстві. Це не дивно, оскільки напевно у кожної людини своє уявлення про такі структури, доцільність чи недоцільність вступу України до них. До того ж багато наших співвітчизників досі перебувають у полоні явно застарілих стереотипів мислення й упереджених компартійних характеристик деяких міжнародних організацій та об’єднань. Але час не стоїть на місці. За пострадянський період у їхній діяльності сталися істотні зміни та якісні зсуви за рахунок притоку новачків та консолідації колективних зусиль у боротьбі з міжнародним тероризмом. Одними з перших зрозуміли це деякі наші європейські сусіди, які досягли успіху в проведенні назрілих соціально-економічних перетворень і оперативно подали свої заявки на вступ до ЄС і НАТО.
Ми ж до цього дня перебуваємо на вершині боротьби покритих мохом стереотипів і ринкових реформ, стомившись від матеріальних ускладнень і нескінченного очікування відчутних змін на краще та омріяних запрошень до престижних світових і європейських структур. І це замість прискореного виходу з глибокої економічної кризи, поступового покращання життя малозабезпечених верств населення і плавної інтеграції в європейські структури з власної ініціативи, розмови про яку почалися ще в період президентства Л.Кравчука. Все було б нормально, якби активно велася пропаганда ідеї євроінтеграції, розроблялися б проекти відповідних договорів і т. iн. Але, на жаль! Донедавна в цьому лідирували наші найближчі сусіди, зокрема Польща, Чехія, Угорщина, прибалтійські республіки. Найспритнішою виявилася Росія на чолі з президентом В. Путіним. Надолужувати втрачене завжди нелегко. Сусідський досвід, наприклад, тієї ж Польщі, переконливо свідчить, що без належної подачі себе, без демонстрації своїх реальних економічних досягнень і потенційних можливостей сьогодні складно розраховувати на успіх у зміцненні взаємних інтеграційних кроків. Щоправда, поступове пожвавлення нашого вітчизняного виробництва, початок реформування його агропромислового сектора, створення комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції, нещодавнє підписання у Санкт-Петербурзі керівниками України, Росії та Німеччини спільної заяви про міжнародну співпрацю в газовій сфері дещо підбадьорює. Тому що вони благотворно впливають на імідж нашої країни, наближають до практичного вирішення актуальної проблеми євроінтеграції.
Наш шлях до Європи, судячи з усього, буде тернистим і довгим. Дивно, але факт — навіть короткий виклад тексту травневого Президентського послання парламенту з характеристикою етапів цього шляху і загальнодержавних заходів, що плануються до реалізації на період до 2011 року, у всеукраїнських друкованих засобах масової інформації не опубліковано. Зрозуміло, дану прогалину можна заповнити за рахунок Інтернету. Але чи до нього малозабезпеченим пенсіонерам міст і сільської глибинки? Запитання, звісно, риторичне. Все-таки популярні газети були і, як і раніше, залишаються основним джерелом новітньої інформації для переважної більшості населення України. Не втрачаю надії, що незабаром на сторінках «Дня» з’являться цікаві матеріали про зміст згаданого Президентського послання. Після ознайомлення з ними, думається, виникне необхідність у грунтовному обміні думками про шляхи подальшого зближення нашої країни із Заходом. Адже головне — чітко визначитися, для яких цілей воно і в ім’я чого. Якщо для найшвидшого досягнення європейського рівня життя українського народу й ефективного захисту його інтересів у континентальних структурах, то на відповідному загальнонаціональному референдумі я особисто проголосую «за». І взагалі вважаю, що остаточне рішення з такого найважливішого для історичної долі української держави питання повинне приймати вище керівництво тільки із врахуванням результатів проведення всенародного референдуму.
